Розділ «Тема 4. Верхній палеоліт»

В Україні граветська традиція представлена середніми шарами стоянок пізнього палеоліту Подністров'я Молодова I, V, Кормань IV, Оселівка II, Вороновиця І та ін. Граветські традиції молодовської культури в басейні Дністра сягають кінця палеоліту і беруть участь у формуванні Мікрогравету або Епігравету кінця верхнього палеоліту.

Східний Гравет, або вілендорфсько-костенківська культура — група пам'яток середнього етапу пізнього палеоліту. Визначальними виробами є наконечники з бічною виїмкою (рис. 17), ножі костенківського типу, натуралістичні скульптурні зображення жінок. З'являються в Центральній Європі, звідки просуваються у східному напрямі до Верхнього Дніпра, Десни та Верхнього Дону. Датуються 23—17 тис. років тому. В Україні ця культура представлена окремими стоянками північного регіону (Пушкарі І, Погон, Клюси), на яких простежуються певні впливи Східного Гравету у вигляді характерних наконечників з бічною виїмкою та ножів костенківського типу.

Мікрогравет, або Епігравет — культурна традиція кінця пізнього палеоліту Європи, що характеризується поширенням вклади і в до наконечників списів у вигляді крем'яних мікровістер з притупленим краєм (рис. 17). Техніка обробки кременю типова для пізнього палеоліту (призматичні нуклеуси для пластин, кінцеві скребачки, різноманітні різці на пластинах). Мікрогравет України має прямі аналогії у синхронному йому Мадлені Франції, Іспанії, Німеччини, Австрії та Епіграветі Італії. Мистецтву Мікрогравету властива схематизація зображень, яскраві приклади якої дає палеолітичне мистецтво України (рис. 14). Судячи з фауністичних решток, епіграветські мисливці полювали на великих ссавців холодних прильодовикових степів та лісостепів — мамонтів, бізонів, північних оленів, коней.

Є три основні версії походження Епігравету України: від власне Гравету; від віллендорфсько-костенківської культури або Східного Гравету; від Оріньяку Східної Європи.

Однотипність крем'яного інвентарю Мікрогравету України утруднює його культурний поділ. Однак більшість учених вважає доцільним виділення в його межах межирицької культури Середнього Подніпров'я, куди, крім епонімної стоянки, входять Добранічівка, Фастів, Семенівка, Гінці, можливо Кирилівська, які датуються 15—14 тис. років тому. Епіграветські стоянки степового Надчорномор'я залишені мисливцями на бізонів (рис. 15), а північних регіонів — мисливцями на мамонтів.

Пізній етап верхнього палеоліту (17—13,5 тис. років тому) по праву можна вважати добою Мікрогравету в Європі, коли однотипні пам'ятки з дрібними вістрями з притупленим краєм домінують на територіях від Атлантичного узбережжя Європи до басейну Дону. До Мікрогравету належить переважна більшість пізньопалеолітичних стоянок України, що датуються 19—12 тис. років тому. Серед них такі всесвітньо відомі общинні поселення мисливців на мамонта, як Мізин, Межиріч, Добранічівка, Кирилівська, Гінці, та мисливців на бізонів — Амвросіївка, Велика Аккаржа, Анетівка II.

Найдавніші епіграветські пам'ятки з дрібними вістрями з притупленим краєм з'являються під час максимального похолодання 19—18 тис. років до н. е. (Амвросіївка, Анетівка II, Велика Аккаржа). Наявність оріньяцьких рис в інвентарі, можливо, свідчить про участь носіїв оріньяцьких традицій у їхній ґенезі.

Фінальний палеоліт

Фінальний палеоліт (13,5—10 тис. років тому) — заключна фаза палеоліту, коли південний край льодовика, що відступав, зафіксувався на північному березі Балтійського басейну. Внаслідок різкої зміни холодних періодів (Дріас І, II, III) потепліннями (Рауніс, Белінг, Алеред) вимерли мамонти й основним видом великих травоїдних в Європі став північний олень. Тому фінальний палеоліт нерідко називають добою північного оленя.

Саме з цього часу в прильодовиковій Європі простежується чіткий культурний поділ і з'являються справжні археологічні культури. Порівняно зі згаданими спільнотами ранньої та розвиненої пори верхнього палеоліту культури фінального палеоліту значно компактніші й менш тривалі в часі. Вони дуже нагадують культурні спільноти пізнішого часу, які, на думку більшості археологів, є слідами мешкання окремих стародавніх етносів. Фінальнопалеолітичні та мезолітичні культури Європи різняться насамперед формою наконечників стріл, які нерідко мали обриси геометричних мікролітів — трапецій, сегментів, трикутників, ромбів.

Територія України у фінальному палеоліті була складовою двох великих культурних провінцій первісної Європи — північної балтійської та південної середземноморської.

Північ України (Полісся) у культурно-історичному плані тяжіла до Південної Балтії і входила до області культур мисливців на північного оленя, які поширилися в останні тисячоліття льодовикової доби на низовинах від Темзи до Десни та витоків Волги. Маються на увазі культури Гамбург, Лінгбі, Аренсбург, Свідер, Красносілля, яким властиві наконечники стріл різноманітної форми, виготовлені з пластин (рис. 18).

У степовому Надчорномор'ї та Надазов'ї були поширені стоянки похідних від Епігравету шанкобинської та осокорівської культур з архаїчними мікролітами — сегментами й трапеціями. їх носії полювали на степових стадних копитних (кінь, бізон), а шан-кобинська людність ще й на лісових травоїдних Кримських гір.

Рис. 18. Крем'яні наконечники стріл культур фінального палеоліту Полісся:

1 — гамбурзька; 2 - лінгбійська; 3 - свідерська; 4 — красносільська; 5 - пісочнорівська

Осокорівська культура — група споріднених пам'яток фінального палеоліту з однотипним крем'яним інвентарем, для якого характерні трапеції осокорівського типу з ретушшю по верхній основі (рис. 17), вістря з притупленим краєм, пізньопалеолітична пластинчаста техніка розколювання кременю, скребачки та різці на пластинах. На стоянці Рогалик (Луганщина) знайдені сланцеві плитки зі схематичними зображеннями жінок та геометричним орнаментом (рис. 19).

Стоянки поширені на межі лісостепової і степової зон України: Осокорівка (шар 3 в), Рогалик Акимівський, Прогон, Леонтіївка, Царинка. Датуються 13—12 тис. років тому. Осокорівська людність полювала в умовах лісостепу та степу на стадних травоїдних (коней, бізонів) (рис. 15). Культура постала з місцевих епіграветських традицій пізньопалеолітичних мисливців лісостепу.

Шан-кобинська культура — споріднені пам'ятки гірського Криму з крем'яним інвентарем, якому властиві грубі сегменти (рис. 17), одно- та двоплощинні нуклеуси для грубих пластин, кінцеві скребачки та різці на пластинах.

Печерні стоянки культури поширені в гірському Криму: Шан-Коба (шари 5, 6), Фатьма-Коба (шари 5, 6), грот Скелястий (шари 1—4), Буран-Кая, Заміль-Коба І, Сюрень II (верх, шар), Алимівський Навіс (шари 3, 4). Аналогічна пам'ятка досліджена на Одещині (Білолісся). Фауна стоянок (благородний олень, косуля, кабан, сайгак, кінь, бізон) свідчить, що основою господарства місцевих мешканців було полювання на копитних гірських лісів, доповнюване промислом степових травоїдних.

Рис. 19. Схематичне зображення жінки на сланцевій плитці з фінальнопалеолітичної стоянки Рогалик на Луганщині