Розділ «Батько Махно»

Кшемінський не був неп'ющим, хоть взагалі мало до чарки прихилявсь, на цей раз собі позволив міцно. Служба — на першім місті. Як же сидів на коні, навіть "під мухою"! Правдивий центавр. Кінь добрий, вишколений!

На жаль, невдовзі його десь перевели. На його місто приїхав пшодовник Андрушкевич, вдвоє молодший б. кавалерист, корнет. Одразу закохався в учительницю. Хворобливо-заздрісний, часто упивавсь "з горя". Тип нецікавий, зрештою.

Недалеко над Бугом була колонія Олександрово, місто одпочинку залізничників, також ремонтована нашою фірмою. Вели там роботи б. старшини Дмитренко "Кука" і Петров, а з ними працювало теслями, столярами, слюсарями, малярами і т. д. група козаків і старшин. Місцевість там весела, картинна, викликає мрійність, тугу.

Це вилилось, по-перше, в повстання гарного струнного оркестру, по-друге, зорганізувавсь сам по собі гарний хор (ще б не зорганізувався), а по-третє, немало козаків поженилось.

В селі Орхів найшовся і фершал Супрунюк, з нашої армії.

Було б усе гаразд, якби не катастрофальне обниження марок. Небувале і для нас незрозуміле. Ціни піднялись за місяць в сто раз, а під кінець робіт — в двісті разів!

Наша місячна платня і заробіток робітників не встигали нагнать спадання валюти.

В половині грудня залізничні роботи в Влодиві і ремонтові в Олександрові закінчено. Всі ми переїхали до Барановичів.

Оселились в великім дерев'янім бараку на товарній станції та зажили нецікавим півголодним життям. З ремонтовими роботами щось трохи тліло, а з залізничними не можна було нічого робить під глибоким снігом. Трохи ворушились при сортуванні накладок, гаків, болтів. Фірма платила місячні ставки, а хватило б її на 3–5 добрих обідів. Жили і заробляли добре при вагонах з топливом. Приїзд такого "заладунщика" означав добру вечерю для всіх, а ще кращу випивку. А все нагадувало табір, тільки дихалось легше. Звався Цеплуха Карл Михайлович.

В розмові якось випало, що мені треба помочі до писання табелів і інних паперів. Карл Михайлович запропонував для цієї праці дочку, добре знаючу це діло і роботи.

Таким чином, Карл Михайлович, знавець-практик, яких мало, а дочка його — Юлія Карлівна — секретаркою. Що вийшло з цього, нехай сама розкаже. Моя дружина од осені 1924 року.

Осередок фірми Даценка з полк. Рукином на чолі провадив роботи на розлеглих залізницях Брест-Стовці, Брест-Лунінець, Брест-Волковиськ та Барановичі-Волковиськ. Найчисленніші були роботи погрузочні дерева стройового і дров на топливо, ремонтні роботи та перебудова величезного Барановичівського залізничного осередку, проваджена мною. Робітники і десятники (українці) жили в великому бараку в меншій і більшій залі. Разом з робочими оселився і Карл Михайлович, спочатку сам, пізніше з дочкою.

Якось дивлюсь, Скляренко носе сам 100-120-кілограмові шпали так, як рушницю, держачи знизу однією рукою. Вірна прикмета, що появилась гарна дівчина, а Іван хоче звернуть на себе її увагу. Підходжу ближче. Іван вертається і потиху питає:

"Бачили? Дочка Карла Михайловича — гімназистка!"

"Де ж вона?"

"А он там далі стоїть". їдучи назад, кинув оком на дівчину. Середнього росту, стройна, лице в делікатнім рум'янці, одіта чисто, хоть бідненько.

На неділю я варив собі обід сам, переважно борщ або суп з добрим куском м'яса, часами доходило жарене (…) м'ясо з картоплею. На першу неділю запросив Карла Михайловича, щоб прийшов з дочкою до мене на обід.

День був теплий, гості прийшли якраз на час. З Карлом Михайловичем випили і по чарці. Обід похвалили, їли з апетитом, бо, по правді, був досить уданий. Тепер придивився і до Юлії Карлівни. В гарній легкій сукні була ще стройніша. Лице порозовіло, було покрито ніжним пухом коло вух і висків. Дуже гарно зарисовані брови сходились, неначе лук. Очі сірі, з довгими віями. Гарна дівчина! Недаром Скляренко носив сам сторчаком шестипудові шпали…

Договорились про працю, і стала Юлія Карлівна моєю секретаркою, табельщиком і поміччю при обмірі робіт. Стало і мені легше. Часом знову приходиа тепер секретарка з батьком на прошений обід.

У К. М. був великий досвід, не раз я придивлявся його способам праці, а йому доручались щодалі відповідальніші завдання. Певна трудність, ненадовго, була в тім, що він привик до вершків, дюймів, аршинів, сажнів, а тут — метрова система. К.М. керував укладанням першої англійської стрілки, котрої мені не приходилось укладать і бачить, як це робиться. Хоть маючи рисунок, безумовно, зробив би все, як треба. Одначе не мішаючись ні словом, дививсь і вчився…