Розглянемо коротко основні профілі музеїв.

Музеєзнавство

Власником музею є місцевий селянин-гуцул Михайло Дідишин. Багато років він невтомно досліджував джерела й народні перекази про походи опришків. До того ж він упевнений, що віднайшов саме ту хату, з якої в 1742 р. Степан Дзвінчук застрелив легендарного опришка Олексу Довбуша. Цю хату М. Дідишин викупив, перевіз до себе на подвір'я і перетворив її на музей опришківства й гуцульського антикваріату. Зрештою, і сам власник музею становить для туристів не менший інтерес, ніж його музей. Колоритна гуцульська зовнішність й говірка, підкреслені традиційним убранням карпатських горян, слугують елементами незабутнього анімаційного ефекту після відвідування цього музею "живої етнографії".

Усвідомлення важливості збереження традиційних екологічних уявлень і поглядів людини на природу, етноекологічних традицій українського народу веде до появи в Україні інноваційних музейних проектів, що поєднують вивчення і показ пам'яток природи й етнографії (напр., проект "Гуцульське селище" у національному природному парку "Гуцульщина", проект "Полонина Рокита" на Яремчанщині тощо) [49]. Так, нині вже активно приймає туристів нещодавно відкритий Музей гуцульської господарки у легендарному с. Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області.

Подібні музеї живої старовини нескладно організувати у будь-якій рекреаційній місцевості Карпатського регіону, стратегічно зорієнтованій на розвиток масового туризму в майбутньому. Потрібно лише реставрувати старі будівлі, зібрати у них старі речі й загалом спробувати відтворити знайому з дитинства атмосферу сивої минувшини.

З 1970-х років шириться ідея створення принципово нових етнографічних музеїв на ґрунті музеєфікації репрезентативних фрагментів етноландшафтного середовища й об'єктів нематеріальної етнокультурної спадщини. Найрозповсюдженішою формою таких етнографічних музеїв нового типу в Україні стали музеї просто неба у містах: Переяславі-Хмельницькому, Львові ("Шевченківський гай"), Ужгороді,

Чернівцях, Пироговому (на окраїні м. Києва). Тут здійснюють комплексне збереження і демонструють традиційну сільську архітектуру, побут і культуру населення українських земель у природному середовищі.

Характерним прийомом показу народного побуту на початку XXI ст. стала присутність в історико-етнографічних музеях-скансенах живих тварин, доглядачів-аніматорів, включення в експозиції об'єктів нематеріальної спадщини, застосування прийомів театралізації, проведення фестивалів народних ремесел (із майстер-класами для туристів) та календарно-звичаєвих обрядодійств із залученням професійних та аматорських творчих колективів.

У XXI ст. музеї просто неба, або скансени, перетворюються на так звані живі музеї з насиченими анімадійними програмами відтворення історичного середовища, де туристів приваблюють не лише окремі споруди, предмети старовини, а й професійні працівники-аніматори, які своїми заняттями відтворюють побут, поведінку, матеріальну і духовну культуру попередніх епох.

Одним з найколоритніших етнографічних скансенів світу є Музей-заповідник народного дерев'яного зодчества й етнографії "Кіжі" у Республіці Карелія (Російська Федерація). Він займає акваторію озера Кіжі, прилеглу територію та частину узбережжя Онезького озера. До складу цього музею-заповідника входить всесвітньо відомий ансамбль шедеврів російської дерев'яної архітектури, що включає 37-мет- рову 22-купольну Преображенську церкву 1714 p., 10-ку- польну Покровську церква 1764 p., шатрову дзвіницю 1874 р. Серед унікальних пам'яток заповідника "Кіжі" – найдавніша з існуючих у наші дні російських дерев'яних церков – церква-кліть св. Лазаря, датована XIV ст. (Для аналогії: найдавніша зі збережених українських дерев'яних церков датована кінцем XV – початком XVI ст.)

Найбільшим музеєм просто неба в України є Національний музей народної архітектури та побуту в с. Пироговому. Розташований він на мальовничій околиці м. Києва і займає площу 120 га, де самою природою вдало поєднано характерні ландшафтні зони України – гори, долини, степи і ліси. Створені експозиції розповідають про різні райони України: Середню Наддніпрянщину, Полтавщину, Слобожанщину, Полісся, Поділля, Карпати та південь України.

Архітектурно-етнографічна експозиція цього музею включає близько 400 будівель і понад 30 тис. експонатів — народний одяг, тканини, меблі, знаряддя праці, вироби гончарів, бондарів, теслярів тощо.

Львівський музей народної архітектури та побуту "Шевченківський гай" створено в 1971 р. (рис. 1.0). Сьогодні в експозиції цього музею на площі 150 га можна оглянути 124 архітектурні об'єкти. Експозиція діє за етнографічним принципом. Зазначимо, що на території Західної України наприкінці XIX — на початку XX ст. вирізнялось вісім історико-етнографіч-них областей: Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся, Волинь, Рівнинне Закарпаття та Покуття, котрі в музеї представлені окремими секторами. Створюються також експозиційні сектори "Буковина", "Львівщина". В музеї організовуються мікросела з 15—20 архітектурних об'єктів.

