Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

I ранньодинастичний період (бл. 2750—2615 рр. до н. е.), пов’язаний з іменами кількох міфічних правителів (або, скоріше, тотемів) міст Урука, архаїчного Ура.

II ранньодинастичний період (бл. 2615—2500 рр. до н. е.), для якого характерні оформлення І династії Урука, де серед імен царів зустрічається напівлегендарне ім’я царя Гільгамеша, архаїчної династії міста Лагаша.

III ранньодинастичний період (бл. 2500—2315 рр. до н. е.), коли на території Месопотамії виникає чимало міст-держав, які ведуть самостійну політику. Це міста Кіш, Ур, Акшак, Умма, Лагаш та ін.

Значний період у розвитку культури Месопотамії пов’язаний з історією Вавилонії (2316—539 рр. до н. е.). У ХГХ ст. до н. е. царям Вавилона (назва міста походить від Баб-Ілі — «ворота бога»), що містився на лівому березі Євфрату, на перехресті торговельних шляхів, вдалося об’єднати під своєю владою Межиріччя. Серед великої кількості імен правителів і династій слід звернути увагу на Саргона Древнього, засновника аккадської держави, царювання якого (2316—2261 рр. до н. е.) примітне будівництвом монументальних культових споруд; Хаммурапі, шостого царя І Вавилонської династії (1792—1750 рр. до н. е.), що залишив кодекс законів; Навуходоносора II (605—562 рр. до н. е.), який у 597 і 587 рр. до н. е. під час походів у Палестину захопив Єрусалим і забрав багато його жителів у вавилонський полон. Згадку про це знаходимо на сторінках Біблії.

Узагалі перші землеробські поселення на півночі Месопотамії виникають наприкінці VIII — на початку VII тисячоліть до н. е.. Але своєї характерної форми месопотамська культура досягла приблизно в епоху ранньої писемності, тобто близько середини IV тисячоліття до н. е.. У протопи-семну епоху склалася та фундаментальна модель культури, яка, з одного боку, дала змогу Месопотамії оцінити й збагнути свої найважливіші проблеми, а з іншого — виробити критерії для оцінки свого оточення.

Першою серед ознак цієї моделі культури слід назвати великомасштабну планомірну іригацію, яка відтоді й назавжди стала характерною рисою сільського господарства Месопотамії. Геродот у своїй «Історії» зазначає, що вся Вавилонія, так само як і Єгипет, перетинається каналами. Найбільший з них — судноплавний; в південно-східному напрямку він тече з Євфрату в Тигр. Із розвитком землеробства пов’язаний помітний приріст населення. Долина Межиріччя вкрилася новоствореними поселеннями, на місці старих селищ виникали міста.

Переростання села в місто привело до формування політичної моделі цивілізації — примітивної (первісної) демократії. Збори дорослих вільних громадян міста-дер-жави вирішували всі складні питання його політичного життя. Цим зборам належала вища політична влада. Повсякденними справами міської общини, як правило, займалася рада старійшин. У критичні моменти свого життя, наприклад, при загрозі війни, община міста на загальних зборах могла надати одному із членів ради старійшин право абсолютної влади й оголосити його царем. Така царська влада була посадовою, встановлювалася на деякий час і після подолання кризи скасовувалася.

Поступове посилення процесу централізації влади в межах нової політичної моделі, зрослі фінансові можливості міських общин сприяли розвиткові в Месопотамії монументальної архітектури. На рубежі IV і III тисячоліть до н. е. разом з виникненням перших держав у Південній Месопотамії почалося розшарування суспільства на вла-доможців та підлеглих; одночасно змінювались і уявлення про богів.

Частина колишніх племінних покровителів дедалі більше сприймалась як володарі, що правлять у світі богів. Володар сприймався як уособлення держави. В ієрархі-зованому пантеоні кожне божество наділялося певними функціями. Кожне місто-держава, звичайно, шанувало своїх богів. Так, божествами міста Урука були бог Ан та його дочка, богиня Інанна, міста Ніппура — бог Енліль, міста Ереду — бог Енкі, міста Лагаш — бог Нінгірсу, міста Вавилон — бог Мардук. Їхнім скульптурним зображенням приносилися жертви.

Посередництво між світом людей і світом богів взяли на себе жерці. Функцію верховного жерця виконував правитель. Саме він мав збудувати відповідне культове приміщення й пильнувати за точністю дотримання ритуалів та жертвопринесення. Культові дійства зосереджувались у святилищах головних богів. На рівнині будувалися величні храми, центром яких були знамениті зіккурати, що мали форму східчастих башт зі священною кількістю поверхів (3, 5 або 7). Археологічні розкопки показали, що ці святилища споруджувалися на високих терасах. За матеріал на побудову храмів правили висушені на сонці глиняні цеглини.

Зміни в економічній і соціальній сферах життя суспільства Месопотамії супроводжувалися значними досягненнями й у сфері духовного життя. Саме Месопотамію можна вважати батьківщиною писемності. Її винайшли, аби полегшити бухгалтерію, що значно ускладнилася у розвинутих міському та храмовому господарствах. Писемність мала велике значення в становленні й закріпленні нової культури стародавнього суспільства; адже з її появою стали можливими нові форми передання та зберігання знань і «теоретична», тобто суто інтелектуальна діяльність. Клинопис є найважливішим із того, що було створено на месопотамській рівнині. В музеях, наукових закладах зберігається нині понад півтора мільйона клинописних текстів, археологи ж ще й кожного року знаходять їх сотні й тисячі.

