Розділ «V ЧАСТИНА»

Цілком інший вислід мав напад на поштовий віз під Белзцем, що його зорганізував і особисто керував його виконанням бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Зенон Коссак.

Напад відбувся увечері 28 жовтня 1930 року. На поштовий амбулянс, що віз гроші з Томашева Люблинського до Белзця, в ліску перед Белзцем засіло п'ять бойовиків ОУН, між ними керівник нападу Зенон Коссак. Коли віз наблизився до засідки, бойовики вискочили з хованки і під загрозою револьверів зупинили ескорту та зажадали видачі грошей. З наказу ескортуючого поліціянта візник почав тікати, а тоді бойовики засипали амбулянс пострілами. Візник Станіслав Гупка згинув на місці, поліціянт Іґнацюк був важко поранений. Бойовики забрали готівку в сумі 13.720 злотих і зникли,

Повідомляючи про цей напад, Польська Аґенція Телеграфна поінформувала, що поліція веде енерґійне слідство, щоб викрити організаторів і виконавців нападу. Але їй не пощастило подати прізвищ тих бойовиків ОУН, бо поліція ніколи не виявила учасників нападу.

Правда, з цієї причини напад боївки ОУН на поштовий віз під Белзцем був майже невідомий не лише ширшому загалові українців, а й широким колам членства ОУН. Напад під Бібркою став широко відомим тому, що в ньому згинув бойовик УВО Гриць Пісецький, пам'ять якого опісля вшановувано кожного року в річницю його смерти, а після нападу відбувся голосний політичний процес. На цьому процесі одного з учасників, Юрка Дачишина-„Кришталя”, як уже сказано, засуджено на кару смерти, замінюючи її на кару 20 років тюрми. У зв'язку з цим процесом вся українська, а також чужинецька преса широко писала про самий напад і його виконавців. Напад на поштовий віз під Белзцем не спричинив жадного політичного процесу, нікого за нього не суджено, ніхто з бойовиків ОУН не згинув і поліція ніколи не довідалася про прізвища його виконавців. Одначе, цей напад тим не менше гідний відмічення в історії бойової діяльности ОУН, бо це був перший „екс”[144], зорганізований і проведений бойовим референтом ОУН, до того ж зорганізований і виконаний взірцево.

ЗАМОРДУВАННЯ КРАЙОВОГО ПРОВІДНИКА ОУН

СОТНИКА ЮЛІЯНА ГОЛОВІНСЬКОГО

Найважчим для ОУН ударом, що його завдала польська поліція, було замордування сотника Юліяна Головінського, який, об'єднавши в своїх руках пости Крайового Провідника ОУН і Крайового Коменданта УВО та користуючись великим авторитетом серед усіх членів крайових частин обидвох цих організацій, успішно започаткував справжнє злиття УВО й ОУН в одну формацію.

Саботажна акція і зокрема напад на поштовий віз під Бібркою спричинили масові ув'язнення українців, що їх польська поліція підозрівала в революційній діяльності УВО-ОУН. Серед арештованих, одначе, не було Ю. Головінського: поперше тому, що він знамените законспірував був свої стосунки до революційної дії УВО-ОУН, а подруге просто тому, що саме в той час масових арештувань він нелеґально виїхав був за кордон на розмови з полк. Євгеном Коновальцем.

Головною причиною виїзду сотн. Ю. Головінського на нараду з полк. Коновальцем у Відні була проблема постави ОУН до недалеких виборів до польського парляменту. Партійні діячі УНДО, а також УСРП звернулися були до УВО-ОУН з проханням, щоб організаційні кадри підтримали їхні намагання здобути під час виборів посольські мандати. Своє прохання згадані партії мотивували тим, що здобуття українцями більшої кількости посольських і сенаторських місць у польському парляменті є корисне для української справи. Давніший Крайовий Комендант УВО, полк. Р. Сушко, поставився до прохання позитивно, натомість сотн. Головінський зустрів пропозицію політичних партій з виразним застереженням. Отож, щоб ґрунтовно обговорити це питання і зайняти до нього правильну поставу, сотн. Ю. Головінський і полк. Р. Сушко виїхали на початку вересня 1930 року до Відня на розмови з полк. Є. Коновальцем.

У висліді наради прийнято постанову, що членство ОУН-УВО дасть повну підтримку українським леґальним партіям у виборчій кампанії, але за умов, що ті партії: а) об'єднаються для виборів в один український виборчий бльок і цим чином протиставлять полякам не окремі партії, а національне об'єднання і б) що українські партії вистерігатимуться у своїй виборчій кампанії всяких угодовецьких та льоялістичних заяв і зберігатимуть гідну поставу.[145]

Повернувшися з Відня після наради з полк. Коновальцем, сотн. Головінський прийняв запрошення проводу УНДО особисто зустрітися для обговорення справи. 20 вересня він зайшов до приміщення УНДО у Львові, де його зустрів секретар об'єднання д-р Любомир Макарушка, який попросив сотника зайти другий раз вечором, бо інших членів ЦК УНДО ще немає. В той час хтось телефонував, запитуючись українською мовою, чи в приміщенні УНДО немає сотн. Головінського. Замість заперечити, д-р Макарушка намагався довідатись від незнайомого, хто запитує, але відповіді не одержав. У дальшій розмові з сотн. Головінським д-р Макарушка згадав йому, що хтось телефоном запитував про нього. Почувши це, сотн. Головінський негайно вийшов з приміщення УНДО, але при дверях зустрівся з поліційними аґентами, які арештували його.

