Музеї природничого профілю.

Музеєзнавство

До цього типу належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають та експонують різноманітні природничі матеріали й розповідають про найновіші досягнення природничих наук. Такі музеї тісно пов'язані з академічними, науково-дослідними інститутами і вищими навчальними закладами, діяльність їх має як наукову, так і навчальну мету.

Серед експозиційної палітри таких музеїв традиційними є геологічні, петрографічні, мінералогічні, палеонтологічні, ботанічні й зоологічні колекції. Експозицію музеїв природничо-історичного профілю формують у строгій послідовності для того, щоб у хронологічній послідовності знайомити з геологічними періодами розвитку планети, зародження й еволюції рослинного й тваринного світу, появи й розселення первісної людини, видоутворенням на окремих континентах та відособлених ділянках суходолу тощо.

Одним з найбільших природничо-історичних музеїв України є Центральний науково-природознавчий музей НАН України, відкритий 1973 р. у Києві. Він складається з кількох музеїв: Геологічного, Ботанічного, Палеонтологічного, Зоологічного і Археологічного. Фонди музею величезні – кілька мільйонів експонатів. Музей проводить велику дослідницьку роботу, організовує багато наукових експедицій. До того ж дуже популярний серед відвідувачів.

Львівський природознавчий музей – один з найдавніших. Експонати для музею збирав з 1832 р. відомий орнітолог В. Дзєдушицький. Відкрито музей для відвідування з 1860 р. Фонди нараховують понад 500 тис. одиниць. Основні напрями наукової діяльності – вивчення видової різноманітності й екології окремих груп флори і фауни західних областей України; пропаганда природничих знань. У музеї зберігаються об'єкти природи світового значення, зокрема колекції метеоритів, бурштину, тропічних жуків, метеликів. Серед палеонтологічних експонатів – повний скелет і фрагменти органів мамонта, волохатий носоріг, колекції періодів силуру, девону, юри, крейди тощо. Зберігаються близько 250 примірників голотипів, за якими вперше описано нові виявлені види тварин і рослин. Гербарій музею налічує до 100 тис. аркушів з квітковими рослинами. Музей опублікував 20 випусків "Наукових записок", періодично видає "Каталог музейних фондів" тощо.

Особливими природничо-науковими музеями України є зоологічні музеї Київського і Харківського університетів, а також палеонтологічний музей Одеського університету (в ньому зібрані цінні викопні матеріали з Одеських катакомб – рештки кісток ссавців пізньопліоценового часу – понад 40 видів тварин: верблюдів, страусів, гієн, лисиць, шаблезубих тигрів, гризунів). У 1960 р. при Одеському палеонтологічному музеї було відкрито єдиний в колишньому СРСР підземний палеонтологічний заповідник. З навчальною метою у музеї створено масштабну діораму "Розвиток життя на Землі", в 15 секціях якої за допомогою художніх картин показано еволюцію органічного світу нашої планети. Музей проводить велику науково-дослідну, навчальну й освітню роботу.

Своєрідним природничим музеєм є Севастопольський акваріум Інституту біології південних морів, відкритий 1897 р. У будь-яку пору року тут можна побачити 40 видів чорноморських тварин й екзотичну тропічну фауну: акул, скатів, крабів, губок, молюсків.

Екомузеї.

Це інноваційний тип так званих мішаних соціально-середовищних музеїв, націлених на досягнення сталого (збалансованого) розвитку місцевих громад у традиційному середовищі їх проживання та активного залучення їх у суспільну діяльність зі збереження усіх видів своєї спадщини. Головною особливістю концепції екомузеїв є діяльність зі збереження та презентації не окремих експонатів, а середовища як природного, так і антропогенного (етнокультурні та урбоісторичні ландшафти з системою живих поселень).

Фундатор концепції екомузеїв Ж.-А. Рів'єр наголошував: "У музеї тепер нова місія: відображати сферу проживання людини та її діяльність... як цілісний творчий процес розвитку"; екомузей "присвячений людині й природі, в ньому індивід репрезентований у звичному середовищі. Тваринний і рослинний світ також показаний тут в природному стані й разом з тим таким, яким його сприймає традиційне чи індустріальне суспільство... Це дзеркало, в якому люди можуть побачити й пізнати себе, а також набути знань про місцевість, де вони мешкають... Приїжджі також отримують можливість заглянути в це дзеркало" [45, с. 2].

Концепція екомузеїв розвивається у руслі західної "нової музеології" (французька школа Ж.-А. Рів'єра та ін.). Термін "екомузей" сформулював французький вчений Ю. де Варін у 1971 p., коли почалася робота зі створення першого музею нового типу – Музею Людини і Промисловості в Ле- Крезо (Франція).

