Розділ «IV. Побут і культура»

Історія України-Руси. Том VI. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків

«Бажав я собі того й теперь бажаю, аби з ласки Божої за свого віку то сповнити — збудувати й відповідно уфундувати (забезпечити) церкву в маєтности моїй Суходолах, шпиталї як у Суходолах так і в Володимирі при церкві св. Ілиї та обгородити цвинтар при церкви св. Ілиї. А як би минї того Бог милосердний не позволив сповнити, то в такім разї обовязую до того й покірно прошу її милость паню дядину мою, аби її мил., не пускаючи того в проволоку, зараз — бо вже й дерево все наготовлене, збудовала церкву на хвалу божу, «для соборного молення людемъ божимъ» на память вознесення на небеса. Господа нашого Ісуса Христа, на тім місцї, де я сьвященику суходольському й маківському показував. Приспособивши доброго теслю в імя Боже заложити її на сильних брусах (стандарах) високо, на чоловіка взвиш, гарно й сильно (охандожне и моцне) збудувати; притвор дати на мурі, аби був обхід людям наоколо всеї церкви й олтара — аби тільки над олтарем не було проходу, а склепіннє в серединї церкви зробити так, як у св. Ілиї, а гонтами побити округло, як у милянівський двірський церкві кн. Курбского, а того лише пильно уважати, аби був приступ на гору під гонти — змітати снїг, що в зимі намете, аби не капало до церкви, або знову над «подбоєм» (стелею) зверху мохом «умшити» й шпари позалїплювати глиною, аби снїг, що намете під гонти, розтаючи не протекав. Образи як деїсус, так «намістні» ікони, празників і пророків аби були помальовані відповідно до потреби й порядку церкви нашої християнської; лихтар для сьвічок аби був повішений, як у церкві св. Ілиї[1143].

«Церкві св. Ілиї поправити верх, аби від метелицї не капало в нїй, щоб не гнила. Казати помальовати образи празників в тій же церкві, а коло намістних ікон в тій же церкві, увійшовши в церкву — з правого боку казати гарно (охандожне) намалювати й поставити велику ікону — таку щоб заступила все порожне місце, в імя трох сьвятителїв:

Василия Великого[1144], Григория Богослова й Йоана Злотоустого. Дзвіницї при обох церквах — в Суходолах і в Володимирі аби були зроблені не малі. Дзвонів купити чотири: два по двадцяти кіп литовських, два по десяти; два — більший з меньшим при церкві Суходольскій, а другі два при церкві св. Ілиї повішати на дзвіницї, а по третьому дзвону старому. А сосуди — при церкві св. Ілиї єсть чаша срібна золочена й ложечка, а до церкви суходольської такіж треба зробити; до того два євангелия, два хрести оправити в срібло й позолотити, дві кадильницї уковати з срібла, два стихарі дияконські справити з білого адамашку, а два стихарі з полотна колонського, для будних днїв, і дати до тих церков (по одному очевидно)[1145]. В Суходолах поставити порядно домки для сьвященика й диякона в тій сторонї, де мій швець живе — для попа сьвітличку на півтретя сажнї, а напротив «чорну избу» також на півтретя сажнї, а сїнцї на два сажнї; диякону избу чорну й сїнцї на півпята сажнї[1146].

«Коло церкви св. Ілиї, найнявши трачів і порізавши дубові колоди, що там єсть, побудувати цвинтар, на звязь, порядно і міцно; тамже коло церкви, на тім горбі, за поповим домом, зробити «плитницу» (цегольню), на сорок сажнїв вздовш, наробити в нїй «цеглы», а поставивши там при водї піч, випалити в нїй і цеглу, і вапно, і по тїй звязи (з дубових колод) помурувати цвинтар цеглою; при тім поробити дірки, одну від другої на сажень, для стріляння з рушниць» — на оборону від неприятеля.

