Розділ «V ЧАСТИНА»

Кореспондент англійської газети „Манчестер Ґардієн”, який особисто побував у Галичині, свідчить у своєму звідомленні з 21 листопада 1930 року:

„Львів, Східна Галичина, п'ятниця. – Важко побитих 11 українських селян лежать тут у малому, скромному українському шпиталі. Це лише кількох із безлічі жертв того, що урядове називається „пацифікація Східньої Галичини”. Цих одинадцять селян так змасакровано по голій задній частині тіла, що дослівно м'ясо було однією посіченою масою. З почуттям жаху й огиди, але в свідомості, що я не смію відмовитися власними очима побачити той безсумнівний доказ, я попросив ввічливих монахів, які доглядають покатовані жертви, щоб вони показали мені покалічення. Вони зняли перев'язки й підкладки з вати і я власними очима побачив посиніле живе тіло, збите чотири чи п'ять тижнів тому в одну безформну масу. Я маю фотографії тих покалічень.., Селяни по селах перелякані і не відважувалися говорити. Того, хто намагається випитувати їх, поліція арештує й не дозволяє шукати правди... Містер Фарсон, кореспондент „Чікаґо Дейлі Нюз”, і я сам були переслідувані бандою шпигунів, що їх ми швидко навчилися пізнавати. Між ними була одна дівчина в ґумових чоботях, яка проводила свій час переважно в почекальні готелю Жоржа. Містера Фарсона поліція притримала в селі Гаї, де поляки вчинили найжорстокіші свої звірства, де скатовано багато українських селян, а один із них конав від побоїв... Покатовані лежать у власних хатах, без відповідного лікарського догляду, бо українським лікарям не дозволено відвідувати такі села. Ці села польська поліція так дбайливо береже, що жодна санітарна допомога не можлива. Унеможливлено також вести розсліди, що їх почали самі українці, щоб ствердити кількість убитих і покалічених, бо кожного, хто пробує це зробити, поліція арештує і, якщо він є польським громадянином, відводить до тюрми ... Всі покатовані селяни, шо їх я бачив, є цілком невинні. Навіть поляки не висувають супроти них жодних обвинувачень. Селян катовано в таких повітах, де ніколи жодних підпалів не було”.

Кореспондент канадійської газети „Манітоба Фрі Прес” д-р Дей звітував на сторінках тієї газети з 24 грудня 1930 року:

„Під час однієї моєї поїздки до Галичини мою увагу притягнули до себе нелюдські відносини в тому краю: у багатьох містах і селах польська поліція зганяла українських селян і жорстоко катувала їх без жадної видимої причини. Я вибрався в терен як лікар. В одному селі я знайшов п'ятнадцять скатованих українських селян. Польські лікарі відмовили їм лікарської допомоги, а українських лікарів, які намагалися їх обслужити, не допущено до них. Я заходився їх лікувати разом із чотирма іншими медиками, але під час праці нас усіх арештовано, запроторено до тюрми й обвинувачено в шпигунстві. Нам не дозволено порозумітися між собою, ані з адвокатом. Зроблено спробу закинути нам революційну діяльність, шпигунство в користь німців, у користь большевиків, чи врешті кинено закид, що ми вдаємо з себе висланців Ліґи Націй. Нас звільнено щойно після 24 годин на інтервенцію британської амбасади”.

„Жіноча Міжнародна Ліґа Миру і Свободи” вислала до Галичини свою секретарку паню Шіпкінс, разом з австрійкою Г. Оппенгаймер, для того, щоб вони простежили справу „пацифікації”. Пані Шіпкінс подала у своєму звідомленні низку перевірених нею фактів польського варварства і в своїх висновках заявила:

„Головно мусимо підкреслити таке: поперше, що так звану „пацифікацію” проводили з жорстокістю, яку можна порівняти хіба з вчинками башибузуків на початку 19-го сторіччя на тодішній турецькій території; подруге, ці насильства не були карою за певні провини, їх роблено без суду, масово, на всьому населенні; потретє, ці насильства роблено з наказу влади за певним пляном і їх не можна вважати вибриками нижчих установ; почетверте, жертвам не дано жодної лікарської допомоги; поп'яте, влада зробила все, щоб унеможливити зіставлення докладних звідомлень чи статистичних даних щодо карних експедицій”.

СВІТОВИЙ ВІДГУК НА ПАЦИФІКАЦІЮ

Інформативно - політична акція ОУН у світі

Провід Організації Українських Націоналістів вирішив використати злочинну польську „пацифікацію” українського населення в Галичині для того, щоб звернути увагу всього культурного світу на ненормальні відносини на Сході Европи, а при тому спопуляризувати на Заході державницькі змагання українського народу. З тією метою Провід ОУН організував усі свої сили, щоб збирати доказові матеріяли про польські звірства під час „пацифікації” і розсилати їх для інформації та використання в пресі до всіх українських редакцій на чужині та до чужинецьких редакцій в Европі й Америці. До тих звідомлень додавано інформації про українську справу, становище українського народу під чужими окупаціями та про визвольну боротьбу українців у минулому й сучасному. Пресові бюра ОУН у Женеві, Берліні, Лондоні й Брюсселі видавали окремі бюлетені німецькою, англійською та французькою мовами, описуючи польські злочини; крім того, були видані цими трьома світовими мовами, як також чеською і литовською, а для українців українською, окремі „чорні книги” – збірники документів про варварства польської „пацифікації”.

