Розділ «Тема 30. Кочівники Північного Причорномор'я і Середньовічний Крим»

За отримані для проживання території кочівники, які поступово осідали на землю, мали служити київським зверхникам. У цій лісостеповій смузі розпочався перехід від кочівництва до осілого пастушества. Почав складатися побут, пізніше характерний для побуту козаків. Чоловіки завжди були готові до воєнних походів, а на жінках фактично трималася вся сімейна економіка. Зв'язки зі слов'янським населенням здійснювалися насамперед через обмін продуктів землеробства на продукти тваринництва. Цінувалася також реміснича продукція слов'ян-землеробів.

Утім, племінні особливості у середовищі новоселів зберігалися, про що свідчать місця розселення окремих груп: печеніги жили на р. Росаві, а торки й берендеї володіли кочів'ями, розташованими у західному та південно-західному напрямах від їхніх становищ.

Окрім градів, що виконували суто захисні функції, на цій території формувалися справжні міські центри, передусім столиця — літописний Торчеськ — локалізована в районі сучасного с. Шарки на р. Горохуватці. Пам'ятка складається із двох укріплених частин, розташованих на деякій відстані одна від одної. Недостатньо досліджена на сьогодні, столиця кочівників у Пороссі усе ж, за наявними матеріалами, характеризується як значний центр, площа якого за давньоруських часів сягала 90 га.

У степовій смузі сучасної України мешкали не лише тюркомовні кочівники. Виникли тут поселення слов'ян-землеробів та ремісників, які вигідно обмінювалися зі степняками продуктами своєї праці. Існували також групи слов'янського населення, які не мали постійних стаціонарних жител. Ідеться про бродників і берладників — предтеч майбутніх козаків. Можливо, таким знатним бродни ком був за життя воїн, похований під курганним насипом поблизу с. Таганча на Черкащині. Чоловік орієнтований головою на захід, біля нього поклали екіпірованого коня. В могилі виявлені також різноманітна зброя і спорядження (шабля, спис, щит, кольчуга, шолом, нетипова для кочівників булава), срібні прикраси і чаша. Особливий інтерес викликає медальйон із зображенням Христа.

Археологічні пам'ятки середньовічних кочівників

Через постійне перекочування і відсутність стаціонарних поселень, основних категорій кочівницьких старожитностей середньовічних часів усього дві. Це поховання і так звані кам'яні баби.

Кочівники, як і інші стародавні народи, були язичниками і вірили, що в потойбічному світі буття триватиме значною мірою так само, як і на землі. Тому разом із померлим в могилу клали речі, що, на думку родичів і близьких, будуть потрібні йому в місцях потойбічного існування. Характерною рисою обрядовості була наявність вірного супутника кочовика — коня або хоча б його опудала чи символам (під час розкопок фіксуються кістки черепа та ніг).

На території сучасної України в похованнях середньовічних часів відсутній якийсь певний панівний обряд. Нерідко на одній і тій же території і навіть на одному й тому ж курганному могильнику трапляються синхронні поховання кочівників із різним поховальним обрядом. Набір супроводжувального інвентарю у могилах однаковий: в чоловічих — зброя (стріли, наконечники списів, шаблі, іноді сокири), кінська збруя і спорядження (стремена, вудила, сідла), захисні доспіхи, побутові речі, залишки одягу, іноді прикраси; в жіночих — побутові речі, прикраси, залишки одягу, а іноді зброя (наконечники стріл та списів, елементи кінської збруї).

Хронологічні відмінності в інвентарі простежуються лише для IX—X та XI— XIII от. Щодо зброї, то її еволюція відбувалася в межах обширної території Євразії, а тому одне й те ж озброєння використовували різні народи в певні історичні періоди.

Типовою кочівницькою зброєю була шабля з широким, слабовигнутим клинком, що наближався до однолезового меча. Характерні для кочівників стремена мають вузьку підніжку і рельєфну лінію на зовнішньому боці. Із побутових речей у похованнях IX—-X ст. найчастіше трапляються скроневі кільця із незімкнутими кінцями, намисто. Одяг представлений фрагментами тканини, пряжками, ґудзиками; взуття — шматками шкіри.

Серед інвентарю кочівницьких поховань XI—ХНІ ст. помітні певні зміни, котрі пов'язують із появою у надчорноморських степах половців. Найчіткіше вони простежуються у комплексі озброєння. В XI ст. з'являються кольчуги, шоломи, щити, відсутні в попередній період. Великий інтерес викликає захисний кінський наголовник, знайдений у кочівницькій могилі поблизу с. Ромашки на Київщині. Він складався із трьох рухомих залізних пластин, з'єднаних між собою металевими кільцями. Пластини зігнуті відповідно до форми кінської голови і мають прорізи для очей.

Шаблі XI—XIII ст. істотно відрізняються від аналогій попередніх часів. Вони більш вигнуті, мають довгий, вузький і гострий кінець, а також вигнутий залізний ефес. Як пережиток трапляються шаблі зі слабовигнутим клинком. Зміна шаблі, що стала легшою і краще пристосованою для ковзного удару, вимагала більшої опори на стремена. Тому в стременах XI—XIII ст. підніжка значно ширша, аніж за попередніх часів. У могилах воїнів-вершників цих часів трапляються стріли, наконечники списів, кістяні обкладки луків, залишки берестяних, іноді з кістяною обкладкою, сагайдаків. Із побутових предметів у могилах XI—XIII ст. трапляються кресала, металеві дзеркальця, казани, чаші, глиняні горщики, риболовні гачки. Жіночі поховання супроводжують усілякі прикраси — намистини, шийні гривни, сережки, іноді браслети, нашивки на одяг.

