Розділ «VI. Орґанїзація церковна»

Історія України-Руси. Том V. Суспільно-полїтичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в.

Супроти того православна суспільність заходить ся коло сотвореня певної контролї над поведеннєм і дїяльність єрархії, стараючи ся відтворити екзекутиву над нею і тим привести її до карности й порядку, а заразом піднести моральний і осьвітний рівень клиру й суспільности. Вірні, звязуючи ся в брацтва, починають підносити голос в справах церковної практика і дісціплїни, піддають критицї дїяльність і поводженнє єрархів[1395]. Вони шукають опертя в патріархатї, і патріархи йдуть на зустріч братському руху, що відкривав їм дороги до ширших впливів і близшої участи в справах української і білоруської церкви. Львівське брацтво перше ставить питаннє про право критики й контролї в церковних справах; воно питає царгородського патріарха, що мають робити, коли побачуть «єреовъ и епископовъ тлителей, святотатцевъ, христопродавцевъ, богокорчемниковъ», чи мають напоминати їх, чи мають слухати ся? коли епископи не дбають про церкву, що мають робити вірні? чи мають обминати зовсїм свою церкву, чи зіставати ся пасивними сьвідками, «всує, без всякиє надежды, якоже єсмы нынЂ»[1396].

Патріарх антіохійський Йоаким, що пробував тодї у Львові, і також обурював ся деморалїзацією клиру і вірних, як ми бачили, дає на сї питання православних відповідь позитивну: затверджуючи орґанїзацію львівського брацтва, він признає йому право контролї церковного порядку і житя духовенства. Коли б братчики знали в своїм містї чи по иньших містах людей мирських чи духовних, що живуть не по закону, вони мають напоминати словом чи письмом, а коли ті не послухають — давати до відомости епископа. Теж саме мають робити провінціональні брацтва по своїх містах. Колиж би й епископ спротивив ся закону, не правив церквою по правилам апостолів, зводячи людей з правди на неправду й підтримуючи беззаконників — такому епископу належить противити ся як ворогови правди[1397]. Розпорядження Йоакима були потім потверджені царгородським патріархом Єремією[1398], і брацтво сьміло й енерґічно береть ся до функцій духовної цензури, а не стрітивши співчутя до своїх заходів у місцевого владики, шукає против нього опертя в патріархатї. Патріарх, опираючи ся на сю опозицію суспільности епископатови, підчас своєї подорожі через українські й білоруські землї дуже енерґічно береть ся до порядковання української церкви, деґрадуючи митрополита, усуваючи й виключаючи з церкви всїх неправно поставлених сьвящеників і т. и., і рішучо стаючи по сторонї брацтв. Се скріпляє братський рух. На епископів він висуває юрисдикцію патріархату і собора — собора зложеного з духовенства і вірних, з участию відпоручників патріарха, як вищої інстанції. Такий собор по довгім занедбанню наново стає звичайною інстанцією для української церкви — «да будетъ совершенный сей соборъ на прійдущеє лЂто пособіемъ твоєй святыни и да послиши екзарха своєго, мужа изрядна», пишуть львівські братчики до патріарха, відкладаючи на сей собор свої тяжі з владикою.

Таким чином творить ся тїсний союз між патріархатом і братським рухом, що стремить до того, аби відродити й скріпити ослаблену в останнїх столїтях власть і контролю патріархату над українським епископатом, а в себе розвиває дуже сильну й живу цензуру духовного житя та заходи коло осьвіти і уморальнення. Заносить ся на відновленнє дисциплїни й порядку в дезорґанїзованій і деморалїзованій православній церкві. Але сї реформаційні змагання, розвиваючи ся по за силою епископату і в значній мірі звернені против нього самого, серед нього викликають настрій дуже неприхильний. Не всї владики вправдї давали вираз свому невдоволенню — деякі навіть уважали за лїпше робити добру міну, але не можна сумнївати ся, що прихильників між ними реформа не мала нїяких. Не тільки такі пани, як тодїшнї владики, що встигли вже основно призвичаїти ся до своєвільного, безконтрольного житя в анархічній, здеморалїзованій атмосфері Польсько-литовської держави, але й епископи лїпшого калїбру не могли дивити ся милим оком на подібну реформу знизу. Підданнє клира й епископату контролї й цензурі мирян було кроком чисто революційним, і зовсїм не диво, що претензії в церковних справах тих «шевцїв, сїдельників й кожемяків» сильно дражнили владик, а рішуча протекція, яку давав їх претензіям патріарх, і дуже рішучі розпорядження, по віками усьвяченій практицї не мішання в справи української церкви починені тимже патріархом в церковних, спеціально єрархічних справах, на підставі відомостей, даних тимиж «шевцями й сїдельниками», і також не завсїди тактовні, обудили серед владик рішуче невдоволеннє. До ріжних недогод, які терпіла руська єрархія в Польсько-литовській державі від чужих, прилучали ся тепер ще недогоди й «від своїх». Ситуація показала ся нашим владикам незносною — й під сим вражіннєм вони самі звертають ся до гадки, так довго піддаваної православній єрархії з правительственних кругів, а нею досї все дипльоматично відсуваній — унїї з римською церквою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том V. Суспільно-полїтичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в.» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VI. Орґанїзація церковна“ на сторінці 14. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи