Розділ «Тема 10. Період середньої та перехід до пізньої бронзи»

Городоцько-здовбицька культура охоплювала Західну Волинь та південь Західного Полісся в межах Волинської та Рівненської областей. Виявлено 77 поселень, 17 могильних і фунтових некрополів, розробки кременю. Епонім-ними пам'ятками стали поселення Городок та Здовбиця у Рівненській області. Культуру виділено І. К. Свєшниковим за матеріалами досліджень 1959— 1966 pp. Він же поділив відкриті пам'ятки на дві хронологічні фази — ранню (городоцьку) та пізню (здовбицьку). Зазначимо, що поділу на фази піддаються лише розкопані поселення. Десять наземних жител городоцького етапу Досліджено на селищі Городок, ще чотири — у Зозові та Моквинському Майдані. Тип жител — каркасно-стовповий з двосхилим дахом. Навколо жител розміщувалися господарчі ями та майстерні з обробки кременю. На окраїні Городка знайдено яму, де видобувався кремінь, а також скупчення жовен, зі слідами первинної обробки. Виявлено декілька поховань під могилами у скорченому стані. Десять жител здовбицького етапу розкопано на поселеннях Зозів І, Зозів II та Здовбиця. Вони були конструктивно складніші й мали дві частини наземну, каркасно-стовпову, та заглиблену, з материковою лежанкою. Вогнища для обігріву та приготування їжі розміщувалися в наземній частині споруд. Поховання на пізньому етапі влаштовували у ґрунті, в кам'яних спорудах або в ямах. Небіжчиків укладали на бік, дещо скорченими, головою на захід. Найвиразніший матеріал дали поховання поблизу Здовбиці.

Рис. 21. Матеріали підкарпатської культури шнурової кераміки:

1 – Стрільче, кам'яна скриня III; 2-5- Кульчиці; 6, 24- Велика Плавуча, мог. II; 7, 30- Кульчиці, мог. XII; 8- Кульчиці, мог. XIII; 9 – Ясенівка (колишній Якторів), мог. І; 10 – Передівання; 11, 14 – Колоколин, мог. V; 12 – Колоколин, мог. IV, пох. 1; 13— Бапичі, мог. XV; 15, 16- Колоколин, мог. IІІ; 17, 19- Колоколин, мог. IV; пох. 2; 18 – Почали; 20 – Висоцьке; 21 – Кульчиці, мог. VIII; 22 – Ясенівка. мог. ІІ; 23 – Ясенівка, мог. IV; 25, 32- Колоколин, мог. 1, пох. 2; 26, 29, 33 – Кульчиці. мог. VII; 27-Кульчиці, мог. VI; 28 – Кульчиці, могила в лісі; 31 - Красів, мог. ІІ; 34 – Коропуж (за І. К. Свєшников). 1 - план та перетин поховальної споруди; 2-7, 14-17 кремінь; 11-13. 19 - вироби з каменю; 8, 21-34-кераміка; 9, 10 — мідь; 18, 20 — бронза

Кераміка доволі своєрідна. Для ранньої фази характерні в основному кулясті форми з підлощеною поверхнею, декоровані відбитками шнура та насічками. Відомі також прості слоїки без декору. На пізній фазі форми посуду урізноманітнюються (амфори, горщики, кухлі, кубки), а в тісті помічено домішку потовченого кременю. Декор — шнуровий. Набір крем'яних та кам'яних знарядь лишався типовим для "шнуровиків": пласкі сокири, кинджали, серпоподібні та ножеподібні платівки, втульчасті шліфовані сокири. Із кістки виготовляли долотця, проколки, голки, наконечники стріл, намистини та підвіски. Знайдене рогове кайло для видобутку кременю. Нечисленні мідні речі також традиційні: верболисті скроневі підвіски, окуляроподібна підвіска, перстень, рибальський гачок. Господарство лишалося скотарсько-землеробським. Розводили здебільшого велику та дрібну рогату худобу, а також коней і свиней. Високого рівня досягли видобуток і переробка волинського кременю, вироби з якого використовувалися у місцевому господарстві, а також для обміну.

Стжижовська культура завершувала розвиток "шнурових" утворень по цей бік Карпат. Поширена на Північно-Західній Волині та Любельщині (Польща), де міститься епонімне поселення Стжижув, досліджене у 30-ті роки XX ст. Виділена А. Гардавським у 1959 р. Входить до пізнього горизонту культур шнурової кераміки (кінець 111 — початок II тис. до н.е.). Український сегмент стжижовської культури досліджував І. К. Свєшников. Відомо 66 поселень. На 11 поселеннях проведено розкопки, під час яких відкрито 13 напівземлянок, чотири з них — на поселенні Озліїв Рівненської області. Розміри жител — 4,2x2,25 м, глибина — близько 1,5 м. Попід стінами облаштовані материкові лежанки. На селищах Муравиця та Озліїв у житлах виявлено майстерні з обробки кременю. У тій же Муравиці та Перевередові такі майстерні знаходили поруч із житлами, а неподалік від Муравиці обстежено пункт з обробки кременю, де налічувалося близько 100 000 одиниць відходів (відщепів, луски, напівфабрикатів). Поховання здійснювали на ґрунтових цвинтарях (24). Найбільший із них — Торчинський (19 поховань). На Волині досліджено також чотири могили. Небіжчиків ховали у випростаному стані, головами на захід, південь або схід, з речовим супроводом (рис. 22). Відомі також скарби зі Стеблівки (Стубла) та Липи з бронзовими сокирами, верболистими скроневими підвісками та браслетами.

