Розділ «3. Культура спілкування як вимір культури міжособистісних стосунків»

Основою світського спілкування є світська (ритуальна) бесіда. Як різновид вербального спілкування вона забезпечує обмін інформацією (думками, ідеями, враженнями тощо), а також слугує для підтримання особистих і ділових контактів людей у процесі спільної діяльності.

Бесіда є серцевиною не лише світського, а й ділового та наукового спілкування. Однак етика світської бесіди істотно відрізняється від етики ділової або наукової бесід. Якщо метою ділового, наукового спілкування е вирішення певних проблем, то світське спілкування відбувається задля спілкування, через що його вважають беззмістовним ("розмовою про погоду"). Світська бесіда ґрунтується на морально-етичних засадах тактовності, ввічливості, згоди, симпатії, доброзичливості тощо. Тому кодекс світського спілкування категорично забороняє обговорення політичних, релігійних, професійних та особистих проблем, щоб не спровокувати між співрозмовниками гостру суперечку, не зіпсувати їм настрій.

Обов'язковим атрибутом культури світського спілкування є мистецтво компліменту (франц. compliment, від лат. compleo - наповняю, виконую) - приємного вислову з похвалою. Вдало зроблений комплімент підвищує настрій співрозмовників, породжує взаємну симпатію. Виражена в ньому позитивна характеристика людини є доречною як у неформальному, так і в діловому спілкуванні.

Комплімент варто відрізняти від улесливості - нещирої похвали або захоплення, яка має на меті маніпулювання людиною. Висловлюючи комплімент, потрібно уникати перебільшення. Він має відповідати принципу "якісно обмеженої кількості"(міри) і почуття такту. Наприклад, комплімент на адресу жінки: "Як ви сьогодні привабливо виглядаєте" може образити її (це означає, що в інші дні вона виглядає погано). Фальшивий комплімент може викликати враження про співрозмовника як про нещиру, ненадійну людину. Наслідком використання такого компліменту часто буває антифразис (грец. аntipharis - затемнення) - зворотна, негативна реакція співрозмовника. Щоб уникнути його, захоплення чеснотами, зовнішнім виглядом співрозмовника (комплімент) має бути щирим. Крім того, вихована людина ніколи не робитиме той самий комплімент двом особам, які стоять поруч.

Культура вибачення. Складовою вербальної комунікативної культури є культура вибачення. Такі елементи ввічливості, чемності, як "вибачте за запізнення", "перепрошую", свідчать про вихованість, повагу до співрозмовника. Втілена у вибаченні культура ввічливості теж має національні традиції. У Великій Британії, якщо людина мимоволі штовхнула іншу, то перепрошують один одного обидва учасники події. Надзвичайна чемність і ввічливість японців може викликати незручність у представників інших культур.

У вітчизняній культурі спілкування суттєве значення мають такі правила ввічливості:

1) людина, яка когось образила, повинна обов'язково вибачитися. Для збереження почуття власної гідності не слід вибачатися без вагомої причини;

2) вибачатися потрібно звичайним тоном, дивлячись в очі співрозмовнику, що свідчитиме про щирість цих намагань;

3) не варто пояснювати причини допущеної нечемності. Факт вибачення уже засвідчує те, що людина усвідомила свою провину. Буває, що людина виявляє нечемність мимоволі, через відсутність належного самоконтролю. Іншим людям така поведінка може видатися афронтом (франц. affront - образа) - навмисною демонстрацією зневаги до співрозмовника.

У діловому, міжособистісному неформальному спілкуванні людина дотримуватиметься таких правил з високої комунікативної культури:

- ідеальний співрозмовник - не той, хто вміє бездоганно говорити, а той, хто вміє слухати;

- уникайте суперечок про політику і релігію;

- якщо бесіда перетворюється на палку дискусію, полеміку, не варто підвищувати голос, нівелювати позицію опонента словами: "Це нісенітниця", "Ви не розумієте...", "Дурниці" тощо;

- не слід продовжувати суперечку навіть тоді, коли співрозмовник недвозначно і рішуче висловив свою позицію;

- не переривайте співрозмовника навіть найкоротшими зауваженнями;

- не розповідайте про свої переваги та успіхи, як і про свої проблеми, невдачі, хвороби та вади;

- нечемно надовго відводити одного з учасників розмови у бік, шепотітися на вухо;

- не підходьте до співрозмовників, щоб прислухатися до їхньої бесіди, не нав'язуйте свого товариства;

- нечемно говорити про присутніх, використовуючи займенники "він", "вона";

- не слід говорити про те, про що не маєте чіткого уявлення (краще міцно стулити вуста - і нехай тебе вважають дурнем, аніж розтулити їх і розвіяти останні сумніви);