«Шпиталь оден в Суходолах на тім місцї де я вказував сьвященику ходівському й маківському: поставити «избу білу» на три сажнї, сіни на три сажнї, «чорну избу» напротив на три сажнї; сїни «переперити», себто загородити поперек на півтори сажнї, аби було на схованнє дві коморки — одна для білої, друга для чорної хати; двери з сїней одні на улицю, другі дверцї в бік, в сад до церкви ходити; в сінях комин з цегли помурувати — варити їсти. В Володимирі, при церкви св. Ілиї, также такий дім поставити, тільки там причинити для диякона оден домок в ту-ж саму стїну й під оден дах з тим шпитальським домом: хату на півтретя сажня і сінцї півтора сажня; поставити также стаєнку на попові і дяконові конї, також в одну стїну, на два сажнї, а в бік, до води зробити вікно в тій стаєнцї, щоб викидати гнїй, аби гнїй і нечисть не кидана була на цвинтар; а огорожувати анї попового дому анї тих домків цвинтарем не треба, бо то б зайняло богато місця. А весь той пляц поза цвинтарем засадити садом порядно, під шнур, садячи дерево від дерева на пять сажнів[1147]: груші, яблока, сливи угорські, а навколо черешень посадити[1148].

На «уфундованнє» шпиталя, при церкві св. Ілиї, «аби в нїм дванадцять осіб убогих, а здоровья неспособного постійно, що року Богу милосердному служили», призначаєть ся млин, чи млинська «мірка», яку Загоровський вже був зторгував за житя й поручає своїй тїтцї теперь купити. Має з того «на убогих» шпиталя іти 24 маци муки житньої, пшеничної 2, круп або пшона і гороху по мацї, чверть маци маку, з двору дві корови і три полти свинячого мяса і грошима «на одежу и обходь ихъ» по 12 кіп (по копі на душу). На таке-ж число, на 12 душ поручає Загоровський уфундувати і такими же доходами надїлити шпиталь в Суходолах, «аби уставичне ку фале и службе божей мешкали». «Крім того її милость панї дядина має кождої недїлї» і на урочисті господарські сьвята казати справляти обід по силї, як буде можна, — оден раз в Суходолах, другої недїлї або сьвята в Володимирі; сама її милость зволить годувати убогих і казати дати для них півбарилка пива, а як би зайняв її, надїхавши, якийсь гість, або з яких небудь иньших причин сама не змогла тим зайняти ся, нехай то через якогось доброго слугу урядить. А старшими при шпиталях аби були люде цнотливі, які б доглядали того пильно, щоб там, в шпиталях був пристойний порядок, а не якесь потворство»[1149].

На удержаннє духовенства й шпиталю при церкві св. Ілиї визначаєть річна з данина в збіжі з маєтностей Загоровського (сьвященнику більше меньше два рази стільки скільки диякону, а дячку більш меньш однаково з дияконом) в ріжних натураліях[1150] і грошима з доходу його володимирського млина — попови й дяконови по три копи, а дяку чотири, й осібно півтори копи на сукню, а півкопи на кожух — бо дяк має бути «добрий'». «А то для того дяку доброму більше, аби мешкаючи постійно в тій білій избі, напротив чорної шпитальної изби, учив дїтей, яких будуть давати йому в науку, «Богу и людям добрим вдячно»; в церкві «гаразд» читав і сьпівав з книг; книги, яких церква потрібує пильно, аби «уставично» писав «зъ доброго зводу»[1151] — аби на кождий тиждень написав, «справедливе, а не фальшиве»[1152], три «тетради дестныхъ»[1153], а на рік півтораста тетрадей; папір, киновор, горішки, купервас, і «кгумю»[1154] на чорнило має давати йому її милость панї, купуючи за мої гроші»[1155].

На удержаннє духовних при церкві суходольський визначаєть ся десятина з двірського урожаю, а також поручаєть ся привести місцевих селян до того, аби кождий з них «бояринъ и тяглый дворищный» згодили ся давати на причет по копі озимини й по копі ярини, а люде убогі — хто скільки може дати з своєї пашнї; за те «від сповіди й инших річей» люде не мали б давати нїчого. З того всього має попу йти дві третини, а дияконови одна третина — «а то для того сьвященику дві части, аби дяка доброго держав при церкві» (вже від себе). А забезпечивши тим способом духовних, поручає їм Загоровський пильнувати служби: «аби кождого дня хвала Богу милосердному і служба ними чинена була, себто постійно полуночницї, утренї, часи, вечірнї й повечірнї, а сьвятих днїв, а також коли будуть до того способні, має бути служена служба божа і кождої недїлї по утренї акафист Богородицї». Так має бути як у Суходолах (при тім в соборній службі має брати участь сьвященик і диякон другої суходольської церкви) так і в володимирській церкві — «мають просити Бога сотворителя за господаря його милость[1156] і добре строітельство держави його господарства і за нарід християнський, також і за одпущеннє гріхів минї грішному і за милосердє Бога мого над грішною моєю душею аби молили»; мають сповняти свої обовязки — та заховувати в порядку як церкви, «доми збудовані на хвалу божу», «такъ и людъ Божий въ доброй спра†наказанью пристойномъ заховывали»[1157].

