Розділ «Частина II»

Ніксон мав рацію. 1959 року Хрущов просто заперечував, що американські робітники жили в таких будинках, але на початок вісімдесятих його онуки пересвідчилися, що їм брехали. Певним чином винен знову парадокс розвитку: тоді більшість радянських громадян вже мали пральні машини та порохотяги, але, крім того, вони мали радіо, телебачення та музичні записи з чорного ринку. Вони самі могли побачити, що американці пішли далі вперед. У загалі ходив такий анекдот. Потяг везе колишніх радянських керівників через степи й раптом зупиняється. Сталін підскакує та кричить: "Покарати машиніста!"[439] Машиніста карають, але потяг не рухається. Тоді Хрущов наказує: "Реабілітувати машиніста!" Машиніста реабілітують, але потяг стоїть. Тоді Брежнєв посміхається й пропонує: "Зробімо вигляд, що поїзд рухається".

Було погано, що громадяни Радянської імперії в своїх телевізорах бачили таких, як я, з нашими гітарами та джинсами, але справжньою катастрофою було те, що вони бачили початок цілком нової фази промислової революції на базі інформаційних технологій, що створювала ще більше багатство для тих, хто перебував із правильного боку залізної завіси. Перший американський комп'ютер, Електронний числовий інтегратор і калькулятор, постав 1946 року Він важив тридцять тонн і споживав так багато електрики, що, коли його вмикали, вогні по всій Філадельфії тьмяніли. Через тридцять років фірма "Міжнародні бізнесові машини" (Ай-Бі-Ем) продавала західним корпораціям менші, але все ще величезні машини. Справжній прорив настав 1971 року після винайдення мікропроцесора.

Як часто буває, новатори походили з периферійної еліти — у цьому разі не з ультрареспектабельних фірм на кшталт Ай-Бі-Ем, а подібно до Стива Возняка, з гаражів у місцях типу передмістя Менло Парк в Каліфорнії. Почавши з кількома веселими друзями від капіталу в 91 тисячу доларів, Возняк та його бізнесовий партнер Стив Джобс 1976 року випустили в світ свого першого комп'ютера Епл І. На 1982 рік продажі Епл досягли 583 мільйонів доларів, а Ай-Бі-Ем, аби не відстати, винайшла персонального комп'ютера. На той час гарвардські випускники Біл Ґейтс та Пол Ален заснували Майкрософт і переїхали на західне узбережжя. Комп'ютери заходили в кожен офіс та хату й з кожним роком дешевшали й легшали. Вони навіть стали розвагою.

Завдяки комп'ютерам західний осередок почав інакше розважатися, робити бізнес та вести війну. 1985 року в житті Заходу не було галузі, що її комп'ютери не торкнулися, — скрізь, крім Радянської імперії. Прикидатися, що потяг рухається, стало неможливо.

Рай для людей

 ак само неможливо це стало на Сході, де держави-клієнти Америки стрімко віддалялися від комуністичного Китаю. Японія, а слідом за нею Тайвань та Південна Корея швидко рушили уздовж економічного живильного ланцюга від пластикових іграшок, що так подобалися мені у шістдесяті роки, до важкої промисловості та електроніки, а інші східні держави (Сінгапур, Малайзія, Таїланд) негайно зайняли їхні місця внизу драбини. Скрізь на Сході більшала заробітна платня. Життя довшало; немовлята гладшали; більші помешкання наповнювалися побутовими цікавинками. В Китаї було значно менше телевізорів, ніж у Радянському Союзі; але виробники політики Пекіна дуже виразно бачили небезпеку що йшла від форпостів добробуту навколо їхнього східного узбережжя. Ці країни, що дістали назву "Азійські тигри", були викликом. Всі мали менш-більш однопартійне керівництво, й усі мали таке саме конфуційське чи буддійське підґрунтя, як Китай. Отже, якщо стрімкому зростанню не перешкоджали ані авторитаризм, ані східні культурні традиції, де могла корінитися проблема, крім самого комунізму?

Сторіччя громадянських війн та міжусобної боротьби між сороковими роками дев'ятнадцятого та двадцятого сторіч завадило Китаєві наслідувати швидку індустріялізацію Японії, але Мао Цзедун, після перемоги 1949 року, швидко перейняв приклад Леніна й реорганізував свою територію на взірець субконтинентальної імперії. Мир приніс величезні дивіденди, й економіка відродилася так само, як коли в шостому сторіччі Китай об'єднала династія Суй, у десятому — Сун, а в чотирнадцятому — Мін. П'ятирічний план за радянським взірцем, що його Мао запустив по закінченні корейської війни, був значно менш ефективним, ніж капіталізм Азійських тигрів, але він все одно подвоїв вихід промислового виробництва й на третину збільшив реальну заробітну платню. Очікувана тривалість життя за народження, що 1950 року становила тридцять шість років, до 1957 року стрибнула до показника п'ятдесят сім.

