Наочність – це один з принципів пізнання й почуттєвого сприйняття дійсності. Цей принцип ґрунтується на показі конкретних предметів і явищ та їх безпосереднього відображення у свідомості людей. Засоби наочності в екскурсійній практиці прийнято поділяти на два основних види:
предметні (справжні, натурні) – це всі ті реальні об'єкти, що є основою показу і слугують предметом екскурсійного аналізу;
образотворчі засоби – це додатковий ілюстративний матеріал з відповідної теми, включений у "портфель екскурсовода".
Наочність передбачає кілька видів сприйняття, кожен з них орієнтується на один з органів чуття людини (зір, нюх, дотик, смак). Здебільшого під час екскурсій наочність розрахована на зоровий вид сприйняття. Інші види сприйняття використовуються рідко (скажімо, нюх та смак – під час екскурсії-дегустації винними підвалами закарпатської агрофірми "Леанка"). Найбільша наочність досягається у вечірніх екскурсіях, таких, як "Нічна Ялта", "Львів запалює вогні", де активно беруть участь всі органи чуття екскурсантів. Тут у сферу наочності залучені звуки і шарудіння, світлоколірна гама, чуттєвий ефект ілюмінації і гра напівтіней, емоційне сприйняття вечірньої прохолоди і безлюдної величі вишикуваних у вулиці будівель тощо.
Важливу роль під час екскурсії відіграють образотворчі засоби наочності – допоміжні наочні приладдя з "портфеля екскурсовода". Вимоги методики їх використання (демонстрації) полягають у тому, щоб ці ілюстативні матеріали не перевантажували екскурсію, не відвертали увагу від споглядання справжніх об'єктів, а лише доповнювали показ.
Існують визначені умови, що підвищують ефективність проведення екскурсій у музеях.
По-перше, від творців екскурсії і екскурсоводів залежить те, що саме запам'ятає людина після проходження екскурсії. Саме на це треба спрямувати дії розробників екскурсійного тексту та методичних прийомів демонстрації тих чи інших експонатів. Перед музейним працівником ставиться завдання допомогти відвідувачеві зрозуміти, запам'ятати і зберегти у своїй пам'яті те, що є головним в екскурсії. Тому визначені частини екскурсії підкріплюються відповідними методичними прийомами.
По-друге, ефективність конкретної екскурсії залежить від того, яка частина екскурсії може бути її учасниками представлена через зорове сприйняття. Іншими словами, словесний матеріал треба побудувати і подати таким чином, щоб він перетворився у зорові й уявно-"зорові" враження. Успіх справи забезпечує не тільки глибокий зміст (напр., деталізована аж до надмірності мистецтвознавча інформація), а й образна мова і методичні прийоми, що дають змогу донести екскурсійний матеріал до учасників екскурсії через зорове споглядання й емоційне відтворення зорового образу того чи іншого експоната.
По-третє, методика екскурсійного показу музейних стендів і окремих експонатів не повинна обмежувати показ цих об'єктів їхнім зоровим сприйняттям. Методику варто орієнтувати і на активну участь у сприйнятті інших органів чуття екскурсантів. За прикладом екскурсій на природі у музеях підставою для використання цих методичних прийомів можуть стати дотик і слух. Необхідно розширювати палітру експонатів (чи їх відтворень), до яких відвідувачі можуть доторкнутися, потримати в руках, покрутити перед очима й уважно придивитися, також необхідно розширювати використання в музейних експозиціях звукової наочності, наприклад, такі звуки, як звучання музичного інструмента, спів птахів чи крики звірів, звучання козацької думи чи народної пісні, шум історичної битви тощо.
Ефективність будь-якої екскурсії залежить від технології її проведення, зокрема таких її етапів, як знайомство екскурсовода із групою, правильне розташування групи біля об'єкта, вихід екскурсантів з автобуса (іншого транспортного засобу) і повернення назад, використання екскурсоводом мікрофона, дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем, відповіді на запитання екскурсантів тощо.
Технологічна фаза № 1 – Підготовка екскурсовода до екскурсії.
Під підготовкою до проведення екскурсії маємо на увазі роботу екскурсовода перед черговою екскурсією. Екскурсовод повинен враховувати склад групи, емоційно налаштуватися на контакт з цією аудиторією, відновити в пам'яті зміст теми, методичні прийоми показу і розповіді, впорядкувати наочні матеріали в "портфелі", уточнити час проведення і місце своєї зустрічі з групою.
До того ж диференційований підхід до обслуговування різних груп – це установка, відповідно до якої програма обслуговування, тематика екскурсії та ін. мають бути зорієнтовані на визначений сегмент ринку, категорію споживача.
Екскурсоводові необхідно враховувати мету, інтереси, мотивацію, установки та преференції екскурсантів. При цьому важливим чинником у якісному обслуговуванні є цілісність. Наприклад, якщо екскурсія подається в рамках фольклорного туру Гуцульщиною, то необхідно основну увагу акцентувати на національних особливостях регіону, типових зразках одягу, виробах декоративно-ужиткового мистецтва тощо. Не зайвим буде і відповідний музичний супровід екскурсії, наприклад, прослуховування фрагментів автентичної музики (троїстих музик), танцювальних та обрядових мелодій і народних пісень, характерних для цього регіону, тощо.
Суть та принципи диференційного підходу до побудови екскурсії ґрунтуються, перш за все, на національних, соціально-демографічних та соціально-професійних характеристиках аудиторії. Для успішного проведення екскурсії необхідно враховувати стать, освіту, вік, національність, професійну діяльність екскурсантів. Дуже часто вирішальну роль для успішного проведення екскурсії відіграє врахування таких соціально-психологічних факторів, як інтереси, національні та релігійні традиції і переконання, звички екскурсантів.
Формування різних груп екскурсантів є не менш важливим чинником для успішного екскурсійного обслуговування. На жаль, у повній мірі використати його музейним екскурсоводам не вдається, оскільки вони, як правило, працюють з уже заздалегідь сформованими групами. Доцільним є формування вікових груп при одночасному проведенні двох або трьох екскурсій: при можливості їх можна переформувати за віковим критерієм, принаймні запропонувати створення дитячої групи, з якою окремо буде проведено спеціальну екскурсію. Переваги такого підходу очевидні: дорослі зможуть повністю зосередитися на сприйнятті екскурсійного матеріалу, у той час як дітям також не доведеться нудьгувати.
Різнобічним також повинен бути виклад екскурсійного матеріалу для місцевого населення, гостей з інших регіонів країни та для іноземних туристів. Екскурсії для індивідуальних учасників необхідно проводити, приділяючи значно більше уваги самим екскурсантам: наприклад, запитувати про їхні пріоритети в отриманні тієї чи іншої інформації тощо.
При наявності такої можливості, з метою кращої підготовки групи до засвоєння нової теми, екскурсоводові доцільно проводити попередню бесіду про майбутню екскурсію. Головна мета такого попереднього інформування – зацікавити туриста й мотивувати його затратити частину свого вільного часу не на релакс-дозвілля, а саме на запропоновану на завтра пізнавальну екскурсію.
Технологічна фаза № 2 – Знайомство екскурсовода з екскурсантами та його місце під час проведення екскурси.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Музеєзнавство» автора Рутинський М.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наочність як елемент проведення екскурсії“ на сторінці 1. Приємного читання.