Протестаційні акції українців

З ініціятиви й під керівництвом клітин ОУН поведено в той час протестаційну акцію українців у своїх країнах і в усіх місцевостях світу, де тільки жили наші земляки. Акція протесту проти польських злочинів у Галичині була особливо широко проведена в США і Канаді. Тисячі українців з більших міст Америки й Канади маршували вулицями з українськими національними прапорами та з відповідними транспарентами, які інформували населення даних країн про негуманні й некультурні вибрики й злочини польської солдатески на українських землях, окупованих Польщею. Схвалені учасниками протестаційних маніфестацій резолюції й меморіяли пересилано до Ліґи Націй, урядів США, Канади, Англії, Франції й інших eвропейських держав, а для інформації — до редакцій місцевих чужинецьких газет, які з цього приводу друкували додаткові повідомлення про демонстрації та причини протесту українців.

Акція Проводу ОУН на форумі Ліґи Націй

Для завершення тих акцій Провід ОУН подав у листопаді 1930 року меморандум до Ліґи Націй, а в грудні того ж року ноту, меморандум і супровідного листа з різними матеріялами до міністерств закордонних спрсв 27 держав: Австрії, Бельґії, Великобрітанії, Болгарії, Еспанії, Естонії, Фінляндії, Франції, Греції, Угорщини, Італії, Японії, Латвії, Литви, Голляндії, Румунії, Швайцарії, Швеції, Чехо-Словаччини, Юґославії, Канади, США, Єгипту, Туреччини, Арґентіни, Ірляндії, Ватикану. У ноті підкреслено ненормальний стан на окупованих Польщею українських землях, де польська влада проводить нелюдську „пацифікацію” мирного українського населення, згадано про зобов'язання Польщі щодо національних меншостей, накладених на неї міжнароднім договором, що його ґарантувала Ліґа Націй, і вказано на те, що Польща постійно порушує взяті на себе зобов'язання. А тому й була поставлена вимога, щоб Ліґа Націй: а) перевірила подані факти послідовного, глибокого порушування Польщею прийнятих нею зобов'язань і зокрема акцію польського уряду проти українського населення, названу „пацифікацією”, та видала свій осуд; б) зобов'язала польський уряд дати жертвам „пацифікації” належне відшкодування і в) визнала Польщу нездібною виконувати даний їй мандат над українськими землями та відібрала від неї цей мандат і признала українським землям самостійність. У меморандумі з'ясовано цілість української проблеми, часткою якої є українська проблема в Польщі, підкреслюючи політичне, економічне та стратегічне значення для миру й безпеки в Европі самостійної Української Держави, як чинника рівноваги на Сході Европи й заборола перед аґресією Москви.

У супровідному листі Проводу ОУН коротко з'ясовано суть і мету боротьби українського націоналізму та Організації Українських Націоналістів, як організованого керівника національно-політичних змагань українського народу, при чому звернено увагу на єдність і неподільність цього народу, штучно й силою поділеного ворожими окупаціями.

З ініціятиви ОУН подібні меморіяли до Союзу Народів і до урядів окремих держав подали також різні українські організації й установи з різних країн світу. Полк. Є. Коновалець, як Голова Проводу ОУН, особисто сконтактувався з українськими політичними діячами в Західній Україні і спонукав їх до того, що в акцію на форумі Ліґи Націй включилася також Українська Парляментарна Репрезентація в Польщі. Таким чином було досягнено однозгідного наступу на міжнародньому форумі в обороні прав українського народу з боку революційного й леґалістичного секторів.

Чужинецька преса про „пацифікацію”

Польська „пацифікація” українського населення в Західній Україні знайшла дуже голосний відгомін у пресі всього культурного світу. На сторінках „Розбудови Нації” та у виданій Проводом ОУН брошурі „На вічну ганьбу Польщі” зареєстровано кількість більших статтей, надрукованих у чужомовній пресі: у Німеччині – 312; в англомовній пресі Великобрітанії, США й Канади – 165; у Чехо-Словаччині – 40; в Італії – 20; у Франції – 20. У тих статтях, писаних чужинецькими журналістами, з'ясовано варварську поведінку польської поліції і солдатески супроти безборонного українського населення, відмічено слушність політичної і культурної боротьби українського народу за свої права, виявлено методи польського гніту й винищування політичних, культурних та економічних надбань українського народу й рішуче затавровано польський уряд за стосування ним „пацифікації” до європейського народу в 20-му сторіччі. Просторі звідомлення і статті про польські злочини в Західній Україні, з засудженням поляків, надрукувала теж японська преса та інші. Крім цих більших статтей, майже в усій чужинецькій пресі вільного світу появилися були тисячі коротких дописів і нотаток.