Не було сумніву, що сотн. Головінського хтось видав польській поліції. Але хто? Спершу підозріння звернулося було проти управи УНДО, а зокрема проти д-ра Любомира Макарушки, бо ж це вони запросили сотника до свого бюра на розмову. Щойно три роки пізніше, коли виявлено аґентурну службу для польської поліції Романа Барановського, справа вияснилася. Крайового Провідника ОУН сотн. Юліяна Головінського виявив і віддав до рук польської поліції Роман Барановський, колишній бойовик УВО, а пізніше польський поліційний аґент і провокатор.

Розкриття юдиної роботи Барановського вияснило й іншу загадку, що її не можна було розв'язати протягом трьох років: як це сталося, що польська преса, разом із повідомленням про ув'язнення сотн. Головінського, подала поліційні інформації, що він був організатором багатьох „ексів” УВО і що кілька місяців тому він перейняв пост Крайового Коменданта УВО й Крайового Провідника ОУН.

На підставі інформацій свого провокатора Романа Барановського польська поліція мала певні відомості про становище й працю сотн. Головінського в ОУН-УВО, одначе, вона не мала абсолютно жадних об'єктивних доказів на те, й тому не могла поставити його перед суд. У польському судівництві зберігалася бодай сповидність об'єктивного доказового поступування і тому поліція мусіла б довести, що сотн. Головінський справді провинився такими вчинками, що їх йому закидається. Тим більше, що арештований нібито за провини у зв'язку з саботажною акцією і нападом під Бібркою Юліян Головінський повинен був стати перед судом присяглих, де подання доказів вини грало вирішну ролю. Щоб цю вину довести, поліція мусіла б погодитися на те, що на суді виступив би в ролі свідка її провокатор Роман Барановський. Одначе, поліція і не думала виявляти такого цінного співробітника, а з другого боку – вона ніяк не могла погодитися з тим, щоб сотн. Юліян Головінський вийшов на волю у висліді судового присуду, що давав би звільнення від кари. Тому вона вирішила замордувати його потайки, без суду, інсценізуючи справу так, що нібито Головінський утікав і був застрілений під час утечі.

Після заарештування сотн. Головінського польська поліція відвезла його до своїх казематів, приховавши перед сторонніми людьми місце його ув'язнення та не допускаючи до нього ні оборонців, ані свояків. Одначе, десятиденне тортурування в'язня не принесло поліції ніякої користи: Юліян Головінський до участи в дії ОУН-УВО не признався, ані тим більше жадних зізнань про інших членів ОУН не подав.

30 жовтня 1930 року поліція перевезла сотн. Юліяна Головінського до Бібрки, нібито для конфронтації зі свідками, які мали б ствердити, чи він був учасником нападу. Там, на місці нападу, о 7-ій годині вечора, закутого в кайдани в'язня прив'язано до дерева і вбито трьома пострілами з револьвера: два з них поцілили жертву в груди, а один у чоло.

Ще того самого дня польська телеграфна аґенція ПАТ опублікувала таке повідомлення:

„Сьогодні в Бібрці, на зарядження прокурорської влади, відбулася конфронтація Юліяна Головінського, коменданта УВО, запідозреного в приготуванні нападу на поштовий амбулянс під Бібркою в липні ц. р., зі свідками подій та іншими особами, які мали встановити тотожність виконавців нападу. Під час повороту з Бібрки до залізничної станції Глібовичі, Головінський скористувався тим, що один із поліцаїв ескорти затримався, ударив кулаком другого й хотів утекти. В погоню кинувся інший поліціянт і вистрілив шість разів у слід за Головінським; одна куля поцілила Головінського в голову та поклала його трупом на місці”.

Але польська преса подала, на підставі зізнань поліцистів, також інший опис випадку:

„Після конфронтації обидва поліційні функціонери вибралися з Головінським до залізничної станції у Глібовичах. Коли о 7-ій годині вечора вони були вже недалеко букового лісу, в якому було виконано напад на поштовий амбулянс, один із поліціянтів затримався на хвилину, а другий пішов далі з Головінським. Коли Головінський побачив, що з ним іде лише один поліцист, вдарив його кулаком в обличчя. Запаморочений поліцист посковзнувся на болоті й упав. Це використав Головінський і кинувся тікати. Заки поліціянт, що залишився позаду, і той, що впав, зорієнтувалися, Головінський віддалився від них на кількадесят кроків. Обидва поліцисти кинулися в погоню. Під час утечі Головінському перешкоджав плащ і він хотів скинути його. Це примусило його зупинитися, а тоді поліцисти наблизилися до нього й один поліцист вистрілив один раз, а інший сім разів. Одна з куль попала Головінському в голову і він помер на місці”.