РОЗДІЛ VII. ЯК КИЄВСЬКА РУСЬ БРАЛА УЧАСТЬ У СТВОРЕННІ ЄДИНОЇ ЄВРОПИ

Гертруда, в православ'ї Олісава (Єлизавета) (1025-1097 (1108))- дочка польського короля Мешка II Ламберта (990-1034) в 1043 вийшла заміж за старшого сина Ярослава Мудрого - Ізяслава. В 1050 р. народила сина Ярополка, а в 1073 р. була вимушена втікати разом з чоловіком і сином до Польщі, оскільки брати Ізяслава (Святослав і Всеволод) вигнали його з київського князівства. Із Польщі княжа родина помандрувала до Саксонії, де Олісава і Ярополк хрестилися в латинську віру. В 1077 р. Ізяслав Ярославович за підтримки папи Григорія VII і польського князя Болеслава II повернув собі княжий престол. Олісава з сином, повернувшись на Русь, перехрестилася в православ'ї. Наступні 20 років Олісава провела в князівстві свого сина - Володимирі-на-Волині, де брала участь в державних справах (особиста печатка княгині зберігається у Львові).

Ізяслав був висланий із Польщі і по дорозі пограбований "...все забрали в нього ляхи і показали йому дорогу від себе", - так пише літописець. Але забрали не все, більшу частину добра йому вдалося

врятувати. Покинувши володіння польських князів, Ізяслав за порадою свого родича (по материній лінії), маркграфа саксонського почав шукати підтримки у супротивника Болеслава II, імператора Генріха IV. Як пише в своїй хроніці Ламберт Герсфельдський, князь Ізяслав приніс імператору "неоціненні багатства у вигляді золотих і срібних сосудів і безмірно цінного одягу та просив його, щоб він допоміг йому проти брата його, котрий силою відібрав його владу і тримає її злою тиранією". Імператор, отримавши змогу поширити свій вплив і на землі Київської Русі, підтримав князя і послав до Києва посольство з вимогою повернути престол Ізяславу з погрозою війни у випадку непокори. Щоправда, далі погроз діло не дійшло. Тут свою роль зіграв посол імператора трірський архієпископ Бурхард.

Він був братом (по матері) Оди, доньки німецького князя Леопольда Штаденського, жінки великого князя Київського Святослава.

Зустрівшись із сестрою і шурином, Бурхард стає на сторону Святослава і, отримавши багаті подарунки для імператора, повертається до Німеччини. Щедрість Святослава зіграла свою справу. "Ніколи, - відмічає німецький літописець, - не бачили ми стільки золота, срібла і багатих тканин".

Генріх IV "утешил изгнанника одним бесполезным сожалением". Не отримавши підтримки від Генріха IV, Ізяслав посилає свого сина Ярополка в Рим до папи з проханням про допомогу для поновлення його на Київському престолі. Папа Григорій VII пообіцяв допомогти за умови, що Ізяслав визнає себе його васалом, прийме присягу на вірність і принесе Київське князівство в дар престолу святого Петра, прийнявши його потім як лен із рук римського папи.

В грамоті від 17 квітня 1075 року Григорій VII визнав право Ізяслава Ярославича на "золотий стіл Київський". Окрім цього, папа розпочав демарш у Польщі на користь Ізяслава. 20 квітня 1075 року він відправив листа Болеславу II з вимогою повернути "князю Дмитру (ім'я Ізяслава після хрещення) забрате майно" (в 1073 році князя пограбували, коли він їхав до імператора в Майнц). "Беззаконно присвоїв собі казну Дмитра Государя Київського, - писав папа, - ти порушив добропорядність християнську. Молю і заклинаю тебе іменем Божим віддати йому все взяте тобою чи твоїми людьми: бо злодії не ввійдуть в Царство Небесне, якщо не повернуть вкрадене".

Лен, лена - в середні віки наслідне помістя, отримане васалом від сюзерена за службу, а також право володіння таким помістям. Данина, яка збиралася з такого помістя.

Болеслав II не тільки повернув пограбоване, але і зібрав військо, з яким Ізяслав в 1076 році повернувся на Русь, а в 1077 р., після смерті Святослава, повернув собі Київський престол. (З жовтня 1078 року великий князь Київський Ізяслав Ярославович гине в бою проти своїх племінників на Нежатій Ниві).