У житлових і господарських будівлях експонуються предмети домашнього вжитку, одяг, інструменти народних ремесел, знаряддя сільського господарства, транспортні засоби. У церквах, дзвіницях і каплицях відтворенні відповідні інтер'єри.

Музей "Шевченківський гай", крім свого основного завдання – збереження пам'яток архітектури, предметів побуту і зразків народного мистецтва, їх дослідження і пропаганди, є чудовим місцем відпочинку, використовується для зйомок художніх і музичних фільмів тощо. На території музею організовуються виступи самодіяльності, фольклорно-етнографічних ансамблів. Популярним серед відвідувачів музею є щорічне фольклорно-етнографічне свято "З народної криниці".

Ще один масштабний проект організації музею гуцульської культури просто неба з елементами обрядово-побутової анімаційності реалізується на території Національного природного парку "Гуцульщина" під керівництвом В. В. Пророчука.

На околицях Косова виділено спеціальну ділянку, на яку планується перевезти з Космача стару дерев'яну церкву та кілька стародавніх гуцульських хат. Інші архітектурні гуцульські споруди буде відновлено науковими працівниками НПП за мистецтвознавчими джерелами.

Музей гуцульської культури просто неба НПП "Гуцульщина" дасть можливість представити відвідувачам органічне поєднання народної архітектури та живого гуцульського побуту. На території музею "Гуцульське село" оживуть самобутні гуцульські художні ремесла і промисли (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, гончарство, килимарство, вишивка, бондарство). А в дні традиційних релігійно-обрядових святкувань "Гуцульське село", за задумом, має перетворюватися на осередок жвавих гуцульських забав та обрядодійств.

Історія музеїв просто неба (скансенів) налічує понад сто років. Першими спробу організувати такий музей просто неба здійснили норвежці у 1867 p.: декілька селянських будівель та церква були перенесені на спеціальну територію поблизу Осло. А перший у світі повноцінний музей, створений на основі звезених з усіх куточків країни етнографічних пам'яток, був заснований 1891 р. у Стокгольмі (Швеція) вченим-етнографом Артуром Ґаземіусом. За місцем розташування він отримав назву "Скансен", що згодом стала загальною для музеїв цього типу. Зараз у світі нараховується близько 2000 таких музеїв.

Характерно, що для розміщення будівель вибирають ділянки, які найбільше відповідають уявленням про особливості національного пейзажу. Просторова композиція території таких скансенів повинна етнографічно відтворювати народні традиції і прийоми планування сіл, житлових садиб, культових, оборонних та інших споруд, як-от музей-агрооселя "Хата Савки" на Слобожанщині (рис. 1.10).

Покуть народного музею-агрооселі "Хата Савки" на Слобожанщині

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Музеєзнавство» автора Рутинський М.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розглянемо коротко основні профілі музеїв.“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВИ МУЗЕЄЗНАВСТВА

  • Музеєзнавство як наука. Об'єкт, предмет та структура науки

  • Історія розвитку музейної справи в Україні

  • Класифікація музеїв України

  • Розглянемо коротко основні профілі музеїв.
  • Краєзнавчі музеї.

  • Музеї літературного профілю.

  • Музеї природничого профілю.

  • Науково-технічні музеї.

  • Музеї-заповідники.

  • Розділ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОБОТИ МУЗЕЇВ

  • Експозиційна діяльність

  • Комерційна та фандрайзингова діяльність

  • Послуги платного відвідування установи.

  • Електронна комерція.

  • Фандрайзингова діяльність.

  • Нові інформаційні технології музейної справи

  • Розділ 3. РИНКОВІ ЗАСАДИ МУЗЕЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Й МАРКЕТИНГУ

  • Організація ефективного музейного маркетингу

  • Налагодження PR-комунікацій між музеєм та суспільством

  • Організація взаємовигідної співпраці музеїв із туристичними фірмами

  • Розділ 4. ГЕОГРАФІЧНО-ТУРИСТИЧНА ПАМ'ЯТКОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИЗНАЧНИХ МУЗЕЇВ УКРАЇНИ

  • Визначні музеї Середнього Подніпров'я й Поділля

  • Музейна мережа Полісся й Карпатського регіону України

  • Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей.

  • Чернівецький краєзнавчий музей.

  • Львівський історичний музей.

  • Розділ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСКУРСІЙНОЇ СПРАВИ У МУЗЕЯХ ТА В ПРАКТИЦІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ

  • Класифікація екскурсій

  • Технологія розробки екскурсії

  • Технологічні основи проведення екскурсії

  • Наочність як елемент проведення екскурсії

  • Хронологічні особливості проведення екскурсії. Паузи в екскурсії

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

  • Перспективи інтеграції українських музеїв у регіональні, національні та міжнародні музейні організації

  • Пріоритетні напрями та завдання розбудови національної музейної мережі

  • ЛІТЕРАТУРА

  • СЛОВНИК ОСНОВНИХ МУЗЕЙНИХ ТА ЕКСКУРСІЙНИХ ТЕРМІНІВ