Є вагомі підстави припускати, що протягом шістдесятих та сімдесятих років китайська економіка й далі стрімко зростала б, якби Мао це дозволив. Проте, подібно до дуже багатьох китайських імператорів, він не довіряв своїм чиновникам. Він наполягав на тому, що оманні закони економіки мають поступитися правдивішим законам марксизму, а його планувальники — з усіма їхніми логаритмічними лінійками та графіками — видавалися підозріло буржуазними. Рай для людей можливий лише тоді, казав Мао, коли вивільниться непереборна воля мас.

Мао походив з інтелектуальної епохи 1910-х років, читав Маркса (та Спенсера). Він був теоретиком тривалої зафіксованости, переконаним, що східна нижчість закарбована в камені багато сторіч тому. Відповідь, вирішив він, полягала в тім, щоб відкинути "чотирьох старих": старі звичаї, старі звички, стару культуру, старе мислення. Відійти мала навіть родина: "Найдорожчі люди в світі — це наші батьки, — писав Чайна Юс Джорнал, — але їх не можна порівняти з Головою Мао та Комуністичною партією... що дали нам усе"[440]. Проголосивши "Великий стрибок", яким Китай мав би наздогнати Захід, Мао замкнув 99 відсотків населення у колгоспах із тисячами членів. В деяких місцях бурхливо поширювався утопізм:

Керівник партійної організації міста Паома в жовтні 1958 року оголосив, що сьомого листопада закінчиться соціялізм, а восьмого листопада почнеться комунізм. Після зборів усі негайно побігли на вулиці й почали хапати товари в магазинах. Спустошивши полиці, люди пішли по подвір'ях сусідів забирати курчат, городину та все їстивне. Перестали навіть зважати на те, де чиї діти. Поділу на всіх уникли лише жінки, бо партійний керівник щодо цього не мав певности.[441]

В інших місцях превалював цинізм. Дехто називав цей час періодом "З'їмо все": позбавлені будь-якої спонуки працювати та заощаджувати, багато людей не робили нічого.

Під тиском вимог згори рапортувати про більшання врожаїв навіть тоді, коли насправді вони меншали, партійні чиновники ці вимоги виконували, а потім визискували дедалі більше продукції, аби виправдати подані нагору цифри. "Річ не в тім, — писав один комісар, — що немає харчів. Зерна багато, але 90 відсотків людей мають ідеологічні проблеми"[442].

Мао ще погіршив ситуацію, коли посварився з Хрущовим. Відтятий від радянської допомоги, він спробував наздогнати Захід за виробництвом сталі й зірвав з землі 40 мільйонів селян, аби вони будували ливарні, що мали витоплювати будь-яку руду яку можна було знайти на місці, і навіть перетоплювати на саморобну сталь домашнє начиння, сковорідки тощо. Із того, що вони виробляли, мало що було придатне до використання, але заперечити не насмілювався ніхто.

Сільська місцевість ставала дедалі сюрреалістичнішою. "У повітрі, — писав один очевидець, — через динаміки гучно лунають мелодії місцевих опер під шум повітронагнітачів, пихкання бензинових двигунів, гудки великовагових вантажівок та ревіння волів, що тягнуть руду та вугілля"[443].

Селяни мали співати: "Комунізм — це рай, народні комуни — це міст до раю"[444]. Але в раю стався клопіт. Коли люди не співали, вони голодували. Наступний спогад незвичний лише безсторонньою інтонацією:

Ніхто з нашої родини не помер. У лютому 1960 року у дідуся набрякли ноги. У нього повипадало волосся, тіло вкрилося болячками, і він був такий слабкий, що навіть не міг розтулити рота. Прийшов товариш, висушив деякі болячки, й це допомогло. У нас ще було троє козенят, і бабуся потай вбила двох із них, аби допомогти дідусеві. На жаль, кадровики про це дізналися й забрали кістяки.[445]

Навіть за таких обставин дідусеві пощастило. Згідно з іншим інформантом,

Найгірше під час голоду було те, що батьки могли вирішити дозволити старим та молодим померти першими... мати могла сказати доньці: "Ти маєш піти й побачитися на небі з бабусею". Вони переставали годувати дівчаток, давали їм лише воду... Про одну жінку повідомили, її заарештувала служба безпеки. Коли через кілька років вона повернулася з трудового табору, ніхто в селі її не засуджував.[446]

Від 1958 до 1962 року голодували близько 20 мільйонів людей. Після смерти Мао Центральний комітет Комуністичної партії Китаю зробив офіційний висновок, що Великий керманич був правий у 70 відсотках своїх рішень і неправий у 30 відсотках, але близько 1960 року партія була менш певна цього. Технократична кліка обмежила дії Мао й знов частково ввела приватну власність. На 1965 рік врожаї повернулися до рівня 1957 року.

Однак Мао не був переможений. Китай, так само як Захід, пройшов післявоєнний бум народжуваности, що мав наслідком величезну когорту нетерплячих підлітків. Бурхливі юнаки в ліберальному західному осередку використовували свою купівельну спроможність, аби переорієнтувати смаки навколо своєї музики, вбрання та сексуальних забаганок, а в Китаї Мао переорієнтував смаки сердитих юнаків навколо себе. 1966 року проповіддю постійної "Великої пролетарської культурної революції" він спонукав молодь нападати на все.