Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

3.2.3. Право.

3.2.4. Архітектура.

3.2.5. Культура Стародавнього Єгипту.

3.2.6. Період Раннього царства.

3.2.7. Період Середнього царства.

3.2.8. Період Нового царства.

3.2.9. Пізній період історії Стародавнього Єгипту.

3.2.10. Міфологія, релігія, культи, обряди.

3.2.11. Релігійно-філософська поезія.

3.2.12. Образотворче мистецтво, скульптура, архітектура.

3.2.1. Культура Месопотамії

Велика територія, що розкинулася від гір Вірменії на півночі до Перської затоки на півдні, від гірських областей Ірану на сході до сирійсько-месопотамського степу на заході, прийняла на себе назву, якою спочатку давньогрецькі географи нарекли рівнинну область в нижній та середній течії рік Тигр та Євфрат. Ця назва — Месопотамія, що буквально означає «Межиріччя» (від грецьк. цєстov — середній, лохацо — річка).

Дві великі річки, Тигр і Євфрат, правили не тільки за своєрідне обрамлення мальовничого полотна, на якому відбилися народження, становлення, розквіт і занепад упродовж кількох тисячоліть цілої низки цивілізацій. Примхливий, нерідко жорстокий характер цих річок і складні кліматичні умови суттєво вплинули на дух месопотамської культури.

Руїни Месопотамії та написи на них поступово відкривали свої таємниці. Спочатку були дешифровані написи ассирійською мовою, які донесли до нас відомості про події, що мали місце понад чотири тисячі літ тому. Трохи пізніше стало очевидним, що існували ассирійський і вавилонський діалекти тієї мови, котру тепер називають аккадською.

До останньої чверті ХІХ ст. прочитано кілька систем клинопису. Завдяки цьому були доповнені відомості ще про цілу низку стародавніх цивілізацій Месопотамії, серед яких особливо слід відзначити хеттську, еламську, хур-ритську. Наукові дослідження у цій галузі багато в чому сприяли розумінню походження та оточення мікенської, палестинської й єгипетської цивілізацій.

Відомі вже сотні імен царів та інших видатних людей того часу, починаючи з правителів міста Лагаша (III тисячоліття до н. е.) до останнього царя з нововавилонської династії Набоніда (556—535 рр. до н. е.). Спираючись на відомості, що містяться у давніх текстах, стало можливим простежити долі цілих династій і окремих правителів, реконструювати піднесення та занепад міст, навіть дати оцінку загальній політичній ситуації в досить окреслених хронологічних рамках.

Шумери, походження яких до цього часу чітко не визначене, хоча традиція пов’язує їхню батьківщину з островами Перської затоки, в кінці IV тисячоліття до н. е., рухаючись з півдня, освоїли долину Тигру та Євфрату. На початку III тисячоліття до н. е. в Південній Месопотамії вже виникли шумерські міста-держави. Як правило, вони споруджувалися на природних узвишшях, були оточені стінами й мали до 40—50 тисяч жителів. Такими містами були Ереду (крайній південний захід месопотамської рівнини), поряд із ним Ур, далі на північ на березі Євфрату місто Ларса, на схід від нього на березі Тигру — Лагаш. На березі ж Євфрату було зведене місто Урук, а в центрі краю над Євфратом піднялося місто Ніппур — головне святилище всього Шумеру. Правителі міст мали титул лу-галь («велика людина», тобто цар) або енсі (правитель і жрець одночасно). На межі XXIV та XXIII ст. до н. е., після драматичного протиборства міст Лагаш та Умма, правителю останнього — Лугальзагесі вдається вперше об’єднати майже весь Шумер. Шумерський період історії Межиріччя охоплює близько п’ятнадцяти сторіч, завершується він наприкінці III — початку II тисячоліть до н. е. так званою III династією міста Ура (бл. 2112—1997 рр. до н. е.), династіями Ісіна (2017—1794 рр. до н. е.) та Ларси (2025—1763 рр. до н. е.), остання з яких вже була лише частково шумерською.

Східні семіти — аккадці, що займали північну частину нижнього Межиріччя, з давніх-давен були сусідами шумерів і перебували під значним впливом останніх. У другій половині ІІІ тисячоліття аккадці підкоряють собі південь Месопотамії. Активна політика правителя міста Аккад Саргона Древнього привела до утворення об’єднаного «царства Шумеру й Аккаду». Ім’я Саргон (аккад. Шарру-кен) було взяте після «коронації», адже означає «істинний цар». Уже за життя про нього було складено багато легенд. Сам же цар про себе оповідає скромно: «Мати моя була бідною, батька я не знав... зачала мене мати, народила таємно, поклала в очеретяну корзину й пустила за водою». Саргон перемагає Лугальзагесі і проводить в об’єднаному царстві ряд реформ. Спочатку він утворює перше в історії регулярне військо, яке налічувало 5400 воїнів-професіо-налів і залежало тільки від його милості. Починає будуватись і функціонувати в загальнодержавному масштабі зрошувальна система. Запроваджується єдина система мір і ваги. Онук Саргона, цар Нарам-суен (2236—2200 рр. до н. е.), завершує справу, почату дідом. За його правління Аккад (Північна Месопотамія) сягає вершин розквіту. Цар став величати себе «могутнім богом Аккаду» й наказав зображати себе на рельєфах у головному уборі, прикрашеному рогами (атрибут божества). Він мав титул «цар чотирьох сторін світу». Після виснажливої боротьби проти племен амореїв, що насувалися з заходу, та проти кутіїв, що нападали на царство з північного сходу, після придушення внутрішніх заворушень центр політичного, економічного й релігійного життя перейшов до міста Ур. Засновник III династії, правлячої в місті, Урнамму мав титул «цар Шумеру та Аккаду». Сам Ур дав приклад класичної східної деспотії, де цар був верховним суддею, очолював державний апарат і керував зовнішньою політикою, і де його влада спиралася на бюрократичний апарат та армію. Син Урнамму Шульгі (2093—2046 рр. до н. е.) посилює культ царя-бога введенням на практиці шанування своїх скульптурних зображень і принесення їм жертв. Після значного піднесення міста Вавилона на політичній арені ця територія почала називатися Вавилонією. Отже, культура Месопотамії в II тисячолітті до н. е. — результат діяльності семітських народів. Однак це не означало зникнення шумерської культури, бо злиття двох народів відбувалося поступово й не спричиняло повної заміни шумерської культури семітською.

До останнього часу суто семітських культів на території Месопотамії не виділено. Всі відомі аккадські боги мають шумерське походження або ототожнені з шумерськими.

Таким чином, в основу вивчення культури Стародавньої Месопотамії покладено чітку періодизацію.