В старих ровах, глибших ямах, вода трохи проходила старими ходами і водилось там немало риби. Переважно карасі, лини, коропи, щуки, краснопірки, окуні, плітки. Харчі наші тим самим міцно збагатіли. В лісах багато грибів.
Взагалі люди на селі живуть бідно, місто далеко, заробітки припадкові. Землі своєї мало, а родить слабо, бо самі піски.
Праця ішла справно, скоро і солідно. Задоволений був Новіцький, задоволений Залеський, котрий приїжджав щотиждень малесеньким самоходом. Походив він з України, ставивсь до нас з великою прихильністю. Часом привозив по пару пляшок горілки. Хоть так підібралось товариство, за винятком одного-двох, що не дуже було охоче до чарки.
Працювали ми до морозів, як почалась вода затягаться кригою. Головні роботи — вали, мніхи, шлюзи — пороблені. Зимохови приготовлені 2 на 5, більші не були тим часом потрібні. Міст зроблено часовий. З'їхалось з Варшави і Бреста душ десять, зробили пробу, наповнили всі п'ять великих ставів водою, протеків не було. Стояли дві великі цистерни-самоходи забрать рибу. В міру, як вода сходила, вся риба збиралась коло шлюзу, вибиралась і сортувалась. Холодно-крижана вода, а в воду треба входить по четверо охочих. Влазили по черзі на 30–40 минут, бігли гріться, на двох — бутилка спирту або гарячий чай, молоко і гроші. На продаж наловлено більше п'яти тон, решта пішла в зимохову. До води входило 32-х наших, сільських не було. Ні один потім не заболів, не заклало нікому носа. Зате трохи капнуло грошей і спирту. Цим кінчилась наша праця в Гуті. Іще кілька слів. Прийшлось бувать мені в резиденції князя Л-го, а навіть сидіть за столом. Представив мене там Новіцький як партнера до преферансу і вінту. Дом дерев'яний, будований колись добрими майстрами, з мистецько обробленими різьбою колонами головного входу, багато окутими сходами, старинна мебель, кута бронзою, точена балюстрада балкону з двох сторін. В їдальні — величезний тяжкий стіл, вимощена різного цвіту і узору клепками підлога. І все це — сточене часом, без струн клавікорд, поросли мохом криші. І самі князь та княгиня, здається, поросли мохом, старі та бідні. Доживають віку одиноко, далеко од свого світу. Оренда лугів з ставами трохи піддержала їх. Одначе до більше чим скромних обіду чи вечері обоє сідали убрані по етикету: він — в фраку, вона — в темній сукні з якоюсь дорогою цяцькою на грудях. Говорили по-російському дуже доброю літературною мовою. До карт князь сідав в жакеті. Грали дешево.
І Новіцький, і я наумисно програвали мінімально, а князь, як дитина, тішився сумою на куплення пачки папіросів. Бідні люди і… непотрібні.
Треба нам вибиратись в дорогу. А де поїдем і з чим? Гроші маєм, єсть за що одіться і обуться. А якісь папери? Каждий поліціянт затрима як бродягу підозрілого, арештує, і поведуть раба Божого од постерунку до постерунку 500 км назад в табір.
Ой! Аж спина стерпла! Дав нам гарний папірець Новіцький. Пішов з ним на село до коменданта постерунку, приніс риби. Він деколи за цим у нас бував. Розказую про свою біду. Пшодовнік зразу був здивований, потім помислив трохи і рішив: "До Бреста поїде з вами поліціянт. Я напишу до своєї повітової команди, що ви тут працювали оці пару місяців, вели себе смирно, чесно, ніякого клопоту постерунок з вами не мав, п. п. Залевський і Новіцький з вас задоволені, а їх там знають добре.
Од себе буду просить видать вам свідоцтво, аби вас не задержано.
Збирайтесь та ідіть на станцію. Потяг буде за 1½ години, поліціянт успіє прийти".
Подякував сердечно — добре і таке. Може, щось найдеться в Варшаві. Недавно там їздив старатись про працю, надія є.
Приїхали ми з поліціянтом до Бреста, з вокзалу скерувались до повітової команди і близько неї спікались з генералом Янушевським з нашого Генерального штабу. Здалека його легко пізнать по висоті і непомірній товщині. Моментально стали ми в два ряди, вирівнялись, подав неголосно команду, підносячи руку до шапки.
Той став, одсалютував, придивився. Військова постава добра, одзнак ніяких. Одійшли набік трохи, стали кругом. Поліціянт на боці ошарашений. Узнавши, де ми були і куди йдем, генерал спитав, чи не стали б ми до праці? В Бресті фірма "Вітковський і Даценко", нас усіх би прийняли.
"З великою охотою!"
"Підождете на вулиці, а ми з вашим старшим зайдемо до команди".
Замінивши кілька слів з нашим "хранителем", заходимо втрьох до команди. Там, вислухавши, в чім річ, та прочитавши папери ком. постерунку та Новіцького, якийсь комісар ріщив наше діло одразу. По спискові виписано засвідчення, що дана особа з інтернованих — працівник фірми "Вітковський і Даценко".
Фірма поміщалась в отелі "Брест". Жив там шеф фірми Лев Іванович Даценко, інженер-залізничник, працівники канцелярії, бухгалтерії, касир-платник. Технік-залізничник і контролер. Дали нам одразу безплатний білет на потяг і скерували на ст. Влодава.
Роботу проводив підполковник Бобро Петро Васильович, полтавець. Робочі жили в великих товарних вагонах "Pulmana", з печами та нарами. Бобро мав окремо одділену кімнатку з піччю і містом на двох. Там і я примостився. Решта розмісилась в вільному вагоні.
Мала тут будуватись залізниця, доїзд до фабрики, котра будувалась до прописування шпал хімікаліями, хоронящими од гниття в землі. Сама будова не починалась, не було ще планів. Сортувались рейки різних марок і скріплення. Робочих козаків нашої залізничної сотні — душ 30.
Бобро, людина почтива, великої чесності і моралі, заклопотано сказав мені, що не може дать мені чогось легшого, свого помішника чи надзорця, може уважать тільки за робітника, як і всіх, з поденною платою. Як не може, то не може, нічого не поробиш. Побуду, спишусь з п. Адамом, може, що найдеться краще.
Другого дня вийшли до праці. При рейках треба буть обережним. Не уміючи, можна легко покалічиться! З накладками та болтами легше, а і то — не для мене. Кормляться тут каждий окремо. Напротів вагонів — барак-кухня з величезною плитою і двома п'ятивідерними котлами. На плиті гріють каву в котелках, над одкритим огнем на кускові дроту або довгій шпичці смажиться сало, жир капає на огонь, пропадає. Рано в обід і вечором те саме. Тратиться багато часу, одпочинку, та і їда така не дає ситості і смаку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Батько Махно“ на сторінці 4. Приємного читання.