Розділ «Частина II»

У Британії сімдесятих, коли я був підлітком, ми з друзями часто говорили про наступний занепад Америки, втім вбиралися в американські джинси, дивилися американські фільми та грали на американських гітарах. Скільки я пам'ятаю, ніхто з нас ніколи не бачив у цьому суперечности, і я глибоко певен, що на підсвідомому рівні, не бачачи кінця американської імперії, ми робили свій внесок у перемогу Вашингтону в війні Заходу. Вирішальний фронт, що незабаром мав з'явитися, був не у В'єтнамі чи Анголі. Він постав у торгівельних центрах.

Ера всього

 удьмо щирими, — казав виборцям прем'єр-міністр 1957 року. — Більшості наших людей ніколи не велося так добре»[435]. Британці могли втратити імперію та не спромогтися знайти нову роль, але, подібно до дедалі більшого числа людей в усьому світі, вони принаймні мали багато речей. На початку шістдесятих розкоші, що не існували сторіччям раніше — радіо, телевізія, програвачі платівок, машини, холодильники, телефони, електричне світло (і, що я згадую насамперед, пластикові іграшки), — стали в західному осередку предметами щоденного вжитку.

Скрізь, від Левітауна в Америці до Телфорда в Британії, навколо кожного виїзду з міста та об'їзду повиростали передмістя та міста-супутники, що своїми монотонними коробками дратували естетичне почуття, але давали людям те, чого вони потребували — трохи простору, водогінну систему всередині будинку, гаражі для блискучих Фордів.

Двадцяте сторіччя було ерою всього матеріяльного добробуту понад найжадібніші мрії. Дешеве вугілля та нафта генерували електрику для всіх, запускали мотори та освітлювали будинки через клац вимикача. За понад дві тисячі років до того Арістотель завважив, що ми завжди матимемо рабів, хіба що винайдемо автомати — саморушні машини, що будуть працювати замість них. Тепер його фантазію втілено, електрика дає найнезаможнішим з нас еквівалент десятків рабів і виконує кожну нашу вимогу щодо розваг, тепла, а найголовніше — харчів.

Енергетична революція втілила в життя казки шістнадцятого сторіччя про нескінченні бенкети. Між 1500 та 1900 роками виробництво пшениці в західному осередку приблизно подвоїлося завдяки кращій організації землеробства та більшій кількості худоби та добрив, але близько 1890-х років фермери були близькі до меж винахідливости. Більшання кількости худоби не надто могло збільшити продуктивність, і близько 1900 року чверть сільських угідь у Північній Америці використовували на годівлю коней. Потім на допомогу прийшов бензин. Перший тракторний завод в Америці було відкрито 1905 року, а на 1927 рік трактори виконували на американських фермах стільки ж роботи, як коні.

Але за все доводиться платити. 1875 року половина американців працювала на ґрунті, сторіччям пізніше — лише один з п'ятдесятьох. Машини з'їли людей, трактори видушили цілі громади з землі, що її можна було набагато вигідніше обробляти кількома парами найнятих рук та дизельними двигунами. "Кирпаті чудовиська"[436], як називав трактори романіст Джон Стейнбек, "здіймають куряву та пхають в неї пики, прямими лініями вздовж країни, впоперек країни, крізь огорожі, крізь присадки, крізь яри".

Стейнбек передвіщав революцію позбавлених землі, але коли вщухли хвилі виселення, що змили надлишкових сезонних робітників на захід, а чорних збирачів бавовни на північ, більшість мігрантів знайшли в місті працю, оплачувану краще, ніж тарування на селі, що вони полишили. Агробізнесмени, що виселили їх, тепер продавали їм дешеві харчі та вкладали прибуток в хемічні добрива та гербіциди, електромотори, аби помпувати воду на сухі поля, та, зрештою, в генетично змодифіковане зерно, що могло витримати майже все. На 2000 рік кожен акр американської фермерської землі поглинав у вісімдесят разів більше енергії, ніж у 1900 році, і давав у чотири рази більше харчів.