Ми зацитуємо кілька уривків із статтей чужинецької преси, які зілюструють тодішні її настрої:

Чеська газета „Право Ліду” з 18 жовтня 1930 року подала в статті д-ра В. Харвата такий опис польської „пацифікації”.

„У добу розквіту своєї популярности Пілсудський говорив про потребу згоди з українцями, засуджував вибрики польського шовінізму та марив про створення польсько-української унії, яка сягала б від Балтики аж по Чорне море. Гарні слова перепліталися з чарівними снами в його політичних комбінаціях, одначе в них не було щирого бажання спокійно вирішити українсько-польський спір... Українська парламентарна політика обмежувалася протестами і демонстративними політичними й культурними домаганнями. Проте громадська праця з кожним роком ставала плідніша й успішніша... Праця тих культурних і господарських інституцій зустрілася з неґативною оцінкою польської влади. Всі домагання порозумітися з українцями були унеможливлені диктаторським режимом, а українське питання дістало небезпечне для мирного розвитку стосунків у Східній Галичині забарвлення. У поліційній атмосфері розвинулася підпільна терористична українська організація... Коли в серпні ц. р. на галицькій землі почали виникати пожежі панських маєтків та селянських господарств, польська шовіністична преса записала всі ці пожежі на рахунок таємної української організації... До пожеж на провінції незабаром приєдналися бомбові атентати і саботажі, зокрема на залізницях, які у відплату викликали напади з боку польської академічної молоді на українські інституції у Львові. Польська шовіністична преса почала скажений наступ на українців та закликала владу до найгостріших репресій... Засліплений перемогою своєї капральщини над польською демократією, Пілсудський почав „заспокоювати” Східню Галичину на зразок, колишньої царської влади. Він вислав до Східньої Галичини своїх уланів, щоб „пацифікували” українське громадянство. Ці карні експедиції скоро поширили навколо себе жах і одчай. Куди вони прийшли, всюди відзивалися плач і стогін. Улани вривалися до приватних домів, до бюр культурних, установ, до кооперативних товариств, шукаючи за зброєю, вибуховими матеріалами, прокламаціями та забороненою літературою. Хто відважився протестувати, той був битий або приголомшений прикладом рушниці та був радий, якщо після „допитів” залишився живим... Поліційні й уланські відділи оточували українські села, скликали запідозрених українських хліборобів і – катували їх. Кожний запідозрений одержував від 50 до 100 ударів по голому тілі, прикритому мокрим рядном. Перед відходом з села, карна експедиція примушувала громадський уряд скласти письмове свідчення, що улани гарно поводилися і платили за харчі, хоч насправді кожна українська громада була примушена платити контрибуцію. У місцях, де були ревізії, повиривано з долівки дошки, пооббивано стіни, попорено подушки й перини, порозбивано дзеркала, все скидано на одну купу, щоб якнайбільше знищити і зіпсувати. Читальні „Просвіти”, домівки кооператив і крамниці демольовано, книги й записки розкидувано, в складах зумисне розсипувано з мішків збіжжя і борошно. В музичних товариствах так переглядано музичні інструменти, що після ревізії вони були цілком знищені. Сотнями арештовувано і ув'язнювано людей. Усі в'язниці переповнені, а в Бересть-Литовській фортеці сидить ціла низка колишніх українських послів. Нема потреби підкреслювати, що коменданти карних експедицій вимагали від громадських управ зобов'язання, що під час виборів цілою громадою будуть голосувати за державним списком... Польська шовіністична преса шалено раділа „успіхами” карних експедицій і в своєму засліпленні проголошувала, що український народ треба примусити до співпраці з поляками. Сьогодні Пілсудський хоче вогнем і мечем домогтися льояльности від українського народу. Не треба більшого доказу падіння польської державної думки за Пілсудського, як партизанська війна в Східній Галичині. „Пацифікація” тієї країни є справжньою трагедією. Вона роздмухувала глибоку ненависть і неприязнь між двома слов'янськими народами. Вона витворила атмосферу, в якій добре зростати буде лише взаємна ворожнеча, недовір'я інтриґи і терор. Ця „пацифікація” кличе до дії підпільні організації та підсилює серед загалу українців віру, що мирне порозуміння з Варшавою е неможливе. Поліційні та уланські відділи ускладнили внутрішньо-політичні відносини в Польщі... Пілсудський хотів показати національним меншостям свій п'ястук. Це правда, що він залякав і стероризував цілу Східню Галичину, але своїми уланами Польщі не поміг. За його політику в болючому українському питанні Польща покутуватиме протягом довгих років...”