Екомузей "Ле-Крезо" охопив величезну територію (понад 500 тис. км2 із населенням близько 150 тис. осіб) старого регіону гірничо-добувної промисловості. На цій території був створений площинно дисперсний (розосереджений) музей з центром у фабрично-заводському місті Ле-Крезо. Серед об'єктів (філій) музею нового типу – замок промисловців Шнейдерів, вугільна шахта, середньовічний монастир, школа, канал, міська забудова тощо. Музеологічні курси для місцевого населення, численні просвітницькі програми, залучення жителів до збору, збереження, інтерпретації об'єктів забезпечили найтісніший зв'язок музею із місцевим співтовариством та посприяли вирішенню складних проблем зайнятості населення, його самоідентифікації в умовах згортання гірничо-добувного виробництва [45, с. 3]. У 1978 р. музей "Ле-Крезо" одержав премію міжнародного конкурсу "Кращий європейський музей". А методи і форми діяльності, які були застосовані при його створенні, послужили моделлю для побудови наступних музейних установ цього типу.

Невдовзі за Францією екомузеї поширилися в канадській провінції Квебек, Бразилії, Португалії, окремих країнах Африки. Серед найвідоміших закордонних екомузеїв назвемо, зокрема, Музей Сан-Крістовано в Ріо-де-Жанейро, музей

От-Бос у Канаді, Сейшельський музей у Португалії, Музей в От-Ельзасі (Франція).

Важливу роль у становленні теорії екомузею відіграв проведений міжнародний семінар "Екомузеї і нова музеологія" (1984 p., Квебек, Канада). За його підсумками була прийнята "Квебецька декларація", яка констатувала виникнення нового типу музейної установи, що характеризується чітко вираженою соціальною місією, і зафіксувала найважливіші положення цього нового напряму у світовій музейній справі [51].

На початку XXI ст. в країнах Північної Америки та Європейського Союзу задекларовані такі базові принципи організації місцевих екомузеїв:

• 1) інтенсивна взаємодія з місцевим населенням, зв'язок з його господарською і культурною діяльністю, активна участь місцевого населення на всіх етапах створення і функціонування музею;

• 2) наявність чітко зафіксованої соціальної місії, спрямованої на творчий розвиток місцевої громади, її культурної самоідентифікації та на вирішення її соціальних проблем;

• 3) широке розуміння історико-культурної спадщини, у ролі якої виступає вся територія проживання певного соціуму, а зосереджені на ній як матеріальні об'єкти, так і форми соціальної і культурної діяльності є потенційними музейними об'єктами;

• 4) відсутні завдання музеєфікації в її традиційному розумінні, необов'язковим є нагромадження пам'яток чи збирання колекцій шляхом вилучення об'єктів із середовища побутування чи обмеження їх традиційної експлуатації, в екомузеї перевага має надаватися формам "м'якої", "часткової музеєфікації" [87].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Музеєзнавство» автора Рутинський М.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Музеї природничого профілю.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВИ МУЗЕЄЗНАВСТВА

  • Музеєзнавство як наука. Об'єкт, предмет та структура науки

  • Історія розвитку музейної справи в Україні

  • Класифікація музеїв України

  • Розглянемо коротко основні профілі музеїв.

  • Краєзнавчі музеї.

  • Музеї літературного профілю.

  • Музеї природничого профілю.
  • Науково-технічні музеї.

  • Музеї-заповідники.

  • Розділ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОБОТИ МУЗЕЇВ

  • Експозиційна діяльність

  • Комерційна та фандрайзингова діяльність

  • Послуги платного відвідування установи.

  • Електронна комерція.

  • Фандрайзингова діяльність.

  • Нові інформаційні технології музейної справи

  • Розділ 3. РИНКОВІ ЗАСАДИ МУЗЕЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Й МАРКЕТИНГУ

  • Організація ефективного музейного маркетингу

  • Налагодження PR-комунікацій між музеєм та суспільством

  • Організація взаємовигідної співпраці музеїв із туристичними фірмами

  • Розділ 4. ГЕОГРАФІЧНО-ТУРИСТИЧНА ПАМ'ЯТКОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИЗНАЧНИХ МУЗЕЇВ УКРАЇНИ

  • Визначні музеї Середнього Подніпров'я й Поділля

  • Музейна мережа Полісся й Карпатського регіону України

  • Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей.

  • Чернівецький краєзнавчий музей.

  • Львівський історичний музей.

  • Розділ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСКУРСІЙНОЇ СПРАВИ У МУЗЕЯХ ТА В ПРАКТИЦІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ

  • Класифікація екскурсій

  • Технологія розробки екскурсії

  • Технологічні основи проведення екскурсії

  • Наочність як елемент проведення екскурсії

  • Хронологічні особливості проведення екскурсії. Паузи в екскурсії

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

  • Перспективи інтеграції українських музеїв у регіональні, національні та міжнародні музейні організації

  • Пріоритетні напрями та завдання розбудови національної музейної мережі

  • ЛІТЕРАТУРА

  • СЛОВНИК ОСНОВНИХ МУЗЕЙНИХ ТА ЕКСКУРСІЙНИХ ТЕРМІНІВ