Месопотамська писемність у своїй найдавнішій, піктографічній, формі з’явилася на рубежі ^—Ш тисячоліть до н. е. Цілком можливо, що вона склалася на основі системи «облікових фішок». Адже жителі близькосхідних поселень від Західної Сирії до Центрального Ірану в IIХ— IV тисячоліттях до н. е. використовували для обліку різних продуктів і товарів тримірні символи — маленькі глиняні кульки, конуси і т. п.

У IV тисячолітті до н. е. набори таких фішок, що реєстрували певні акти передання тих чи інших товарів, почали вміщувати в глиняні оболонки розміром з кулак. На зовнішній поверхні такого своєрідного «конверта» інколи робили відбиток усіх фішок, що містились усередині. Це полегшувало ведення точних розрахунків без напруження пам’яті й без необхідності розбивати опечатані оболонки. Врешті-решт відпала й необхідність у самих фішках — їх чудово замінили самі відбитки. Пізніше продряпані паличкою значки-малюнки заступили відбитки. Така теорія походження давньомесопотамського письма робить зрозумілим вибір глини як письмового матеріалу, а також специфічну форму стародавніх табличок, схожу на подушечку чи лінзу.

Учені вважають, що рання форма піктографічного письма мала понад півтори тисячі знаків-малюнків. Кожен знак позначав слово або кілька слів. Подальший розвиток ішов у напрямі уніфікації знаків, зменшення їхнього числа (в нововавилонський період цих знаків було трохи більше 300). Знаки ставали схематичнішими, їх написання спрощувалося, що привело до появи клинописних знаків. Останні утворювалися з комбінацій клиноподібних відбитків тригранної палички-штампа.

Одночасно відбувалася фонетизація письма, тобто значки стали вживатися не лише в первісному, словесному значенні, а й для позначення складів. Таке письмо вже могло передавати точні граматичні форми, виписувати власні імена, полегшувало засвоєння часових форм. Отож клинопис зміг зафіксувати живу мову і став справжньою писемністю. Надалі писемність і ритуальні церемонії великою мірою сприяють появі літератури.

Уже досить розвинута в середині III тисячоліття до н. е. клинописна система породила розмаїття текстів, що являють різноманітні розрахункові документи, купчі, закладні, будівельні написи, культові формули, збірки прислів’їв, шкільні вправи (перелік знаків), «наукові» знання (назви гір, країн, мінералів, рослин, риб, професій і посад). З’являються двомовні словники. При школах-академіях (едуба) виникали бібліотеки, де накопичувалися знання з різних галузей. Існували і приватні зібрання клинописних табличок. Численними були зібрання бібліотек при великих храмах і в палацах правителів. Як правило, вони включали господарчо-адміністративний архів і власне бібліотеку.

Найвідоміша бібліотека ассирійського царя Ашшур-банапала в Ніневії (відкрита археологами в 1853 р.). Це одна з перших у світі справжніх, систематично підібраних і влаштованих бібліотек, де зберігалося 25 тисяч табличок. Комплектація бібліотеки була під контролем самого царя. За його наказом численні писці робили копії зі стародавніх чи рідкісних табличок, привозили до Ніневії оригінали. Деякі з текстів зберігалися в 5—6 примірниках. Великі тексти містять близько 150 таблиць, кожна з яких має свій порядковий номер. Заголовки до текстів даються за початковими словами першої таблиці. Тексти бібліотеки Ашшурбанапала класифіковані відповідно до галузей знань. Так, виокремлені історичні твори («аннали», «хроніки»), судові збірки, гімни богам, молитви, заклинання й замовляння, епічні поеми, «наукові» тексти (медичні, астрологічні, словники). Від ритуальних церемоній, що супроводжувалися пантомімою, танцями та співами гімнів на честь богів, бере початок особливий літературний жанр — релігійна драма.

Храмові господарства мали майстерні ремісників, де виготовлялися високохудожні прикраси та оздоби, ритуальний посуд для храмових комплексів.

Релігія, культи, обряди. Відтоді, як населення Месопотамії перейшло до осілого землеробства й заснувало постійні поселення, дедалі більшу роль у його релігійних уявленнях стали відігравати сили, яким приписувалася здатність забезпечувати йому існування й виживання. Це були передусім божества родючості, що шанувалися безпосередньо в житлах або в окремих, спеціально призначених невеликих культових приміщеннях. Божественні сили дедалі більше уявлялися як антропоморфні. Під час розкопок різних ранніх поселень знайдені численні глиняні фігурки з гіпертрофованими жіночими статевими ознаками, що вказує на значущість культу богині родючості. Чоловіча сила і здатність давати потомство передавалися в образі бика або через фалічні символи.

Із сформуванням культів богів-покровителів міст-дер-жав і виникненням культових центрів релігійні уявлення жителів Месопотамії, що відобразились у міфах, культовій пісенній культурі та молитвах, були зафіксовані писемно. В міфологічних і культових текстах у літературній формі розповідалося про створення світу, стосунки богів, про розбрат між ними та їхні радощі. Йшлося також про важливі події, які урочисто відзначалися під час свят. Що більшого значення в політичних відносинах між містами-державами набувало якесь місто, то більше поширювався культ його головного божества.