Уже в наведених уривках і витягах сильно виступає, як спільна прикмета сих людей їх релїґійність, яка очевидно, не була тільки «пристойністю», офіціальною маркою чоловіка поважного, статочного, але дїйсно — була живим складником сьвітогляду, хоч за сьвітовими клопотами й невчасами такі річи відкладали ся дуже часто на хвилї прощання з сьвітом, коли треба було в останнє «подумати про душу». Кн. Корецький міг чути себе з сього погляду найбільше вдоволеним: він не відкладав своїх фундацій на смертні часи, а ще за житя, як зазначує в тестаментї, фундував він три монастирі, «которыє три монастыри, то єсть монастыръ Корецкий, монастыръ Моренинский, монастыръ Городиский, для уставичноє фалы божоє, ижъ бы въ нихъ николи хвала божая не уставала, и для вечистоє памяти душъ прародителей моихъ и моєє, фундушами — листы моими уфундовалъ и водлугъ можности моєє кождый зъ нихъ подалъ». Він просить тільки панів опікунів пильнувати, аби тих маєтностей, наданних монастирям, не уймовав нї в чім анї син його, анї дальші потомки, і наказує теж і сину «подъ неблатословенствомъ моимъ отцовскимъ и подъ клятвами в листехъ фундушохъ моихъ описаными»[1138]. Тїло своє він наказує завезти для похорону в Печерський монастир до Київа, а «на справу звиклихъ обходовъ при погребе тЂла» свого «и по души» своїй відложив він готівкою суму 100 кіп, в тім «на вечистыс сорокоусты и уписы» до синодиків призначаєть ся на головнїйші монастирі й церкви київські та волинські ріжні суми від 2 до 10 кіп, «а на церкви соборныє и на монастыри въ моихъ именяхъ по две копы грошей, а на селскиє церкви на сорокоусты по сорокъ грошей[1139]. «А які б у дворі моїм і по иньших маєтностях моїх були й знаходили ся невільники й вязнї з християнського народу, то їх чиню вільними і сим тестаментом моїм визволяю — окрім вязнїв, невільників і невільниць з народу бісурманського — Татар»[1140].
Старий махер Загоровській також ще за житя постарав ся для фамілїйного Загоровського монастиря, з котрим уважав себе звязаним особисто: бувши дитиною він тяжко хорував, і вже майже мертвий був принесений матірю в монастир, перед образ божої матери, але тут ожив і потім виздоровів. Се було прославлене як чудо — дало початок славі того образа й самого монастиря[1141], а сам Загоровський, вдячний за житє, уважав своїм обовязком бути добродїєм монастиря, він вибудував замість давнїйшої деревляної церковцї велику камяну: обдарував її церковним апаратом і в додаток до десятини, яку монастир здавна мав з маєтностей Загоровських, надав іще одно село цїле й частину другого, стави й ріжні доходи. В сїм манастирі він заповів себе поховати, визначивши докладно місце і «під клятвою отцовскою» і під утратою спадщини заборонив дїтям чим небудь нарушати маєтности монастиря. Крім того за житя їх фундував він володимирський шпиталь: купив якесь сїльце, скількись «людей», і корчму та записав усе на той шпиталь — щоб всї доходи ішли на удержаннє шпиталя; з одного з своїх фільварків визначив до нього ж річну данину в продуктах, а окрім того купив іще для нього «дворець» у Жида в Володимирі, щоб звідти йшли «огородныя речи и всякія живности и быдло», і все отсе записав на вічні часи. Крім того в тестаментї займаєть ся він фундацією церкви в однім з своїх сїл, поручаючи докінчити недокінчену церкву й надїлити її духовних землею[1142].
Але особливо широко й любовно входить в сї розпорядження в своїм тестаментї Загоровський молодший, якого несподївана пригода в розмірно молодім віку вирвала з посеред ріжних плянів, та й слабші достатки досї не позволяли йому бути таким щедрим, як його батько або кн. Корецький: навіть 500 зол. черв. на викуп свій не міг він дїстати й мусїв через те вмерти в неволї. Розпорядження його в сих справах настільки цїкаві своїми побутовими й культурно-історичними подробицями, що треба з них навести де що в цїлости.