У князя Болеслава була своя вигода в допомозі Ізяславу. По-перше, в боротьбі проти влади імператора він отримав сильну підтримку папи; по-друге, в 1076 році за підтримки папи Римського він став Польським королем.

Після смерті Ізяслава в 1078 році великим князем Київським стає його брат Всеволод, котрий стає на бік імператора Генріха IV, приєднавшись до партії гибеллінів. Союз був доповнений династичним браком імператора з донькою великого князя - Євпраксією (Єфросинією) Всеволодівною.

У 1083 (1086) році вона вийшла заміж за Генріха Довгого, маркграфа Штаденського, а потім, ставши вдовою, в 1088 році - за імператора Генріха IV.

Ізяслав Ярославич (1024-1078) - великий князь Київський (з 1054). Син Ярослава Мудрого. До 1054 р. був князем турівським. Під час київського повстання 1068-1069 рр. втік до Польщі. У 1069 р. за допомогою польських військ повернувся до Києва і покарав повсталих. В 1073 р., вигнаний своїми братами Святославом і Всеволодом з Києва, Ізяслав знову подався до Польщі та Німеччини. У 1077 р. за підтримки польських військ повторно захопив київський великокнязівський престол. Брав участь у складанні однієї з частин "Руської Правди" - "Правди Ярославичів". Загинув на Нежатиній Ниві в бою проти князів Олега Святославича і Бориса Вячеславича (1078). Зять польського короля Мешка II Ламберта (990-1034).

Оскільки Римський папа залишався главою католицької церкви, в протилежному таборі почали поширюватися культи, протилежні церковному. Сам імператор належав до секти "ніколаїтів" - послідовників сатанинського культу. Хоча культ вважався таємним, про служіння "чорної меси" знали багато хто. Генріх IV був людиною без забобонів і залучив до участі в "чорних месах" свою дружину, "даби на ее голом теле служить обедни". Адельгейда, новоявлена католичка, знущань над вірою довго не терпіла, підняла проти чоловіка обох своїх пасинків Конрада та Генріха і була ініціатором падіння імператора.

В1083 р., коли Євпраксії було лише 12 років, вона була відправлена до Саксонії у будинок нареченого маркграфа Генріха фон Штаден. Тут вона мала жити до одруження, вивчаючи нові для неї звичаї та мову. З саксонських хронік відомо, що вона привезла з собою багате придане. "Дочка руського царя приходить до цієї країни з великою пишністю, з

верблюдами, навантаженими розкішним одягом, дорогоцінним камінням і взагалі з незлічимим багатством".

У Саксонії Євпраксія була хрещена за католицьким обрядом і отримала нове ім'я - Адельгейда. Декілька

років вона провела в Кведлинбурзькому монастирі, де отримала відповідні її новому положенню освіту та виховання. В шлюб з Генріхом Штеденським вона вступила не раніше 1086 р., а в 1087 р. маркграф помер.

З часом в Кведлинбурзькому монастирі вдова познайомилася з імператором Генріхом IV (абатисою цього монастиря була сестра Генріха IV). В подальшому доля Євпраксії була тісно пов'язана з Генріхом IV та політичною боротьбою того часу.

Генріх IV (1050-1106), з 1056 р. - німецький король, а з 1084 р. - імператор Священної Римської імперії, прагнув зміцнення імператорської влади, вів боротьбу з Римським папою Григорієм VII та його наступниками за владу. Боротьба між ними призвела до того, що в 1076 р. Генріх в місті Вормсі зізвав церковний собор і оголосив Григорія VII скинутим з папського престолу. Папа в тому ж 1076 році відлучив імператора від церкви. Німецькі князі вирішили лишити Генріха престолу, якщо він не позбавиться відлучення. В 1077 р. Генріх відправився до Каноссу, замок в Північній Італії, де Григорій VII знаходився в гостях у власниці замку графині Матильди Тосканської, яка підтримувала папу у боротьбі з Генріхом. В Каноссі відбулася зустріч відлученого від церкви Генріха з папою Григорієм VII, який вибачив грішника, який розкаявся. За даними історичних хронік, Генріх три дні простояв в одязі грішника біля стін замку, очікуючи прийому у папи.