Розділ «Розгром першої наддержави у світі»

Скіфський цар Аріант, що правив у VII ст. до н. е. провів своєрідний «перепис» населення, змусивши всіх мешканців віддати йому по одному мідному наконечнику для стріл. Потім з цих наконечників було виплавлено гігантський казан, розмір якого свідчив про те, що населення Великої Скіфії на той час могло становити вже кілька мільйонів осіб. Давньогрецький історик Геродот пише: «одні кажуть, що скіфів є безліч, проте інші кажуть, що власне скіфів серед них дуже мало». Скіфи-ора-чі та скіфи-землероби жили на Правобережжі та Лівобережжі Дніпра. Саме вони становили більшість населення Великої Скіфії. Вочевидь, серед них були й предки слов’ян.

Дуже велика кількість специфічних рис української культури й мови мають індоіранське скіфо-сарматське походження, починаючи від звіриного стилю образотворчого мистецтва Київської Русі і закінчуючи «ікавізмом» і фрикативним «г» в українській мові.

Варто відзначити, що греки давали скіфам досить позитивні характеристики, особливо у порівнянні з іншими «варварами». У низки грецьких філософів та в громадській думці стародавньої Греції сформувалися стійкі погляди щодо «чесних, незіпсованих» скіфів, «найсправед-ливіших із людей». Грецький історик Ефор у IV столітті до н. е. пише, що скіфи «перевищують усіх людей у справедливості». Ефор описує скіфів як народ, що утримав недоторканими добрі справедливі звичаї, втрачені греками. Відомо, що в його часи в Афінах зі скіфів набирали поліцейських-лучників для підтримання порядку в місті.

Апостол Ісуса Христа Павло в «Посланні до колосян» у І ст. н. е. писав, що в християнстві немає ні елліна, ні юдея, ні варвара, ні скіфа, засвідчивши виокремлення скіфів в античному світогляді від решти «варварських» народів.

Влада скіфського царя була спадковою, і належала родові парала-тів з племені царських скіфів. Така система правління збереглася на території України до часів Київської Русі, де великокняжа влада вважалася власністю всього роду Рюриковичів. Цим Україна відрізнялася від Західної Європи, де володар вже сам по собі вважався легітимним джерелом

Олександр Палій. 25 перемог України

влади. Скіфський цар постійно об’їжджав свої володіння з метою збору данини, і подовгу жив у своїх підданих. Такі традиції здійснення державної влади тривали тисячоліттями. Так само робили й перші київські князі, вирушаючи за даниною в «полюддя».

У скіфів існував звичай побратимства, яке скріплювали особливим обрядом. Цей звичай тривав і за часів Київської Русі (зокрема, відомо, що князь Святослав Хоробрий у X ст. мав побратимів), та повнокровно проіснував в Україні аж до часів козацтва. Обрядовість козацького побратимства в цілому відтворювала скіфський звичай, описаний в античних істориків.

Скіфська мова мала низку цікавих особливостей. Так, у скіфській не було звука «ф», точніше, він читався як «хва». Також у скіфській існував характерний фрикативний звук «г», що нині виокремлює українську серед більшості інших слов’янських мов. У скіфській мові часто вживалися звуки «дж» і «дз», а також був присутній «ікавізм» - поширення літери «і» в коренях слів. Названі властивості вповні збереглися в українській мові. Щодо слів, то відомо, що, зокрема, у скіфській мові були слова «сокіл», «мед» і «страва».

Багато власних назв в Україні мають скіфо-сарматське походження. Це стосується всіх річок з коренем Дн-, Дон-, Рос- тощо (Дніпро, Дністер, Дон, Донець, Дунай, Рось, Росава тощо). «Дон» сарматською мовою означає «вода». Він цього ж кореня й назви рік Дніпро, Дунай, Дністер, Донець тощо. Грецька назва Дніпра «Борисфен» походила від скіфського слова «варос», що іранськими мовами означає «широкий».

«Звіриний стиль» залишив надзвичайно сильний слід в оригінальному мистецтві Київської Русі, проіснувавши протягом усієї історії цієї держави. Мистецтво Київської Русі зазнало потужного впливу скіфського, а також сарматського мистецтва. Для Чернігова зображення у «звіриному стилі» навіть стало символом сучасного міста. Особливо рельєфно «звіриний стиль» було представлено у будівлях Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, а також на знаменитих пластинчатих браслетах, широко розповсюджених за часів Київської Русі. Вони носили широкий, вільний одяг, зокрема шаровари, підстригали волосся «в кружок», тобто «під горщик». Ще в X столітті воїнів Київського князя Святослава Хороброго візантійці називали скіфами. Скіфи й їхня культура не зникли, а стали компонентом формування українського народу.