«Бажав я собі того й теперь бажаю, аби з ласки Божої за свого віку то сповнити — збудувати й відповідно уфундувати (забезпечити) церкву в маєтности моїй Суходолах, шпиталї як у Суходолах так і в Володимирі при церкві св. Ілиї та обгородити цвинтар при церкви св. Ілиї. А як би минї того Бог милосердний не позволив сповнити, то в такім разї обовязую до того й покірно прошу її милость паню дядину мою, аби її мил., не пускаючи того в проволоку, зараз — бо вже й дерево все наготовлене, збудовала церкву на хвалу божу, «для соборного молення людемъ божимъ» на память вознесення на небеса. Господа нашого Ісуса Христа, на тім місцї, де я сьвященику суходольському й маківському показував. Приспособивши доброго теслю в імя Боже заложити її на сильних брусах (стандарах) високо, на чоловіка взвиш, гарно й сильно (охандожне и моцне) збудувати; притвор дати на мурі, аби був обхід людям наоколо всеї церкви й олтара — аби тільки над олтарем не було проходу, а склепіннє в серединї церкви зробити так, як у св. Ілиї, а гонтами побити округло, як у милянівський двірський церкві кн. Курбского, а того лише пильно уважати, аби був приступ на гору під гонти — змітати снїг, що в зимі намете, аби не капало до церкви, або знову над «подбоєм» (стелею) зверху мохом «умшити» й шпари позалїплювати глиною, аби снїг, що намете під гонти, розтаючи не протекав. Образи як деїсус, так «намістні» ікони, празників і пророків аби були помальовані відповідно до потреби й порядку церкви нашої християнської; лихтар для сьвічок аби був повішений, як у церкві св. Ілиї[1143].
«Церкві св. Ілиї поправити верх, аби від метелицї не капало в нїй, щоб не гнила. Казати помальовати образи празників в тій же церкві, а коло намістних ікон в тій же церкві, увійшовши в церкву — з правого боку казати гарно (охандожне) намалювати й поставити велику ікону — таку щоб заступила все порожне місце, в імя трох сьвятителїв:
Василия Великого[1144], Григория Богослова й Йоана Злотоустого. Дзвіницї при обох церквах — в Суходолах і в Володимирі аби були зроблені не малі. Дзвонів купити чотири: два по двадцяти кіп литовських, два по десяти; два — більший з меньшим при церкві Суходольскій, а другі два при церкві св. Ілиї повішати на дзвіницї, а по третьому дзвону старому. А сосуди — при церкві св. Ілиї єсть чаша срібна золочена й ложечка, а до церкви суходольської такіж треба зробити; до того два євангелия, два хрести оправити в срібло й позолотити, дві кадильницї уковати з срібла, два стихарі дияконські справити з білого адамашку, а два стихарі з полотна колонського, для будних днїв, і дати до тих церков (по одному очевидно)[1145]. В Суходолах поставити порядно домки для сьвященика й диякона в тій сторонї, де мій швець живе — для попа сьвітличку на півтретя сажнї, а напротив «чорну избу» також на півтретя сажнї, а сїнцї на два сажнї; диякону избу чорну й сїнцї на півпята сажнї[1146].
«Коло церкви св. Ілиї, найнявши трачів і порізавши дубові колоди, що там єсть, побудувати цвинтар, на звязь, порядно і міцно; тамже коло церкви, на тім горбі, за поповим домом, зробити «плитницу» (цегольню), на сорок сажнїв вздовш, наробити в нїй «цеглы», а поставивши там при водї піч, випалити в нїй і цеглу, і вапно, і по тїй звязи (з дубових колод) помурувати цвинтар цеглою; при тім поробити дірки, одну від другої на сажень, для стріляння з рушниць» — на оборону від неприятеля.
