Розділ «Батько Махно»

"Скажу, що ніяк не згоджуюсь. Я тут новий, часовий гость".

"А чого уважаєте себе часовим гостем?"

"Робота тут невелика, хватить одного керівника. Ним є Петро В-ч".

" Лев Іванович, який же з мене керівник, коли я нічогісінько не знаюсь на таких роботах? Який може буть інженер чи технік-залізничник з мене, психоневролога? Посудіть самі. Ось маєте фахівця і організатора. Запитайте наших робітників: повеселіли, краще працюють, не видно п'янства".

"Ви почали, ви і кінчайте", — кажу.

"Почав я, а кінчатимете ви", — одповідає Бобро.

"А я не згоджуюсь і звільнюсь, з мого боку було б нечесно зайнять місто такої достойної людини, як ви. З охотою поможу вам, пораджу, як фахівець. Це моє остатнє слово!"

Даценко потер лисину, помовчав, потім одізвався до обох:

"З нового року ваша група переїде в Барановичі. Там робота крупніша, хватить на рік на сотні людей. Щоб вас помирить, буде так — роботи поведе Н-р А-ч, ви, П. В., візьмете на себе справи адміністративно-господарчі, як приймовання матеріалу, вигризка, одчотність, табеля. На одних правах з одинаковою платою. Згода?"

Глянули ми один на другого. "На це згода!" — каже Бобро. Я мовчки уклонився. Всі задоволені.

Так з кухаря став я технічним керівником.

Вийшло добре. Робота ішла справно, платня 50 000 марок, одинакова з Бобром, хоть не була велика, але і немала, більша, як техніка-залізничника. Безпосередній назор мав дорожний майстер, часом приїжджав участковий інженер.

Фірма провадила всі експлуатаційні роботи на залізницях Віденської дирекції — будову і перебудову залізниць, ремонти будинків, доставу жвіру на баласт, всі склади опалу, з нагрузкою і вигрузкою дров і вугілля.

Кадрами була наша Окрема залізнична сотня. Головна робоча сила — місцева людність та значний процент емігрантів всяких армій.

Організація і керівництво роботами на просторі воєводств Віденського, Гродненського, Новогрудського, Поліського поставлена на взірець великих робіт на залізницях російських до революції. Поділ одбувався по районах: Вільно, Барановичі і Брест.

Керівниками були досвідчені інженери: Вітковський в Вільні, Рукін в Барановичах, Добровольський — в Бресті, звались старшими десятниками. Роботи більші, відповідальні, вели десятники, а дрібніші, так само нагрузку вагонів і вигрузку, — молодші десятники.

В Централі працювали згаданий б. генерал-лейтенант Генерального штабу Григорій Юхимович Янушевський, в минулім — командир корпусу гренадерів, Генерального штабу генерал-майор, воєнний педагог, професор Григорій Ів. Сичарев, техніки Божко і Ружицький, секретарка-машиністка та посильний.

Треба додать, що управляючим Віденською дирекцією був знаменитий інженер Ляндсберг, колишній управляючий Закаспійськими залізницями, а Даценко був там начальником Служби путі, а начальник піддирекції в Бресті інж. Неляр довгі літа служив на головній магістралі сибірській. Фахівець високого класу, автор підручників, завзятий охотник, хоть мало що поступався животом і вагою ген. Янушевському.

Працюючи як керівник і десятник, запізнався з оточенням, невеличкою групою інтелігенції: залізничною, учителькою Софією Миколаївною Тур, панною Катею, "Ходя", Казею, власником невеликого гандлю, Вороною з Кременчука і "Гора з горою" — з владою — комендантом постерунку ст. пшодовником. Був це Казимир Кшемінський, той самий вахмістр 4-го стандартного ескадрону лейб-гвардії кінно-гренадерського полку, що в першім бою, в першім дні війни, в Східній Пруссії зрізав голову німецькому майорові. Як же ж ми вітались, споминали колишнє, як же гостинно, радо, сердешно він мене частував!

Був вдівцем, ті самі гарні вахмістрові вуса, трохи повніший, солідний, в мешканні — ідеальна чистота та порядок. Хазяйство веде молоденька, гарненька дочка Казя, хрещениця якихсь титулованих осіб.