Крім сих фундацій Загоровський поручає своїм дїтям вернути ґрунт церкві св. апостолів в Володимирі, куплений ним від сьвященика тої церкви, і робить для неї ще иньші ріжні записи: поручає купити її дзвін за 5 кіп і книг за 10 кіп:, «евангеліє, апостолъ, псалтирь и иншихъ книгъ, што за тую десять копъ грошей купити можетъ»[1158]. Синам своїм наказує «подъ благословенствомъ родительскимъ» не порушати нї в чім тих всїх фундацій, не робити проволок і перешкод в тих ріжних виплатах, противно — «и сами, водълугъ найбольшого преможенья своєго кгволи Богу милосердному абы податливы были». Він заохочує їх до милосердія й щедрости текстами з євангелия, апостолів і псалмів та висловляє бажаннє, аби сини його були «милостниками церквей божих, ку хвалї й моленню Богу милосердному, так і любителями виживлення ближнїх своїх, особливо неімущих, і всю долю й любов свою в тім покладали»[1159]. Він згадує й поручає винагородити деякі шкоди пороблені сусїдам в господарстві[1160]. Гуманні почутя свої виявляє також в цїкавих розпорядженнях своїх що до своїх підданних — хоч, треба запримітити, присьвячує їм далеко меньше уваги й місця, нїж тим церквам і шпиталям:

«Що до підданих моїх її милость панї дядина має уважати, аби врядники поводили ся без утиску й здирства. А що під час жнива на них робота тяжка: по два з дому ходять жати, то на потїху їм кождої недїлї, аж доки пожнуть озимину й ярину, має її мил. панї дядина сказати дати по бочілцї пива, аби не злорічили, а приязливо споминали. До церкви аби ходили в недїлю й кожде сьвято, Богу сотворителеви молячи ся, і у всїм добре рядили ся. Двірникам, двірничкам й наймитам платити наєм, не протягаючи (не заводячи) ан найменьшої дрібницї. Слугам моїм має бути дана відправа від її мил. панї дядини відповідно до реєстрику, списаного моєю рукою, і рухомими річами треба розпорядити так, як я в тім реєстрі своїм написав»[1161].

Відносин до слуг я доторкнув ся вже вище по части. Міцнї моральні звязи між панами й слугами займали поважне місце в тодїшнїм складї житя. Вимагаючи від слуги безграничної вірности й відданости як першої чесноти, пани почували ся до певного поважання до особи слуги й пікловання його матеріальним обезпеченнєм. Що до вимогів гуманности взагалї, то як сьвідоцтво певного поступу суспільности на сїм поли, я наведу сучасне поученнє митрополита сьвященику (1562), де між иньшим читаємо такі науки; «не бій вЂрна согрЂшающа, ни невЂрна обидяща, а своима руками никогоже удари; ни лововъ твори, ни закалай животного; нетомительнЂ челядь свою держи; безъ нищихъ мзды на свою роботу не понуди»[1162].

