В основі комерційної діяльності музею лежить надання послуг платного відвідування та екскурсійного супроводу. Цей вагомий аспект музейної діяльності вимагає детального вивчення; організації екскурсійної діяльності присвячено розділ 4 цього посібника.
Від доби зародження у XIX ст. більшість музеїв світу, відповідно до поглядів їх організаторів та перших доглядачів, мали бути суспільними інституціями, відкритими для вільного відвідування. Ця ідея протрималася до середини XX ст., поки музейна мережа не почала активно інтегруватися в індустрію дозвілля. Скажімо, у Великій Британії уряд запровадив плату за вхід у національні музеї держави з 1974 р. Однак і на початку XXI ст. теза загальнодоступності музеїв продовжує час від часу обговорюватися на міжнародних музейних симпозіумах і форумах.
Рис. 2.7. Основні види комерційної діяльності музеїв
Ідея безоплатності музею гнучко реалізована у значній частині музеїв США. Показовими у цьому плані є найбільші й найвідоміші у світі нью-йоркські: Музей сучасного мистецтва С. Гуггенхайма і Метрополітен.
Вищеназвані музеї, незважаючи на постійні масові напливи туристів, запровадили у практику безоплатні дні або дні оплати за формулою <(хто скільки зможе дати". Такий підхід упродовж XX – початку XXI ст. цілковито виправдав себе й приносить цим установам не збитки, а очевидні дивіденди.
По-перше, в такі дні музеї мають можливість відвідувати студенти, діти з бідних сімей, малозабезпечені особи, тимчасові трудові мігранти, чималий відсоток представників низькооплачуваних професій та інші категорії, що сумарно становить значну частину (до 30 –40%) відвідувачів. Це сприяє зміцненню позитивного іміджу й загалом суспільної значущості (музей промовисто декларує своє споконвічне безкорисливе служіння нації), а також дає можливість отримувати цільові фінансові ресурси державних і недержавних соціальних фондів. Ці соціальні відрахування, зокрема у США, майже цілком покривають потенційні фінансові втрати музеїв від запровадження безплатних днів.
По-друге, оприлюднена нещодавно фінансова звітність Метрополітену свідчить, що надходження в касу в дні з формулою "хто скільки зможе оплатити" лише дещо менші за надходження у платні дні. Окремі вдячні відвідувачі, зворушені демократичною аурою, яка панує в цій установі, після завершення огляду виявляють спонтанне емоційне бажання особисто долучитися і підтримати власною пожертвою таку суспільно значущу музейну ініціативу й на виході вкидають у скриньку суми, що на один-два порядки вищі звичайної плати за відвідування цієї установи [83].
З іншого боку, менш популярні серед масової публіки музеї не мають змоги дозволити собі проводити політику безоплатного відвідування. Вони просувають на ринок комерційний музейний продукт, використовуючи при цьому ринкові закони диференційованого ціноутворення.
Ціноутворення – це процес визначення споживчої вартості музейних послуг, складовими яких є ціна вхідного квитка, ціна за проведення екскурсій (індивідуальних, групових) та ціна за додаткові послуги, запропоновані музеєм (фото- і відеозйомка, електронний гід тощо).
Згідно з класичними канонами маркетингу, ціна на будь-які послуги формується із урахуванням собівартості послуги та прибуткової націнки. Проте більшість музеїв світу перейшли на формулу ринкового кон'юнктурного ціноутворення, де вартість музейного продукту визначається не стільки його собівартістю, скільки збутовою популярністю та паритетним рейтингом цін в установах-конкурентах даного музею.
В українських музеях практикується тарифне диференційоване ціноутворення. Вартість вхідного квитка в музеї нашої країни диференційована залежно від віку відвідувачів, їхнього соціального статусу (пільговики, пенсіонери) та кількості людей у групі. Зокрема, для дітей, студентів та пенсіонерів вартість квитка в більшості музеїв є до 50% нижча, ніж для усіх інших категорій відвідувачів. Нижчою є також вартість для стандартних туристичних груп чисельністю від 20 осіб.
Серед додаткових чинників, що можуть впливати на формування вартості музейних послуг, назвемо:
сезонність;
оплачуване попереднє замовлення;
кількість замовлень від постійних партнерів музею;
абонентський (або клубний) квиток на користування комплексом музейних послуг, який дає право на отримання відвідувачем певних пільг чи знижок [38].
У музеях України державного підпорядкування доходи від реалізації вхідних квитків накопичуються на спецрахунку, їх музей має право самостійно використовувати для покриття незапланованих бюджетним кошторисом видатків.
Експертизна (оцінювальна) діяльність. У музеях працюють люди виняткових професій, непересічного таланту й досвіду. Це високооплачувані експерти, які можуть на підставі легально встановленого прейскуранта чи договірних відносин проводити комплексну експертизу стародавніх художніх цінностей і давати авторитетний експертний музейний висновок щодо їх мистецької та грошової вартості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Музеєзнавство» автора Рутинський М.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Послуги платного відвідування установи.“ на сторінці 1. Приємного читання.