Основні поховальні обряди кочівників у XI ст. були такі: І) впускні могили в кургани раніших часів, у прямокутних або овальних ямах. Померлих клали витягнуто, майже завжди головою на захід, найчастіше у труні, зрідка у видовбаній колоді або дощатому гробовищі; нерідко поховання супроводжується кістками коня, покладеного в анатомічному порядку, з інвентарем; 2) обряд поховання аналогічний попередньому, але померлого клали у скорченому стані в супроводі інвентарю й кісток коня; 3) поховання здійснені під курганом у прямокутній ямі зі сходинкою, на якій, як правило, покладені кістки коня (здебільшого череп та кінцівки), або ж померлого клали у витягнутому стані на спині у труні чи на підстилці; орієнтація найчастіше по лінії захід — схід. Поховання супроводжується інвентарем; 4) аналогічні попереднім, але над похованнями в ямі влаштовано дерев'яне перекриття; 5) поховання проведені під курганом у могилі з підбоєм; померлий лежить у підбої на спині у витягнутому стані, орієнтований, як правило, на захід. Поховання супроводжуються кістками коня й інвентарем; 6) безкурганні могильники. Кістяки лежать у ямах на спині у витягнутому стані, орієнтація західна або північно-західна. Поховання супроводжуються інвентарем; 7) насипи курганів земляні або перемішані з камінням. Трапляються поховання із кам'яними кромлехами. В могильну яму померлого клали у витягнутому стані на спині і в труні. Орієнтація на захід чи схід. Як правило, поховання супроводжується цілим конем або його частиною, покладеними в окрему яму. Відомі й поховання без кісток коня, що свідчить про певні зміни в поховальному обряді. Набір інвентарю у цій групі поховань багатий.

Одним із найприкметніших поховань є так звана могила Чингульського хана поблизу с. Заможне Запорізької області (рис. 25). Тут основою для половецької споруди став курган епохи бронзи, на поверхні якого зібрані численні фрагменти середньовічних амфор — тобто земляним роботам передувала тризна по померлому. Потім навколо вершини давнього насипу спорудили вал із брикетів дерну. Він складався із розділених переходами чотирьох дуг. Саму могильну яму почали копати вже після спорудження цього валу. Після завершення усіх дій, пов'язаних із похованням небіжчика, яму перекрили дерев'яним настилом, а навколо нього поклали п'ять забитих, загнузданих та осідланих коней. У процесі остаточного зведення нового насипу за середньовічних часів на ньому було побудовано ще дві кам'яні споруди. Підніжжя оточене широким і глибоким кільцевим ровом, що мав цілу низку перемичок і проходів. У ньому також виявлено численні фрагменти амфор (сліди поминальної тризни).

Біля одного із проходів зафіксовано скелет чоловіка у скорченому стані — ймовірно також поминальна жертва. Сама могильна яма мала земляні заплічки (східці) і була двічі перекрита дерев'яним настилом. Уздовж однієї зі стін на дошках розкладені частини баранячих туш, а на дно поставлені дві амфори. Між ними лежали кістки великої тварини і стояв полив'яний глечик. Ще одна посудина лежала на боці поруч. Труна з відкидною кришкою, що замикалася чотирма залізними замками, займала майже всю площу ями. Біля неї лежала зв'язка із чотирьох ключів, а зверху на віко покладено спис.

Рис. 25. Поховання "Чингульського хана" XIII ст.

Померлого покладено витягнутим на спині, ступні ніг зв'язані золотим ланцюжком. Небіжчик убраний у шовковий каптан. Його супроводжував багатий поховальний інвентар — три пояси, золоті персні, ланцюг із електрового дроту, в долоні правої руки затиснутий кінчик витого золотого стрижня — символ влади. Зліва була розкладена зброя та військове спорядження: шабля, великий сагайдак зі стрілами, налуччя, щит, шолом і кольчуга. Крім того, біля тіла поставлено срібний посуд. Виявлено також й інші численні знахідки. Судячи з усього, родичі та близькі цього знатного половця добре підготували його для майбутнього потойбічного життя.

Іншою значною групою кочівницьких старожитностей є так звані кам'яні баби — статуї, котрі тривалий час вважалися надгробними обелісками. Нині доведено, що прямого зв'язку між людьми, похованими в конкретних курганах, і поставленими на них (часто набагато пізніше) кам'яними спорудами немає. Останні пов'язані з поминальним ритуалом і культом предків. Це не узагальнювальне зображення людини, а образ напівбога, міфічного героя і володаря, родоначальника. Загалом фігури людей доволі ретельно пророблені, й не лише у верхній частині тіла (щоправда, нижня завжди трохи укорочена). Вирізняється багато деталей в одязі, зачісці. Нерідко трапляються зображення чаші в руках, кисті яких знаходяться біля пояса (рис. 26).

При визначенні типології статуй бралися до уваги такі ознаки: стать (чоловік чи жінка), поза (сидячи або стоячи), а також різноманітні образотворчі й технічні прийоми, що використовувалися у процесі їх виготовлення.

Половецькі статуї цікаві й тим, що на них зображено велику кількість предметів від костюма, прикрас, зброї та різного побутового інвентарю. Багато які з деталей убрання та прикрас просто не були б відомі без цих витворів кам'яного мистецтва. Це, зокрема, складні жіночі зачіски-шляпки, чоловічі коси-зачіски, деталі жіночої зачіски — так звані "роги" (повстяні валики, із нашитими на них напівкруглими випуклими срібними пластинами). Крій каптанів, комірів сорочок, фасон чобіт, ремені, що підтримували халяви, нагрудні ремені й бляхи, панцирі із довгих, мабуть, металевих платівок, вишивки на одязі — ця інформація нам відома лише завдяки вивченню згаданих скульптур.