Ширших суспільних чи полїтичних інтересів поза тім в тестаментах не знайдемо. Полїтична дїяльність — се значить служба королеви й річи посполитій (про сю останню, очевидно, говорить ся як manière de parler, бо конкретно представляє її тільки все той же король). А цїль тої служби — ласка королївська й звязані з тим бенефіції й гонори, і особливі права за сї заслуги на такуж ласку для свого потомства в будучности. Кн. Корецький, в повних гідности словах засьвідчує свої заслуги перед королем і стародавнїм рицарським звичаєм записує йому свого коня (порівняти згадку, що Семен Олелькович Київський также, як прощальний дарунок і заразом — останню пригадку й рекомендацію своїх заслуг, відіслав перед смертю в. князеви свій лук і коня, на котрім їздив в походи)[1163]. «А що я його кор. милости, пану своєму, й річи посполитій, пише Корецький, від молодих моїх лїт аж до сього часу — кінця житя мого вірно, правдиво, охоче і совістно (хутливе и цнотливе) служив, наставляючи груди свої против кождому неприятелеви господаря й річи посполитої, то й тепер, з мого вродженого привязання до мого пана, на знак моїх вірних служб, записую я сим моїм тестаментом, по відходї моїм з сього сьвіта, його кор. милости, моєму милостивому панови, того коня мого, на котрім я сповняв свої служби моєму панови й річи посполитій і пізнїйше ховав і держав його за свого житя для служби йо. м. господареви й річипосполитій; їх м. панове опікуни мають того коня мого без всякої проволоки віддати й. к. милости, «залЂцывши службы мои»[1164]. Горячого патріотизму трудно було сподївати ся від сих нових підданих річи-посполитої, де на престолї сидїв чужий французький або семигородський князь, правила польська аристократія, панувала ворожа католицька церква.

Патріотизм національний лежить в привязанню до своєї церкви, що найбільше — до руської мови й книжности, як у Загоровського молодшого. Мало сьвідомости й мало напруження ще в нїм — більше стихійне, інстинктовне воно.


КУЛЬТУРНЕ ЖИТЄ


Упадок церкви й ослабленнє її культурного значіння, безвиглядність руської культури, зневажливі відзиви про шкільництво, низький рівень його, погляди поступових українців, розповсюдненнє низших шкіл, їх орґанїзація і наука, наука домашня, українцї в чужих школах. Книжність, запас книжний — катальоґ супрасльської біблїотеки, лїтература богословська, моралїстична й історична, староруська книжна традиція, пізнїйші прибутки, писання ориґінальні і переклади, незначність запозичень західнїх

Як бачимо, тих кілька тестаментів досить широко відтворили перед нами житє українських вищих верств з середини XVI в., які ще не покинули своєї національної стихії. Показали досить повно, чим жили, про що думали, чим журили ся ті люде, складаючи свої останнї розпорядження.

Матеріал, зібраний нами вже, відтворив перед нами староруську церковну й релїґійно-моральну традицію, показав, як тягла й живуча була в українській суспільности вона протягом цїлого того часу — включно аж до нового оживлення релїґійного житя, що наступило в останнїх двох десятолїтях XVI в. Ми побачили, як весь сей час — навіть в часах найгіршого розстрою й упадку церковного устрою й житя, ідеї защіплювані суспільности в часах староруських, жили й проявляли себе в суспільности, спеціально в вищих верствах її, якими тепер займаємо ся. Наука про піклованнє про свою душу, опіку для церкви й її слуг, високе поважаннє до чернецтва, милосердє до бідних і упослїджених, прийнятих церквою під особливу свою опіку, знаходить послух і дає себе знати в фактах будови церков, монастирів, записів на них, уряджуванню шпиталїв («больници, гостинници» церковних устав), викуплюванню й випусканню на волю невільників «за душу», вкінцї — в особистім постриженню в чернецтво і в схиму (вищу форму чернецтва) чи перед смертю, чи ще за житя і здоровя, що практикувало ся весь сей час.

Розумієть ся, було б великою помилкою занадто узагальняти сї факти й брати їх за показчики загального й постійного настрою сих українських верств. Як в старій Руси, так і в сих віках поруч людей, які відзивали ся на сї поклики — чи з щирого настрою, чи лише тому, що так «годить ся» поважним і маючим людям, — були люде більш матеріалїстичного й практичного настрою, дуже мало приступні для всякої такої ідеольоґії. На иньшім місцї, в огляді практик патронату і церковного житя XVI в.[1165], я навів приклади зовсїм безцеремонного розхапування й визиску церковних маєтностей як раз тими патронами й опікунами, що мали обовязок боронити й примножати ті церковні маєтности. В тих часах упадку української церкви на се міг впливати й образ сього церковного розстрою, коли вище духовенство саме давало перший приклад безпардонного роздрапування церковного добра[1166], і зовсїм матеріалїстичне, аж до цинїзму, трактованнє православих посад і бенефіцій правительством, вкінцї — й тодішнї реформаційні кличі против церковних доходів і маєтностей, ширені й піддержувані з своїх клясових інтересів в шляхетських кругах, особливо польських в серединї XVI в.