«Шпиталь оден в Суходолах на тім місцї де я вказував сьвященику ходівському й маківському: поставити «избу білу» на три сажнї, сіни на три сажнї, «чорну избу» напротив на три сажнї; сїни «переперити», себто загородити поперек на півтори сажнї, аби було на схованнє дві коморки — одна для білої, друга для чорної хати; двери з сїней одні на улицю, другі дверцї в бік, в сад до церкви ходити; в сінях комин з цегли помурувати — варити їсти. В Володимирі, при церкви св. Ілиї, также такий дім поставити, тільки там причинити для диякона оден домок в ту-ж саму стїну й під оден дах з тим шпитальським домом: хату на півтретя сажня і сінцї півтора сажня; поставити также стаєнку на попові і дяконові конї, також в одну стїну, на два сажнї, а в бік, до води зробити вікно в тій стаєнцї, щоб викидати гнїй, аби гнїй і нечисть не кидана була на цвинтар; а огорожувати анї попового дому анї тих домків цвинтарем не треба, бо то б зайняло богато місця. А весь той пляц поза цвинтарем засадити садом порядно, під шнур, садячи дерево від дерева на пять сажнів[1147]: груші, яблока, сливи угорські, а навколо черешень посадити[1148].
На «уфундованнє» шпиталя, при церкві св. Ілиї, «аби в нїм дванадцять осіб убогих, а здоровья неспособного постійно, що року Богу милосердному служили», призначаєть ся млин, чи млинська «мірка», яку Загоровський вже був зторгував за житя й поручає своїй тїтцї теперь купити. Має з того «на убогих» шпиталя іти 24 маци муки житньої, пшеничної 2, круп або пшона і гороху по мацї, чверть маци маку, з двору дві корови і три полти свинячого мяса і грошима «на одежу и обходь ихъ» по 12 кіп (по копі на душу). На таке-ж число, на 12 душ поручає Загоровський уфундувати і такими же доходами надїлити шпиталь в Суходолах, «аби уставичне ку фале и службе божей мешкали». «Крім того її милость панї дядина має кождої недїлї» і на урочисті господарські сьвята казати справляти обід по силї, як буде можна, — оден раз в Суходолах, другої недїлї або сьвята в Володимирі; сама її милость зволить годувати убогих і казати дати для них півбарилка пива, а як би зайняв її, надїхавши, якийсь гість, або з яких небудь иньших причин сама не змогла тим зайняти ся, нехай то через якогось доброго слугу урядить. А старшими при шпиталях аби були люде цнотливі, які б доглядали того пильно, щоб там, в шпиталях був пристойний порядок, а не якесь потворство»[1149].
На удержаннє духовенства й шпиталю при церкві св. Ілиї визначаєть річна з данина в збіжі з маєтностей Загоровського (сьвященнику більше меньше два рази стільки скільки диякону, а дячку більш меньш однаково з дияконом) в ріжних натураліях[1150] і грошима з доходу його володимирського млина — попови й дяконови по три копи, а дяку чотири, й осібно півтори копи на сукню, а півкопи на кожух — бо дяк має бути «добрий'». «А то для того дяку доброму більше, аби мешкаючи постійно в тій білій избі, напротив чорної шпитальної изби, учив дїтей, яких будуть давати йому в науку, «Богу и людям добрим вдячно»; в церкві «гаразд» читав і сьпівав з книг; книги, яких церква потрібує пильно, аби «уставично» писав «зъ доброго зводу»[1151] — аби на кождий тиждень написав, «справедливе, а не фальшиве»[1152], три «тетради дестныхъ»[1153], а на рік півтораста тетрадей; папір, киновор, горішки, купервас, і «кгумю»[1154] на чорнило має давати йому її милость панї, купуючи за мої гроші»[1155].
