Розділ «Частина II»

Така стратегія мала приголомшливий успіх, інтелектуали почали потроху повертатися на державну службу й водночас перетворювали каочжен на кар'єрний шлях. Кандидати на іспити мусили продемонструвати володіння емпіричним досвідом, але опанувати його мали змогу лише науковці, що мали доступ до добрих бібліотек. Отже, всім, хто не належав до вкрай вузької еліти, ефективно заблокували змогу дістати високі бали. Спокуса дістатися прибуткових ніш на державній службі була потужною спонукою зберігати традиційне мислення.

Найважливіше питання — чи почали б китайські інтелектуали свою власну наукову революцію, якби мали ще трохи часу, — я відкладу до десятого розділу. Реально все сталося так, що Захід часу їм не залишив. Єзуїтські місіонери просочувалися до Китаю через Макао від 1570-х років, а позаяк вони приходили рятувати душі, а не продавати науку, то знали, що добрі подарунки робили гостей бажаними. Великий успіх мали західні годинники, а також окуляри. Один з найбільших китайських поетів, що мав дуже слабкий зір, захоплено описував, як

Чисте скло з-поза Західних морів

Привозять через Макао.

Лінзи великі, як монети,

Охоплюють бачення подвійною рамкою.

Я їх одягаю — світ раптом стає ясним.

Я можу бачити найтонші дрібниці!

І читати дрібний друк біля тьмяно освітленого вікна,

Як замолоду.

Однак найбільшим подарунком, що привезли єзуїти, була астрономія. Місіонери знали, що в Китаї дуже важливими були календарі, бо святкування зимового сонцезвороту у неправильний день могло порушити функціювання космосу так само драстично, як неправильний Великдень у християнстві. Китайські посадовці цим переймалися так серйозно, що навіть готові були наймати до Астрономічного бюра чужоземців, якщо вони (здебільшого араби та перси) напевне знали про зорі більше, ніж китайці.

Єзуїти свідомо вбачали в такому підході найліпший шлях до китайських державців. Математики-єзуїти були глибоко залучені до реформи католицького календаря у 1580-і роки, і хоча, на західноєвропейський погляд, їхня астрономія була застаріла (вони вперто дотримувалися землецентричних моделей всесвіту), вона була досконалішою за будь-що, наявне в Китаї.

Спочатку все відбувалося гладенько. 1610 року кілька найвищих державних службовців під враженням від єзуїтської математики таємно навернулися до християнства. Вони відверто пропагували вищість західної вчености над китайською та перекладали європейські підручники. Проте традиційніші науковці часом ображалися за таке непатріотичне ставлення, відтак у 1630-і роки головний прихильник єзуїтів почав поводитися тонкіше. "Розтопивши матеріял та речовину західного знання, — переконував він своїх земляків, — ми виливатимемо їх у форми [традиційної китайської] системи Великої Згоди"[360]. Він навіть припускав, що, можливо, західне навчання фактично було прядивом з ранішої китайської мудрости.

Коли маньчжури 1644 року захопили Пекін, єзуїти запропонували — і виграли — змагання з передбачування сонцевих затемнень. Їхній престиж піднісся як ніколи високо, й протягом кількох бурхливих місяців 1656 року навіть видавалося, що імператор міг навернутися до християнства. Перемога була поруч, аж раптом монарх-підліток збагнув, що християни не могли мати наложниць і навернувся натомість у буддизм. Тоді традиціоналісти завдали удару у відповідь і оголосили провідника єзуїтів шпигуном.

1664 року відбулося інше випробування, із застосуванням телескопа. Єзуїти, Астрономічне бюро та мусульмани мали передбачити час наступного сонцевого затемнення. О другій п'ятнадцять, сказали працівники Бюра; о другій тридцять, сказали мусульмани; о третій годині, сказали єзуїти. Налаштували об'єктиви, аби спроектувати образ сонця в темну кімнату. Настала друга п'ятнадцять, затемнення не відбулося. Друга тридцять — знов нічого. А майже точно о третій на вогненний диск почала наповзати тінь.

Судді вирішили, що це не надто добре, й заборонили християнство.

Видавалося, саме так і треба зробити — хіба що залишався дрібненький факт, що китайський календар був і далі неправильний. Тому 1668 року імператор Кансі, щойно посівши трон, влаштував матч-реванш. І знов перемогли єзуїти.

Упевнившися у зверхності єзуїтів, Кансі почав вчитися в них, годинами сидів зі священиками, вчився в них аритметики, геометрії та механіки. Він навіть вчився грати на клавесині. Він писав: "Я усвідомив, що західна математика може бути корисною. ...Під час пізніших інспекційних подорожей я застосовував західні методи, аби показати своїм службовцям, як робити точніші розрахунки під час планування роботи на річці"[361].

Кансі визнав, що "нові методи обчислювання унеможливлюють засадничі помилки" та що "загальні принципи західної календарної науки непомильні", проте далі заперечував більші претензії єзуїтів щодо їхньої науки та їхнього Бога. Кансі дійшов висновку, що "навіть попри те, що деякі західні методи відмінні від наших і навіть можуть бути в чомусь досконалішими, все одно в них мало нового. Засади математики походять від Книги перемін, а західні методи походять від китайського джерела". І додав: "Зрештою, вони знають лише частку того, що знаю я".

1704 року папа, стурбований тим, що єзуїти поширювали астрономію активніше, ніж християнство, послав до Пекіна місію, що мала до них придивитися, а тоді Кансі, побоюючися, що це призведе до заколоту, відсторонив місіонерів. Він заснував нові наукові академії (приблизно змодельовані за взірцем Паризької Академії наук), де китайські науковці могли займатися астрономією та математикою без впливу єзуїтів. Математика, що її навчали єзуїти, тобто трохи алґебри й ще менше диференційного числення, вже на кілька десятиріч відставала від північноєвропейської, але щойно Кансі перерізав і цю ниточку до західного знання, східно-західний розрив у науці перетворився на прірву.