Я припускав би у сїм напрямі й вплив більш трівких причин: самого пониження української, чи взагалї православної церкви, скиненої з становища державної, правительственної церкви на становище релїґії низшої, якій на кождім кроцї й правительство й репрезентанти нової офіціальної церкви давали почувати її низшість, трактували як результат непросьвіщенности, забобонности, некультурности тої Руси, яка держить ся за неї. Коли в однїх нужденний стан української церкви викликав тим більше піклованнє, змагання до її подвигнення й лїпшого забезпечення, у далеко більшого числа міг він збільшити індіферентизм і легковаженнє до неї. Навіть у тих людях, які уважали потрібним держати ся її — чи з щирого довіря до її спасенности, чи по фамілїйній та національній традиції, — пониженнє української церкви, її тяжке становище, погорджуваннє нею зі сторони чужих і багатьох своїх, мусїло викликати певне легковаженнє, задивлюваннє згори. Такий український маґнат, що опікував ся православною церквою, ледви чи був свобідний від почутя, що він з свого суспільного становища знижаєть ся до неї: робить їй ласку, коли держить ся сеї пониженої, малокультурної релїґії й прикрашає своїм іменем і фірмою сю релїґію низших верств, народнїх мас. І так дивили ся на себе не тільки самі репрезентанти сих панських кругів, а такимиж очима глядїли на них і репрезентанти церкви, її вищої єрархії — се пробиваєть ся досить виразно в кореспонденції владиків, а навіть і митрополитів з ріжними українськими маґнатами.

Людям навіть найщирше привязаним до неї, українська церква і все звязане з нею не могли вже в сих часах дати того, що давала — у що вводила церква в часах староруських. Понад заспокоєннє в питаннях совісти — «мира чоловіка з Богом», уживаючи вислова одного з українських богословів, вона могла дати певне вдоволеннє національному почутю чоловіка — можливість чимсь заманїфестувати своє привязаннє до своєї національної традиції, як з другого боку сьвідомість суспільно-полїтичного упослїдження і культурної низшости сеї національної церкви (що служила властиво одиноким національним знаменем) робила з неї вічно болючу рану національної амбіції й сьвідомости. Культурний зміст православної церковности — себто ті сфери культури, які стояли в близшій звязи з церквою і в її опіцї, слабли і упадали протягом тих столїть (від половини XIV до половини XVI), — в парі з ослабленнєм українського елєменту, з упадком і збідненнєм церкви, висиханнєм його візантийсько-словянських джерел. Все меньше сей культурний зміст міг задоволяти культурні потреби вищих українських верств, все більше давала себе відчувати його низшість з тими культурними засобами, якими розпоряджала церковність і звязана з нею культура латинсько-нїмецько-польська — католицька одним словом — із тими потребами й жаданнями, які висувало житє.

В західнїй Українї — в коронних землях, уже з другою чвертю XV в. руське письменство рішучо не здавало ся нї на що більше окрім церковної служби та побожної християнської лєктури. Руське письмо, уживане ще в дїловодстві поруч переважного латинського в другій половинї XIV і початках XV віка, далї виходить з дїловодства зовсїм. В українських землях в. кн. Литовського, лїпше законсервованих від польських впливів, урядова руська мова держить ся в повнїй силї до самого прилучення до Польщі (1569) та забезпечаєть ся правительством і на пізнїйше. Але ми бачили, що вже в 1570-х рр. на Волини знаннє і уживаннє руського письма диктуєть ся вже більше національним піетизмом, як практичними, реальними потребами. Загоровський уважає потрібним спеціально заохочувати своїх синів, «аби писма своєго руского и мовенья рускими словы не забачали»[1167]. Значить відчувало ся вже, що з під руського письменства, руської книжности усуваєть ся ґрунт: вони тратять свою raison d'être в реальнім житю. Без латини й польської мови не можна було порушити ся в практичнім житю. Ще гірше було, що свійське письменство і що до змісту самого не давало майже нїчого цїкавого, нїчого потрібного сучасному чоловікови, що хотїв жити й іти з духом і потребами часу, і за всїм, що треба було знати культурній людинї, приходило ся звертати ся до письменства латинського, польського, нїмецького — одним словом «католицького». Відчувало ся банкруцтво не тільки школи, а й самої культури свійської супроти вимогів житя.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VI. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IV. Побут і культура“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи