РОЗДІЛ VII. ЯК КИЄВСЬКА РУСЬ БРАЛА УЧАСТЬ У СТВОРЕННІ ЄДИНОЇ ЄВРОПИ

До Німеччини були відправлені легати для боротьби з Фрідріхом II і пошуку нового імператора. При цьому багато міст, князі та єпископи були відлучені від церкви за небажання зрадити Фрідріха. Імператорська корона була запропонована папою брату французького короля та іншим претендентам. Заради "спасіння христової віри" папа мав зв'язки не тільки з англійськими та французькими королями, але і з монголо-татарами. Імператор також вів переговори з ханом Батиєм. Монголи мали кваліфіковану розвідку з числа іноземців. Угорський монах Юліан розповідає про монгольського посла, який знав "угорську, російську, куманську (тюркську), тевтонську (німецьку), сарацинську (арабську) мови". В листі папського легата при армії хрестоносців, яка розбила в 1241 році при Оломоуце (Ольмюце) монгольський загін, йдеться про монголо-татарського предводителя, який виявився англійським тамплієром з іменем Пітер (Пайдар). Через це кочівники добре знали про боротьбу гвельфів та гибеллінів. Базуючись на цих даних, Батий вимагав від Фрідріха покірності та союзу. Фрідріх у відповідь пошуткував, мовлячи, що як знавець соколиного полювання він міг би стати сокольничим хана.

Але поряд з насмішками між гибеллінами і монголами велися таємні переговори, результатом котрих, по записах Л.Гумільова, була ізоляція гвельфської Угорщини та її розгром, а також перемога Фрідріха II в Ломбардії, яка призвела до втечі папи Інокентія IV в 1243 р. до Ліону. На Ліонському соборі 1245 року папа придав анафемі й імператора Фрідріха II, і хана та оголосив хрестовий похід проти монголо-татар.

Певні сподівання папство пов'язувало з землями Київської Русі. Чернігівський князь Михайло Всеволодович, Галицько-Волинський князь Данило Романович, брат Олександра Невського Андрій Ярославович вважали, що необхідно готуватися до визволення з-під влади монгольських ханів в тісному союзі з Заходом. Прибічників такого союзу було багато і серед жителів Новгорода, Пскова, Твері і інших міст. Одним з перших князів, хто пішов на союз з гвельфами, був Михайло Всеволодович (?-1246). Після розорення монголами в 1239 р. Чернігівського князівства він поїхав в Угорщину і запропонував Белі IV заключити союз і укріпити його шлюбом свого сина Ростислава і доньки короля.

Михайло Всеволодович (7-1246) - князь чернігівський, син Всеволода Святославича Чермного. Вперше згадується в джерелах під 1206 р., коли одержав від батька Переяславль, але в тому самому році був вигнаний звідти київським князем Рюриком Ростиславичем. Брав участь в битві на р. Калці. У 20-ті роки кілька разів ставав на чолі Новгорода, потім вів боротьбу з Данилом Галицьким і Ярославом Всеволодовичем за Київ. При наближенні монголо-татар в 1239 р. втік до Угорщини, потім до Польщі і Німеччини. Не знайшовши там підтримки, в 1245 р. повернувся до Чернігова, а в 1246 р. відправився до хана Батия, розраховувавши одержати від нього Чернігівське князівство. За відмову пройти через очисний вогонь був убитий. Канонізований православною церквою.

Але король в допомозі відмовив. Безрезультатно закінчилася для Михайла Всеволодовича і поїздка до двору мазовецького князя Конрада. Той не підтримав ідею створення польсько-руського союзу. Тоді Михайло Всеволодович поселився у князя Данила Романовича (Галицького). Ідилія тривала недовго: невдовзі між князями розпочалася кровопролитна війна. На короткий час Михайло Всеволодович захопив Київ і поставив митрополитом свою людину - ігумена Петра Акеровича. Але Данило завдав Михайлу низку поразок і зайняв Київ. Михайло Чернігівський із сином і Петром Акеровичем в союзі з гвельфами почав готуватися до війни з Данилом Галицьким. Акерович був направлений до папи Інокентія IV в Ліон. На Ліонському соборі він від імені чернігівського князя просить у папської курії допомоги проти монголо-татар. За зв'язок з Інокентієм IV і підготовку озброєного протистояння в 1246 році в Золотій Орді князь Михайло Всеволодович Чернігівський був страчений.

Для вирішення монголо-татарської проблеми в 1245 році папа відправив на Схід спеціальне посольство на чолі з монахом-францисканцем Іоанном Плано Карпіні. Метою посольства було військово- політична розвідка в Сараї, Каракорумі та на землях Київської Русі. В 1247 році Інокентій IV направив друге посольство на чолі з домініканцем Асцеліном з метою проведення військово-політичної розвідки в підвладній монголам Середній Азії. В результаті діяльності цих посольств почалися переговори папської курії з монгольськими ханами. Але союз папства з монголами не відбувся.

На той час у Галичині вирішувалося питання про участь Півден- но-Західної Русі у західноєвропейській політиці, віссю якої була боротьба імператорів (гибеллінів) проти пап (гвельфів). Бела IV Угорський, Болеслав Сором'язливий Малопольський і Ростислав Чернігівський підтримували папу. Конрад Мазовецький покликав на свою землю Тевтонський орден, який був на боці Гогенштауфенів (імператора). Данило, продовжуючи традицію свого батька Романа Мстиславовича, також підтримав імператора Священної Римської імперії Фрідріха II, відлученого папою Інокентієм IV.

Самостійна політика галицького князя і його можливий союз з Європою стурбував Орду. Від хана Батия прийшов коротенький лист: "Дай Галич". Князь розумів, що сили для війни з монголами у нього немає. Єдиний вихід - їхати на поклін до хана, і в жовтні 1245 р. Данило виїхав у Сарай.

Хан прийняв князя ласкаво, дозволив йому пити на бенкеті замість кумису вино, що було найвищою люб'язністю, і видав йому ярлик на владу в його князівстві, зробивши Данила своїм мирником. Для обох це був великий політичний успіх. Данило навіть одержав право командувати монгольськими військами під час спільних військових дій. Батий убезпечив свій західний кордон від раптового нападу хрестоносців, бо папа Інокентій IV на Ліонському соборі 1245 р. оголосив хрестовий похід проти монголів.

Данило після поїздки в Сарай заявив про свої права на київський престол; призначив свого "печатника" Кирила митрополитом і у 1246 р. відправив його на утвердження до патріарха.

Страта в Сараї князя Михайла Чернігівського забрала зі сцени старого суперника Данила Галицького і зміцнила його становище. Понад те, ставши васалом Батия, Данило Романович утвердив свій авторитет серед сусідніх правителів, які тепер шукали дружби з ним. Король Угорщини Бела ГУ віддав заміж свою доньку Констанцію за сина князя - Льва і сприяв шлюбу ще одного сина князя Данила - Романа з Гертрудою - племінницею покійного герцога Австрійського. Таким чином, Роман став претендентом на австрійський престол. (Щоправда, трон він так і не одержав. Герцогом став у 1253 р. чеський король Пржемисл І Отакар). Бела IV в особі Данила одержав надійного союзника - допомогу в боротьбі з Чехією. Сам же угорський король відмовився підтримувати бажання Ростислава Чернігівського на Галицьке князівство.

Так само швидко уладналися взаємини Романовичів із польськими князями. Спочатку Данило підтримав свого союзника Конрада Мазовецького у боротьбі проти краківського князя Болеслава. Галицько-Волинське військо захопило Люблінську землю, і Данило зумів утримати її надалі, посунувши, таким чином, кордон на захід. Та по смерті Конрада (1247) у Данила зав'язалися дружні стосунки

з краківським князем, при цьому він зберіг приязнь з новим мазовецьким володарем.

У результаті цих союзів Данило Галицький одержав можливість впливати на політичну ситуацію в Центральній Європі. І начебто все розвивалося добре, але було щось, чого не зберегли документи, що дуже вразило князя. І це "щось" трапилося під час його візиту до Сараю. Літописець залишив слова Данила: "О лихіших лиха честь татарська". Отож, незважаючи на спокій, Галицько-Волинське князівство починало готуватися до боротьби проти монголів.

Данило сконцентрував увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплялися нові міста і зводилися фортеці; відбувалася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджували на важко озброєній кінноті, ударів якої, як правило, монголи не витримували).

Крім того, Данило Романович почав шукати союзників у Північно- Східній Русі, де найсильнішим тоді був Андрій Ярославич, якому в Орді видали ярлик на Володимиро-Суздальське князівство, оминувши його старшого брата Олександра (Невського), відомого державного діяча й полководця, побоюючись, що той не буде покірним їхній владі. Данило Романович видав доньку за Андрія, тим самим уклавши династичний союз. У 1250 р. наречених урочисто вінчав у Володимирі галицький митрополит Кирило, друг і соратник Данила.

Брати Олександр і Андрій Ярославичі та Данило і Василько Романовичі належали до однієї гілки Ярославового племені - роду Мономаховичів. Одна з дочок Мстислава Удатного була матір'ю Олександра Невського, а друга стала дружиною Данила. Брат Данила (Василько) був одружений з двоюрідною сестрою Олександра - Оленою. Донька Данила вийшла заміж за Андрія.

• Союз із Данилом підштовхнув Андрія Ярославича до відкритого протесту проти Орди: князь облишив сплачувати данину, пересилати подарунки "упоминки") ханам. Наслідки такої політики не змусили на себе довго чекати. У 1252 р. Сарай наслав на Володимиро-Суздальське князівство сильну Орду хана Неврюя ("Неврюєву рать" ). Князь Андрій був розбитий і втік до Швеції. Так Романовичі втратили єдиного реального союзника на Русі проти Орди. Данилові довелося прислухатися до антиординських пропозицій про допомогу, що лунали з Заходу.

Ще 16 квітня 1245 р. з французького міста Ліон, де тоді мав резиденцію папа Інокентій IV, виїхав посол до монгольського великого хана в Каракорумі, францисканський чернець Джіованні де Плано Карпіні. На шляху до Монголії йому було доручено спробувати навернути галицько-волинських "князів-схизматиків" у католицтво. У грудні

1245 p. Карпіні прибув до Кракова, де зустрівся з братом Данила Васильком. Той запросив францисканця відвідати Галич, де Карпіні виступив перед православними єпископами із закликом "повернутися до єдності святої матері-церкви". Василько з єпископами ухилилися від відповіді на папський заклик до унії. Наприкінці лютого 1246 р. на шляху до Сараю Карпіні зустрівся з Данилом, який повертався від Батия, і запропонував налагодити відносини з курією. З опублікованих документів папського архіву виходить, що контакти між Інокентієм IV та Данилом розпочались у квітні 1246 р. А влітку 1247 р. князь посилає свого представника - ченця Григорія - до папи в Ліон.