Розділ «Батько Махно»

Іван тільки очі витріщив.

"Слухай, друже! Грать тут більше не будеш. Поїдеш зі мною на креси в Барановичі, там люди такі, як ти, потрібні, а роботи — непочатий край! Я тебе зроблю поки що своїм помічником, всім поділюсь, а заробіток гарантую втроє більший.

Далі легко улаштуваться на роботах військових. Жінку залиши на тиждень тут, грошей дам, а як найдеш мешкання, забереш і жінку. Пам'ятай, твоє місто на будові при живому ділі. І люди там свої, а немало з твоєї ж бригади. їдем зараз!"

"Приїду за 2–3 дні, треба устроїть Аллу та розсчитаться з оркестром".

"Добре, нехай так і буде. Оце мій адрес, приїдеш, то іди до залізниці, побачиш роботи, запитай, де мене найти. Аллою Сергій заопікується".

"З Сергієм Алла не балакає і його жінка тоже".

"Погано…"

їхав до себе та думав про відповідальність, яку беру на себе, а все ж таки краще була всяка праця, ніж циганське принижене існування.

Розпочинались великі роботи при ремонті військових казарм. В Барановичах кватерунок мали частини гарнізону, полк піхоти, полк кавалерії, дивізіон артилерії. Стройки вимагали залізничні станції, що містились в тимчасових бар а- ках або товарних вагонах.

Роботи — аби сила та енергія, а Іванові того не позичать. Зв'язав собі руки сам жонячкою. Міг би легко закінчить вищу освіту чи то в Чехії, чи Берліні, а навіть в Польщі, де значна кількість наших професорів викладає в Університеті, Політехніці, Академії. А до того знав ще добре французький та німецький.

Нічого не поробиш, так, видно, судила йому доля. Вернувшись до себе, купив примус, чайник, сковороду і дещо ще з посуду. Чекаю кілька днів, аж раз перед обідом кажуть робочі, що якийсь чоловік мене тут шукав і пішов в сторону депю.

Дуже бідно одітий, Дубовий дуже зрадів мені. Уже спіткав знайомих старшин. Заімпонував йому розмах робіт, розкинутих на кілька кілометрів, де робило коло 700 людей, поділених на групи, кажда при своїм ділі.

Іван приїхав з Аллою і всім, що мав, а містилось в двох невеликих валізках. В мешканні Алла лежала на моїм ліжку, притихша, онесмілена.

Іван зайнявся чаєм, а я пішов по щось до чаю до склепу і масарні (Баранцевича). Настрій поправився, повеселіла пара гостей.

Спільно порадились і постановили тим часом жить разом.

Ліжко одступаю. Алла буде нас харчувать. Решту грошей дам на продукти (прощай, пальто), підшукаєм їм квартиру. Скоро получка, Іван щось заробить, я докину, та розглянемось за якоюсь працею постоянною.

Залізничні роботи за 3–4 місяці кончаться, як буде далі з фірмою Даценка — ще питання, а роботи стройові та ще військові тільки починають розгортаться, хватить надовго.

Стали ми так жить разом. Алла зробила добрий обід, вечерю. Ситі і задоволені, поклались спать, вони на ліжку, я — на підлозі. На другий день Іван пішов трохи раніше на обід, я задержався. їдучи потім, думаю — непогано виходить, цікаво, що сьогодні буде на столі?

Приходжу, лежать обоє на ліжкові, стіл порожній і нічим не пахне з кухні.

"Давайте їсти, голодний, як пес".