Розділ «Тема 4. Верхній палеоліт»

Шан-кобинська культура належала до області романелло-азильських культур (із сегментоподібними мікролітами), які розвивалися в Південній та Центральній Європі, а також у Криму та на Кавказі у фінальному палеоліті (12—9,5 тис. років тому). Це культури Азиль півдня Франції, Романеллі Італії, Федермессер Німеччини, Віту в і Тарново Польщі, тил Борщево II Східної Європи, Білолісся Північно-Західного Надчорномор'я, Сосруко Кавказу.

Красносільська культура — група споріднених пам'яток фінального палеоліту з крем'яним інвентарем, що характеризується грубими черешковими наконечниками стріл (рис. 18, 4, 5), відщеповою технікою розколювання кременю, одноплощинними нуклеусами, короткими скребачками, ретушними різцями на відщепах.

Була поширена в басейнах Прип'яті, Німану, Верхнього Дніпра у IX тис. до н. е. В Українському Поліссі досліджені стоянки Красносілля Е, Великий Мідськ, Лютка, Самари, Бір, Птиче 3.

Мешкаючи в холодних умовах льодовикової доби, красносільське населення, очевидно, полювало на північних оленів. Походить від культури Лінгбі, населення якої мігрувало 11 тис. років тому в Полісся із заходу, тому на ранніх красносільських стоянках знаходять великі наконечники тилу Лінгбі (рис. 18, 2). Наприкінці IX тис. до н. е. під тиском людності свідерської культури красносільське населення рухалося з Полісся через Верхній Дніпро на Верхню Волгу. Відіграло значну роль у первинному заселенні Верхнього Подніпров'я та Верхньої Волги. Післяльодовикове потепління, близько 10 тис. років тому, призвело до трансформації красносільської культури в мезолітичні пісочнорівську, гренську та єнівську культури басейнів Десни, Верхнього Дніпра та Верхньої Волги.

Свідерська культура — велика група споріднених пам'яток з однотипним крем'яним інвентарем, поширена на території Польщі, Литви, Західної Білорусі, Північно-Західної України в останнє тисячоліття льодовикової доби. Назва походить від стоянки Свідре Велке під Варшавою. Визначальними для культури є наконечники стріл на пластинах з плоскою підтескою з черевця (рис. 18, 3), а також двоплощинні, "човнуваті" нуклеуси для верболистих пластин, кінцеві скребачки та різці на пластинах, сокири на відщепах. Культура була поширена в басейнах рік Вісла, Німан, Прип'ять, на Верхньому Дніпрі.

В Україні численні свідерські пам'ятки відомі в Поліссі (Нобель, Переволоки, Лютка, Люб'язь, Сенчиці, Тутовичі, Березно, Прибір, Кричельськ). Окремі стоянки відомі в Карпатах (Делятин) та Криму (Сюрень II, Буран-Кая III). Датується IX тис. до н. е.

Свідерці мешкали в холодних лісотундрах, полюючи на стадних північних оленів, що сезонно мігрували (рис. 16). їхнім генетичним пращуром є культура Лінгбі Західної Балтії, людність якої близько 11 тис. років тому мігрувала на схід до Верхнього Дніпра. Людність свідерської культури відіграла провідну роль у первинному заселенні півночі Східної Європи від Східної Балтії до Північного Уралу.

Різке потепління 10 тис. років тому зумовило міграцію свідерського населення слідом за північним оленем на північ Східної Європи, яку вони заселили протягом VIII тис. до н. е. На цьому підґрунті сформувався постсвідерський мезоліт лісової зони від Східної Балтії до Північного Уралу. Ця людність, імовірно, була підґрунтям майбутньої фінно-угорської сім'ї народів півночі Східної Європи.

Кінець палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби, коли внаслідок прориву теплих атлантичних вод у Балтійське льодовикове озеро близько 10 тис. років тому відбулося різке потепління, зумовлене стрімким таненням скандинавського льодовика.