Де Америка сьогодні, там весь світ завтра. "Зелена революція" від 1950 до 2000 року збільшила виробництво харчів у чотири рази. Ціни стабільно меншали, м'ясо заступило в раціоні зерно, і — крім ситуацій, коли втручалися катастрофи, дурість та жорстокість, — люди поступово позбувалися голоду.

Людський організм, подібно до всіх організмів, перетворює надлишкову енергію в нащадків, отже, зі збільшенням постачання харчів у двадцятому сторіччі населення світу побільшало майже в чотири рази. Але в інших аспектах люди відхилилися від норми. Замість вкладати всю несподівану додаткову енергію в нові тіла, вони частину її вгатили у тіла власні. Доросла людина у 2000 році була на 50 відсотків більша, ніж у 1900 році. Люди виросли на чотири дюйми, погладшали й мали більше енергії на працю. Виростивши міцніші органи та маючи більше жиру (в багатих країнах забагато жиру), ці більші люди змогли краще опиратися хворобам та травмам. Сучасні американці та західноєвропейці зазвичай живуть на тридцять років довше, ніж їхні прапрабатьки, й мають додаткові десять чи двадцять років, перш ніж їхні очі, вуха та інші органи послабшають, а артрит знерухомить їхні суглоби. У більшості решти світу, включно з Китаєм та Японією, життя подовшало майже на сорок років. Навіть в Африці, попри СНІД та малярію, середня тривалість життя 2009 року була на двадцять років більшою, ніж 1900 року.

За останні сто років людське тіло змінилося більше, ніж за попередні п'ятдесят тисяч років. Мало того, люди, особливо в багатих країнах, навчилися втручатися й виправляти вади, що ще залишилися. Європейці від 1300 року користувалися окулярами, а тепер вони поширилися по всій земній кулі. Лікарі винайшли нові методики, аби відновлювати слух, підтримувати роботу серця, компенсувати кінцівки й навіть втручатися в клітини. Суспільні програми з охорони здоров'я викорінили масових вбивць віспу та кір; прибирання сміття та чиста питна вода зробили ще більше.

Рисунок 10.7, що показує, які хронічні хвороби мали ветерани армії Сполучених Штатів, дає уявлення про те, як істотно поліпшало здоров'я. Можливо, з огляду на бурхливість їхньої праці, ветерани не є підмножиною людства, ідеальною на потреби досліджування, але завдяки тому, що військовики тягло ведуть записи, вони є найкращою підмножиною, що ми маємо, і поліпшення приголомшливі.

Більшість ветеранів — чоловіки, але життя жінок змінилося навіть більше. Упродовж історії жінки були машинами для роблення дітей. Позаяк половина немовлят помирали на першому році життя (а більшість, насправді, на першому тижні), а з тих, що вижили в дитинстві, лише половина доживали до сорока років, підтримувати стабільне населення (тобто забезпечувати, що жінку та її партнера заступлять двоє нащадків) було можливо, якщо середня жінка народжувала близько п'яти разів, отже, протягом більшої частини дорослого життя була вагітною і/чи годувала дитину Але в двадцятому сторіччі світ високої моральности та низьких технологій занепав.

Навіть раніше 1900 року більші, сильніші жінки, що краще харчувалися, могли виношувати здоровіших немовлят, більше їх годувати та тримати їх чистішими. Помирало менше дітей, тому населення зростало вибухово — поки жінки не почали контролювати народжування дітей. Люди завжди знали способи уникнути запліднення (за легендою, коханець вісімнадцятого сторіччя Казанова робив презервативи з половинок лимонів), і близько 1900 року народжуваність у найбагатших країнах почала меншати, а в двадцятому сторіччі американська технологія знайшла засіб задовольнити і такий попит. 1920 року з'явилися латексні презервативи, 1960 року — оральні контрацептиви. У багатих країнах народжуваність впала нижче рівня відтворювання, двоє дітей на подружжя.

