Розділ «Батько Махно»

Платня була порівнюючи добра, можна було непогано кормиться, мати добре мешкання і потроху одіваться. Можна було і до кіна сходить, та і когось запросить.

Мої господарі не раз вечором запрошували на чайок. Були бездітні. Господар трудився транспортом товарів, мав доброго сильного коня, сам був високий, кремезний. В свята убирались достатньо. Мали трохи поля, годували кабанів, птицю. Одним словом, жили добре, як заможні міщани.

На вихованні жила в Ольшевських племінниця Ніна, літ 12–13, училась в гімназії. Перший раз в Барановичах я спіткав патріотів-білорусів. До їх належав і Петро Олексійович Ольшевський. Білоруси держались свого міцно, мали посла і твердо вимагали своїх шкіл, газет, самоуправи і т. п. Жило в Барановичах чимало жидів, ті трудились гандлем і всяким ґешефтом. За ціль ставили гроші, як, зрештою, і всюди.

З їх же були найкращі кравці і шевці.

Якось дістав листа од Адама Йосиповича з просьбою навідатись у Варшаву. Це, власне, він вистарався про працю на рибних ставах, де був спочатку Тарнавський, а пізніше я. Був одним з нечисленних, що передав землю селянам за малий викуп ще до революції 1917 року, посвятив себе службі Україні. Походив з знаменитого французького роду, що оселився на Україні в початку XVII віку, а рід виводився од першого короля франків Хлодвіга. В Польщі Адамів протопласт опинився в зв'язку з виступленням проти королівської існуючої влади.

Жив тоді А. Й. в готелі "Саскім", де була добра ресторація. Хотів п. Адам, щоб я переїхав до Варшави, а коли вислухав, як мені працюється і живеться, не настоював. Після обіду він був зайнятий, а вечором я вертався.

Пішов вечерять сам, зайняв місто в дальшім кутку. На естраді приготовлявсь струнний оркестр, скрипки, мандоліни, балалайки, гітари — так з 15–17 чоловік.

Поки готовилось замовлене на вечерю, оркестр заграв партію Карася з "Запорожець за Дунаєм". З приємністю прислухаюсь знайомій мелодії та придивляюсь, може, побачу кого знакомого. Бас-балалайка грає соло, решта творить фон. Гарно виходе. Вдивляюсь в обличчя і… мало не злетів з крісла! За сидячими музиками, посередині стоячих, грає на балалайці-альті не хто другий, як Іван Константинович Дубовий! Аж так?

Саме кельнер приніс вечерю. Попросив ще накриття, графинчик горілки, закуски та щоб в перерві прийшов до мене отой високий блондин з балалайкою.

Що то значить — не мати повних прав громадянина? Чути себе пониженим, не на своїм місті. Іван ішов з приклеєною усмішкою на лиці, з балалайкою в руці, готовий щось заграть замовлене, дістать чарку і трохи марок! І це мій приятель, командир, людина міцна, здібна, з широким горизонтом і можливостями! Він не пізнав мене одразу, стояв в півуклоні.

"Кинь в куток балалайку, почоломкаємся, Іван Константинович!" — сказав я встаючи. Він був на це не приготовлений, аж похитнувсь од несподіванки.

Розуміється, балалайка пішла в куток.

"Не вернешся, братіку, до балалайки, то не для тебе. А тепер розказуй: як жив і живеш, хто з знайомих є в Варшаві, кого спотикав, а потім буде моє слово".

"З табору виїхав з оркестром, котрий зорганізував Енгельман. їздим по більших містах. Були в Познані, Лодзі, Кракові, тепер — у Варшаві. Життя циганське, кочовниче. Платню визначає Енгельман. Тут ночуємо в готелі, дістаємо снідання, обід і вечерю. Грішми — на день прокормиться. Частина заробітку іде на реквізит. Скрипач і мандолініст — солісти — мають більше. Мені не хватає прокормить жінку. Невесело, брате.

В Варшаві Дяченко з частиною своїх при кінськім запасі. З ним і брат Віктор. Цей ходить в студентській шапці — каже, що на ветеринарії. Наших тут немало, чимало поженилось, улаштувалось якось".

"А де брат Сергій?"

"Не пізнав? А он стоїть з балабайкою-пріма".

"А жінка де?"

"Чекає в готелі на вечерю".

Після якоїсь там чарки підійшов кельнер з кавою. "Забери, — кажу, — балалайку, однеси в оркестр і скажи, що цей пан не прийде".