Рис. 22. Матеріали стжижовської культури шнурової кераміки:

1-16 с. Могиляни на Рівенщині, пох. 7; 17-19 - Торчин на Волині, пох. 16; 20- Торчин, пох. 10; 21-23, 27 – Торчин, речі зі зруйнованих поховань; 24, 26 — Торчин, пох. 4; 25 — Торчин, пох. 6 (1-16-за К. В. Каспаровою, М. Б. Шукіним; 17-27- за І. К. Свєшниковим). 1 – план поховання; 2-16 – бронза; 17-23 – кремінь; 24-27 – кераміка

Кераміка мала домішок шамота в тісті та специфічну фактуру поверхні від загладжування жмутом соломи чи трави. Типи посуду різні: амфори з високими шийками та парою вушок, кубки, миски, кухлі. Декор, виконаний відбитками шнура, нарізками, валиком, укривав вінця та шийку з виходом на тулуб. Вінця кубків оформлювали у вигляді комірця. Помічено присутність на стжижовських пам'ятках багатоваликової кераміки бабинської культури та кістяні пряжки. Численні вироби з кременю та каменю репрезентовані пласкими клинцевими сокирами, ножеподібними серпами, виїмчастими наконечниками стріл, свердленими сокирами. Напрям господарства визначається як землеробсько-скотарський, за наявності значної кількості землеробських знарядь, особливо крем'яних серпів. З домашніх тварин розводили велику та дрібну рогату худобу, свиней, коней та собак. Помітних обсягів набули обробка кременю і ткацтво.

Ситуація в Закарпатті

Окремі групи "шнуровиків" перейшли у другій половині ІІІ тис. до н. е. через карпатські перевали на південь.

Одна з них стала відомою як культура східнословацьких курганів. Її виділив словацький археолог В. Будінський-Кричка як "східнословацьку курганну групу" в середині XX ст. Носії цієї культури заселили передгір'я та гірські райони Закарпаття, межиріччя Ужа і Латориці, де співіснували з місцевим населенням культури Ніршег. Вони лишили по собі тільки поховальні споруди у вигляді могил. У Верхньому Потиссі таких могил, висота яких не перевищує 2 м, налічується близько 500, але розкопано лише 23 із них. Найпомітніші могильники: Мала Гора поблизу Мукачевого, Зняцеве, Медведівці, Бовтрадь та ін. Насипи обкладали кам'яними брилами. Небіжчиків ховали на давній денній поверхні в кам'яних скринях та фунтових ямах за обрядами кремації та інгумації. Останній ритуал передбачав скорчений стан небіжчиків на боці чи спині, орієнтованих широтно. Інвентар складався із фрагментованого посуду (миски, кубки з S-подібним профілем, кухлі та глеки) та дископодібних прясел. Кераміку декорували відбитками шнура, валиком та наколами. Серед інших речей з поховань найчастіше трапляються крем'яні пласкі сокири, тесла, свердлені кам'яні сокири тощо. Вважається, що носії культури східнословацьких курганів були мобільними скотарями. З часом їх поглинуло місцеве населення культури Ніршег.

Ареал культури Ніршег містився загалом південніше теренів поширення східнословацьких курганів. Назва культури походить від горбистої місцевості Ніршег на Північному Сході Угорщини, де зосереджено найбільше пам'яток. Ніршег, а також культури Мако та Вучедол, утворювали КІС Зок, що охоплювала в основному терени сучасної Угорщини. На відміну від східнословацьких курганів, культура Ніршег репрезентована майже всуціль поселеннями, яких загалом уже виявлено більш як 200, але в Закарпатті їх значно менше: Мала Гора в Мукачевому, Кругла гора у Дрисиному, Сомоторська Гора, урочище Легелє поблизу с. Велика Добронь та ін. Уже самі назви засвідчують, що топографія поселень, площею близько І га, була високою (гори, горби, дюни посеред боліт). Житла — напівземлянкові, площею 7,6 х 5 м, а також намети. Угорські матеріали дають можливість зробити висновок, що поховальним ритуалом була кремація. Прах небіжчиків ховали в урнах на ґрунтових цвинтарях.

