Крайні ліві віддали данину теорії деконструкції, яка проголосила необхідність руйнування традиційних кінематографічних структур, що створювали "ефект реальності в кіно" (це виявилося, зокрема, у фільмах Дерека Джармена, Великобританія).
1961 року виходить книга "Проблеми кіно і зорової інформації", в якій розробляються проблеми сприйняття фільму. Процес сприйняття фільму характеризується "регресом інтелекту". Висловлюється ідея "комунікативного шоку", який створюють нові засоби інформації.
Теорія, яка після 1968 року приходить на зміну класичній,- це результат зустрічі марксизму і психоаналізу на теренах семіотики. Суть теорії в тому, щоб розглядати кіно не як відображення реальності, а як знакову систему з власними кодами, як природну мову.
Напрям, який очолив Крістіан Метц, основну особливість кіно, його відмінність від природної мови вбачав у безперервності його кіномови. В книзі "Проблеми денотації в художньому фільмі" (1984) Метц бере за одиницю кіномови план (монтажний шматок, кадр) та епізод: епізод – фраза, план – слово. Але, на відміну від слова, план передає невизначену кількість інформації. Після визначення одиниць кіномови Метц прагне створити "велику синтагматику". Приходить до висновку, що "кіно – це мова реальності", "сутність якої полягає у трансформації світу в текст". Специфіка кіно – в наративізації знятого. Але теорія зіткнулась з труднощами, коли перейшла до розгляду кодів. Визначили два типи кодів: 1 – культурні, 2 – спеціальні (монтаж, рух камери, оптичні ефекти).
В 1970-х розвивається напрям "текстологія фільму", мета якого: виявлення кіностилю через "методичний аналіз окремих творів". У цьому напрямі загальна теорія кіно як системи поступилась місцем конкретним аналізам "кіно текстів".
Важливою для розуміння кіно є теорія закарбованого часу Андрія Тарковського, над осмисленням і формулюванням якої режисер працював уее життя. Перші публікації з'явилися 1967 року, а в закінченому вигляді книга "Закарбований час" вийшла вже після його смерті. На думку режисера, найважливіша місія кіно – фіксування реальності. Згадуючи фільми братів Люм'єр, він писав: "Вперше в історії мистецтва, вперше в історії культури людина знайшла спосіб безпосередньо закарбувати час. І водночас скільки завгодно відтворювати цей час на екрані. Людина отримала матрицю реального часу". Один із варіантів цієї теорії він сформулював, перебуваючи в Англії, де говорив з приводу поезії та кіно: "Кіно за суттю своєю, за своїм образним складом є переважно мистецтвом поетичним. Тому що здатне обійтися без буквальності. Без побутової послідовності. Навіть без того, що ми називаємо драматургією. Специфіка кіно полягає в тому, що воно здатне зафіксувати і виразити час. Час у філософському, поетичному і буквальному сенсі. Кіно і народилося по суті наприкінці минулого – на початку XX століття. Воно з'явилося саме тоді, коли людина почала відчувати нестачу часу. Ми вже звикли, що живемо в жахливо спресованому світі. Мені здається, що людина, скажімо, XVIII чи XIX століття не змогла б існувати в нашу епоху. Вона б просто загинула від тиску, який на неї робив би час. Тобто постала б перед необхідністю функціонувати у фізичному і моральному сенсі значно швидше. І кіно по суті покликане поетично осмислити цю проблему. Адже подивіться: кіно – єдине мистецтво, яке буквально фіксує час. Тобто теоретично можна продивлятися безкінечно одну і ту ж стрічку. Це ніби матриця часу. І в цьому сенсі проблема ритму – те, що в поезії грає колосальну роль, проблема довжини, темпу в кіно одержує якесь своє особливе значення. В тому сенсі, що час виражає сам себе. Це надзвичайно цікава проблема. У певному сенсі будь-яке мистецтво поетичне у вищих і кращих своїх зразках. (...) Є частина життя, частина Всесвіту, яка була зовсім не зрозуміла і не осмислена іншими видами і жанрами мистецтва. Тому що те, що може кіно, не може музика і всі інші види і жанри. І навпаки".
В Україні найбільш послідовну теорію кіно запропонував Юрій Іллєнко у праці "Парадигма кіно" (Київ, 1999).
Перші кроки українського кіно багато в чому збігаються з напрямом європейського кінематографа – від хронікально- документальних до ігрових стрічок. Водночас простежуються певні розбіжності, пов'язані зі специфікою жанрової системи ігрового кіно. Якщо в країнах Західної Європи перевага віддавалася трьом жанрам – мелодрамі, авантюрному і комедійному фільмам, в українському кіно першого десятиліття XX ст. акцент зроблено на екранізації популярних театральних вистав ("Богдан Хмельницький", "Наталка Полтавка" тощо), в яких грали корифеї української сцени – М. Заньковецька, М. Садовський, І. Мар'яненко та ін.
Кіно в Україні
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорія і теоретики кіно“ на сторінці 2. Приємного читання.