Здоровіші діти та пігулки звільнили жінок від ціложиттєвого розмножування, а дешеві електричні нагрівальні котки до прасок та тостерів і маленькі двигуни до пральних машин та порохотягів полегшили хатню рутину. Натиском кнопки можна було виконати завдання, що раніше потребувало годин тяжкої праці. Всю жіночу роботу все одно ніколи не можна завершити, але близько 1960 року жінка могла стрибнути в машину (її мала практично кожна американська родина), поїхати до супермаркету (де продавали дві третини усіх харчів у країні), покласти куплені харчі до холодильника (їх мали 98 відсотків будинків) і запустити прання до того, як її двоє чи троє дітей повернуться зі школи й вмостяться перед телевізором.

Зміни звільнили жінок для праці поза домівкою, в економіці, що швидко зсувалася від виробництва до послуг, поширювала працю синіх комірців і дуже потребувала працівників у рожевих комірцях. У найбагатших країнах частка жінок на оплачуваних роботах та у вищій освіті після 1960 року стабільно більшала, і, так само як попередні епохи, ця ера дістала саме таке мислення, якого потребувала. Книжки на кшталт Жіночої таємничости та Статевої політики спонукали американських жінок середнього класу шукати самоздійснення поза традиційними ролями. 1968 року сто протестувальників зірвали пишну церемонію виборів міс Америка в Атлантик Ситі. На 1990 рік чоловіки вже практично беруть на себе частину хатньої праці та догляду за дітьми (хоча їхні дружини та подруги загалом все ще роблять більше).

Ще 1951 року американський соціолог Девід Рисман побачив походження речей. У повісті під назвою Нейлонові війни, що одночасно вихваляла американське споживацтво й глузувала з нього, він вивів стратегів, що радили президентові, що "якби російським людям дозволили побачити зразки американського багатства, вони б далі не терпіли керівників, що дають їм танки та шпигунів замість порохотягів"[437]. Сполучені Штати закидають Радянський Союз панчохами та сигаретами, й комунізм негайно зазнає краху.

Реальність була майже так само дивною, як літературні фантазії. 1958 року Радянський Союз та Сполучені Штати, кожна з країн певна переваги своєї промислової потужности, погодилися влаштувати промислові виставки одне в одного. На першу з них, у Нью-Йорк, Совєти прислали трактори, вантажівки та моделі ракет, аби переконати капіталістів, що опиратися марно. 1959 року Сполучені Штати дали блискучу відповідь, відрядивши Ричарда Ніксона (тоді віце-президента) представляти на п'ятдесятьох тисячах квадратових футів виставку хатніх знадобів та побутових приладів, зокрема точну копію приватного будинку з Лонг-Айленда. Поки спантеличені москвичі дивилися виставку Ніксон та Хрущов схрестили зброю біля пральної машини "Вестингауз".

"Все, що дає жінкам змогу менше працювати, добре"[438], — почав Ніксон. Але Хрущов мав готову відповідь: "Ви хочете тримати своїх жінок на кухні. Ми про жінок думаємо зовсім не в таких термінах. Ми краще ставимося до них". Можливо, так і було, в Радянському Союзі поза хатою працювало більше жінок, ніж в Сполучених Штатах. З іншого боку, мало минути ще десять років, поки хоча б половина радянських родин мала пральні машини. Повернувшися автобусом з роботи, типова радянська жінка мала ще додатково двадцять вісім годин на тиждень хатньої праці. Лише в одній квартирі з вісьмох був порохотяг, хоча, можливо, добрі комуністи користувалися ними спільно.

Ніксон відповів хвалою вільному підприємництву. Він пояснював: "Ми не маємо приймати одне рішення в головному урядовому офісі. Ми маємо багато різних виробників та багато різних типів пральних машин, тому господині мають вибір... Чи не краще конкурувати у відносних перевагах пральних машин, ніж у силі ракет?" На завершення він сказав: "Ми не збираємося нав'язувати вам свій спосіб життя, але ваші онуки його побачать".