Кераміка Ніршег вирізняється розмаїтістю форм, що загалом характерно для культур Карпатського басейну. Посуд виготовляли ліпним способом, додаючи в тісто пісок та жорству. Йому властиві гарний випал, гладка поверхня з м'якою гамою кольорів від темно-сірого до брунатного. Функціонально його можна поділити на кухонний, столовий та поховальний (урни). Кухонний посуд складався з плавно профільованих горщиків та дворучних амфор. Для столового характерні одноручні глеки кулястої чи біконічної форми, конічні миски з пласким денцем чи на піддоні, кухлі, чайники, тарелі. Амфороподібні урни, заввишки 20—70 см, мали два-чотири вушка на тулубі. Зазвичай їх накривали конічними покришками. Декор доволі лаконічний — прокреслені лінії, зашипи, валики, начоси, пунктирні візерунки. Є чимало вотивних мініатюрних посудинок, що повторювали форми ужиткових, ложок, рурок, коліщаток до прямокутних кузовів іграшкових возів. Відомі також посудини у формі птаха та скрипкоподібні статуетки. Серед інших матеріалів — клинцеві пласкі сокири, ножі та серпи з кременю, зернотерки, кістяні проколки та голки. Основою господарства були орне землеробство та скотарство. Селища розташовувалися в родючих долинах річок. Вирощували пшеницю (одно- та двозернянку, карликову), ячмінь, горох, сочевицю. Врожай збирали крем'яними та кістяними серпами. Розвивалося тваринництво з притаманним йому традиційним спектром домашньої худоби (велика та дрібна рогата, свиня, собака, кінь). Високого рівня досягли керамічне виробництво та обробка кременю.

Рис. 23. Керамічні вироби культури Отомань:

1,3,4,6,8 — Дякове, Сасове, Дідове, Берегове (Закарпаття); 2, 5, 7, 9—11, 13, 14, - Отомань, Терян, Сакуені, Салакса, Tip (Трансільванія) (за Е. А. Балагурі)

Культура Ніршег склалася на базі взаємодії місцевого населення культури Баден із прийшлими племенами культури Коцофені та групами "ямників", що просочилися через Карпати. Своєю чергою, на базі Ніршег сформувалася наприкінці доби середньої бронзи культура Отомань.

Культура Отомань (назва походить від міста Отомань у Трансільванії) була помітним явищем доби середньої бронзи в Карпатському басейні. На початку II тис. до н. е. вона обіймала терени Закарпаття (Берегове, Дідове, Дякове), Східної Словаччини, Північно-Східної Угорщини та Північно-Західної Румунії. Пам'ятки представлені городищами, селищами, скарбами бронзових і золотих речей. Основою господарства були розвинене орне землеробство та скотарство, металургія бронзи. Місцева людність налагодила торговельні та культурні зв'язки з егейським світом. Для культури характерні високоякісний яскраво орнаментований столовий і ритуальний посуд та багато декоровані бронзові вироби складних, іноді навіть химерних, форм (рис. 23). Поховальний обряд — біритуальний: тілоспалення з уміщенням праху до урн; тілопокладення у ґрунтових ямах на цвинтарях. Наявні багаті поховання. Соціальна диференціація помітна також на городищах, де з'являються акрополі. Основу ідеологічних уявлень становили солярні культи. На пізньому етапі розвитку Отомань еволюціонує в генетично споріднену культуру Фельшесевч-Станове.

Мар'янівська культура

Найменш дослідженим в археологічному плані лишається Північний Схід нашої держави, зокрема Сумська область. Там найдовше затримався неоліт, на зміну якому прийшла доба середньої бронзи. Мар'янівська культура сформувалася наприкінці доби середньої бронзи на основі неолітичної культури ямково-гребінцевої кераміки. Помітним у ній є також вплив середньодніпровської культури. її виділив М. Я. Рудинський у 30-ті роки XX ст., після розкопок Мар'янівського поселення на р. Сейм. Ареал культури охоплював Полісся та північ Лісостепу між Десною і Середнім Доном. Проте в Росії близькі пам'ятки сприймалися як воронезька культура, виділена В. І. Бєсєдіним. В Україні виразні комплекси вивчені на Десні та Сеймі (поселення Волинцеве, Мар'янівка, Мезин та ін.). Усі вони відкритого типу, розташовані в заплавах річок на дюнних підвищеннях. Житла представлені невеликими напівземлянками, але відомі й наземні конструкції. Поховання досліджені на теренах Росії — випростані інгумації в дерев'яних трунах та ямах (Хохольський курган у Воронезькій області). Кераміка горщикових форм виготовлялася із глини з домішкою піску, орнаментована ямковими дотиками та відбитками гусеничного штампу. Знаряддя праці виготовлені в основному з кістки та кварциту, а металеві знаряддя майже відсутні. Мар'янівська культура продовжила лінію розвитку культури ямково-гребінцевої кераміки. На її базі формуються пам'ятки малобудківського типу та бондарихінська культура доби пізньої бронзи. В етнічному плані ці культури репрезентують прафінно-угорську лінію розвитку, підкріплену відповідними гідронімами регіону.

Бабинська культура