На удержаннє духовних при церкві суходольський визначаєть ся десятина з двірського урожаю, а також поручаєть ся привести місцевих селян до того, аби кождий з них «бояринъ и тяглый дворищный» згодили ся давати на причет по копі озимини й по копі ярини, а люде убогі — хто скільки може дати з своєї пашнї; за те «від сповіди й инших річей» люде не мали б давати нїчого. З того всього має попу йти дві третини, а дияконови одна третина — «а то для того сьвященику дві части, аби дяка доброго держав при церкві» (вже від себе). А забезпечивши тим способом духовних, поручає їм Загоровський пильнувати служби: «аби кождого дня хвала Богу милосердному і служба ними чинена була, себто постійно полуночницї, утренї, часи, вечірнї й повечірнї, а сьвятих днїв, а також коли будуть до того способні, має бути служена служба божа і кождої недїлї по утренї акафист Богородицї». Так має бути як у Суходолах (при тім в соборній службі має брати участь сьвященик і диякон другої суходольської церкви) так і в володимирській церкві — «мають просити Бога сотворителя за господаря його милость[1156] і добре строітельство держави його господарства і за нарід християнський, також і за одпущеннє гріхів минї грішному і за милосердє Бога мого над грішною моєю душею аби молили»; мають сповняти свої обовязки — та заховувати в порядку як церкви, «доми збудовані на хвалу божу», «такъ и людъ Божий въ доброй спра†наказанью пристойномъ заховывали»[1157].
Крім сих фундацій Загоровський поручає своїм дїтям вернути ґрунт церкві св. апостолів в Володимирі, куплений ним від сьвященика тої церкви, і робить для неї ще иньші ріжні записи: поручає купити її дзвін за 5 кіп і книг за 10 кіп:, «евангеліє, апостолъ, псалтирь и иншихъ книгъ, што за тую десять копъ грошей купити можетъ»[1158]. Синам своїм наказує «подъ благословенствомъ родительскимъ» не порушати нї в чім тих всїх фундацій, не робити проволок і перешкод в тих ріжних виплатах, противно — «и сами, водълугъ найбольшого преможенья своєго кгволи Богу милосердному абы податливы были». Він заохочує їх до милосердія й щедрости текстами з євангелия, апостолів і псалмів та висловляє бажаннє, аби сини його були «милостниками церквей божих, ку хвалї й моленню Богу милосердному, так і любителями виживлення ближнїх своїх, особливо неімущих, і всю долю й любов свою в тім покладали»[1159]. Він згадує й поручає винагородити деякі шкоди пороблені сусїдам в господарстві[1160]. Гуманні почутя свої виявляє також в цїкавих розпорядженнях своїх що до своїх підданних — хоч, треба запримітити, присьвячує їм далеко меньше уваги й місця, нїж тим церквам і шпиталям:
«Що до підданих моїх її милость панї дядина має уважати, аби врядники поводили ся без утиску й здирства. А що під час жнива на них робота тяжка: по два з дому ходять жати, то на потїху їм кождої недїлї, аж доки пожнуть озимину й ярину, має її мил. панї дядина сказати дати по бочілцї пива, аби не злорічили, а приязливо споминали. До церкви аби ходили в недїлю й кожде сьвято, Богу сотворителеви молячи ся, і у всїм добре рядили ся. Двірникам, двірничкам й наймитам платити наєм, не протягаючи (не заводячи) ан найменьшої дрібницї. Слугам моїм має бути дана відправа від її мил. панї дядини відповідно до реєстрику, списаного моєю рукою, і рухомими річами треба розпорядити так, як я в тім реєстрі своїм написав»[1161].
Відносин до слуг я доторкнув ся вже вище по части. Міцнї моральні звязи між панами й слугами займали поважне місце в тодїшнїм складї житя. Вимагаючи від слуги безграничної вірности й відданости як першої чесноти, пани почували ся до певного поважання до особи слуги й пікловання його матеріальним обезпеченнєм. Що до вимогів гуманности взагалї, то як сьвідоцтво певного поступу суспільности на сїм поли, я наведу сучасне поученнє митрополита сьвященику (1562), де між иньшим читаємо такі науки; «не бій вЂрна согрЂшающа, ни невЂрна обидяща, а своима руками никогоже удари; ни лововъ твори, ни закалай животного; нетомительнЂ челядь свою держи; безъ нищихъ мзды на свою роботу не понуди»[1162].
Ширших суспільних чи полїтичних інтересів поза тім в тестаментах не знайдемо. Полїтична дїяльність — се значить служба королеви й річи посполитій (про сю останню, очевидно, говорить ся як manière de parler, бо конкретно представляє її тільки все той же король). А цїль тої служби — ласка королївська й звязані з тим бенефіції й гонори, і особливі права за сї заслуги на такуж ласку для свого потомства в будучности. Кн. Корецький, в повних гідности словах засьвідчує свої заслуги перед королем і стародавнїм рицарським звичаєм записує йому свого коня (порівняти згадку, що Семен Олелькович Київський также, як прощальний дарунок і заразом — останню пригадку й рекомендацію своїх заслуг, відіслав перед смертю в. князеви свій лук і коня, на котрім їздив в походи)[1163]. «А що я його кор. милости, пану своєму, й річи посполитій, пише Корецький, від молодих моїх лїт аж до сього часу — кінця житя мого вірно, правдиво, охоче і совістно (хутливе и цнотливе) служив, наставляючи груди свої против кождому неприятелеви господаря й річи посполитої, то й тепер, з мого вродженого привязання до мого пана, на знак моїх вірних служб, записую я сим моїм тестаментом, по відходї моїм з сього сьвіта, його кор. милости, моєму милостивому панови, того коня мого, на котрім я сповняв свої служби моєму панови й річи посполитій і пізнїйше ховав і держав його за свого житя для служби йо. м. господареви й річипосполитій; їх м. панове опікуни мають того коня мого без всякої проволоки віддати й. к. милости, «залЂцывши службы мои»[1164]. Горячого патріотизму трудно було сподївати ся від сих нових підданих річи-посполитої, де на престолї сидїв чужий французький або семигородський князь, правила польська аристократія, панувала ворожа католицька церква.
Патріотизм національний лежить в привязанню до своєї церкви, що найбільше — до руської мови й книжности, як у Загоровського молодшого. Мало сьвідомости й мало напруження ще в нїм — більше стихійне, інстинктовне воно.
КУЛЬТУРНЕ ЖИТЄ
Упадок церкви й ослабленнє її культурного значіння, безвиглядність руської культури, зневажливі відзиви про шкільництво, низький рівень його, погляди поступових українців, розповсюдненнє низших шкіл, їх орґанїзація і наука, наука домашня, українцї в чужих школах. Книжність, запас книжний — катальоґ супрасльської біблїотеки, лїтература богословська, моралїстична й історична, староруська книжна традиція, пізнїйші прибутки, писання ориґінальні і переклади, незначність запозичень західнїх
Як бачимо, тих кілька тестаментів досить широко відтворили перед нами житє українських вищих верств з середини XVI в., які ще не покинули своєї національної стихії. Показали досить повно, чим жили, про що думали, чим журили ся ті люде, складаючи свої останнї розпорядження.
Матеріал, зібраний нами вже, відтворив перед нами староруську церковну й релїґійно-моральну традицію, показав, як тягла й живуча була в українській суспільности вона протягом цїлого того часу — включно аж до нового оживлення релїґійного житя, що наступило в останнїх двох десятолїтях XVI в. Ми побачили, як весь сей час — навіть в часах найгіршого розстрою й упадку церковного устрою й житя, ідеї защіплювані суспільности в часах староруських, жили й проявляли себе в суспільности, спеціально в вищих верствах її, якими тепер займаємо ся. Наука про піклованнє про свою душу, опіку для церкви й її слуг, високе поважаннє до чернецтва, милосердє до бідних і упослїджених, прийнятих церквою під особливу свою опіку, знаходить послух і дає себе знати в фактах будови церков, монастирів, записів на них, уряджуванню шпиталїв («больници, гостинници» церковних устав), викуплюванню й випусканню на волю невільників «за душу», вкінцї — в особистім постриженню в чернецтво і в схиму (вищу форму чернецтва) чи перед смертю, чи ще за житя і здоровя, що практикувало ся весь сей час.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VI. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IV. Побут і культура“ на сторінці 3. Приємного читання.
