РОЗДІЛ VII. ЯК КИЄВСЬКА РУСЬ БРАЛА УЧАСТЬ У СТВОРЕННІ ЄДИНОЇ ЄВРОПИ

Однак отримавши вибачення, Генріх не припинив боротьбу і навіть своєю владою призначив антипапу Климента.

Євпраксія була втягнута до політичної боротьби того часу і стала зброєю протиборчих сторін.

В 1088 р. Генріх IV одружився з Євпраксією. І вона стала імператрицею Священної Римської імперії.

Важко сказати, що спонукало Генріха IV до цього шлюбу. Можливо, імператор намагався заручитися підтримкою впливового саксонського роду Штаденів і готував союз з Києвом. Якби Київ погодився лише на переговори з поставленим Генріхом антипапою Климентом, то вже навіть це зміцнило б позиції імператора.

Однак Київ не погодився на переговори з Климентом. Не виправдало надій Генріха і подружнє життя. Шлюб з Євпраксією виявився нещасливим. Генріх залучив свою молоду дружину до участі в таємних чорних месах, які закінчувались оргіями та розпустою. Євпраксія була вражена звичаями двору Генріха IV. Навколо стосунків подружжя було створено багато чуток та легенд. У той же час саксонські хроніки свідчать про жорстку поведінку Генріха до своєї жінки та ненависть до неї.

На початку 90-х рр. XI ст. Генріх почав свій третій похід на Італію. Євпраксія відмовилась їхати з чоловіком, за це він ув'язнив її в місті Вероне. "Він ув'язнив її під охорону і допускав насильство над нею", - свідчать німецькі хроніки XI ст.

Граф Вельф, чоловік Матильди Тосканської, допоміг Євпраксії втекти до замку Каносса у табір папи Урбана II.

В 1094 р. відбувся церковний собор в Констанці, на якому була зачитана скарга Євпраксії на Генріха IV. В своєму посланні собору вона розповіла про таємні меси, в яких вона приймала участь за наказом чоловіка, та оргії, які їх супроводжували. Папа Урбан II запропонував Євпраксії особисто виступити з обвинуваченням проти Генріха IV на соборі 1095 р. в П'яченці. Виступ Євпраксії на цьому соборі привернув увагу всієї Європи.

Вона отримала відпущення гріхів за участь разом з Генріхом IV в сатанинських обрядах і була відправлена через Угорщину на Русь, де прийняла знову православ'я і закінчила своє життя в Печерському монастирі 9 липня 1109 року.

Так почалась участь Київської Русі в боротьбі між гвельфами і гибеллінами. На початку XIII ст. галицько-волинські князі підтримують імператора, а чернігівський і новгород-сіверський - папу.

Київська Русь, відома сучасникам як Русь або Руська Земля, - ранньофеодальна держава IX—XIII ст. з центром у Києві. Утворилася внаслідок об'єднання земель східнослов'янських племен. Політична форма - ранньофеодальна монархія на чолі з великим князем Київським. Перші князі - Аскольд і Дір. їхнє походження дискусійне. Такі вчені, як М.Брайчевський, Я.Длогош та М.Стрийковський вважали, що Аскольд і Дір - це прямі нащадки Кия, інші взагалі не визнають існування Діра. У третій редакції "Повісті минулих літ" Аскольд та Дір фігурують як варяги.

Князь Аскольд прийняв на себе титул кагана, що рівний титулу імператора, чим формально поставив Русь на один щабель з Візантією та Хазарією - найсильнішими тогочасними державами. За його правління Русь міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке у тогочасних джерелах невипадково дістало назву Руського моря.

Після вбивства князя Аскольда у 882 р. влада перейшла до нащадків Рюрика (Рюриковичів). Вони продовжують політику, спрямовану на посилення центральної влади та на об'єднання всіх східнослов'янських земель.

За часів князя Святослава (?-972) було завершено об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва, приєднані Тмутаракань та Придбання, здійснені вдалі походи на волзьких болгар та розгромлений Хазарський каганат.

За часів князя Володимира (7-1015) приєднана до держави Червенська Русь, з 988 р. християнство введене як державна релігія. Це дало можливість Київській Русі увійти на рівних до кола наймогутніших держав Європи, активізувати політичні, економічні, воєнні та культурні зв'язки з ними.

В епоху Ярослава Мудрого (978-1054) Русь досягла зеніту свого розвитку. Кордони держави простягалися від Фінської затоки, Ладозького й Онезького озер до Чорного моря й пониззя Дунаю, від Закарпаття до верхів'я Дону та Волги. Головну увагу Ярослав зосередив на зміцненні держави. Він витратив величезні кошти на розбудову Києва. За свідченням літописця, на місці остаточного розгрому печенігів був побудований Софійський собор. Зводяться Золоті Ворота та інші споруди нового центру "Гора Ярослава". Сучасник Ярослава Мудрого, західний літописець Адам з Бремена називав Київ окрасою Сходу й суперником Константинополя. Значно зріс міжнародний авторитет Русі, про що красномовно свідчать династичні шлюби дітей князя з найбільшими володарями Європи.

По смерті Ярослава державна єдність Русі послабилася. Почався період існування самостійних удільних князівств. Відновив сильну центральну владу на Русі онук Ярослава Володимир Мономах (1053-1125). Та після кончини його сина і наступника Мстислава (1076-1132) держава втратила єдність, а князі почали змагатися між собою за першість на Русі.

Водночас на Русі зберігалася монархія з номінальним центром у Києві, а також єдина руська православна церква з центром - метрополією у Києві.

У період феодальної роздробленості на Руській землі утвердилася колективна форма правління. За право володіти Києвом та мати титул великого князя Київського час від часу вступали в боротьбу князі ростово-суздальські, галицькі, смоленські, чернігівські, переяславські та ін., яких вабила перспектива встановлення їхньої влади на усій території Київської Русі. Тому іноді на київському престолі утверджувалися відразу двоє князів.

У 1237-1241 рр. Київська Русь пала під ударами монголо-татар.