Розділ «Батько Махно»

"Нестор Іванович! Кажуть, що бились ви з білими, красними, часом переходили на одну чи другу сторону. Чи то правда?"

"Нєт, не правда. С красними бил договор. Оні призналі наши условія, ми ім і помоглі. Без нас оні би бєлих не побілі. А когда ми захватілі Крим і бєлих не стало, красниє ізменніческі ударілі на нас на кримской степі, заперлі наши главниї сили. Кавалерія пробілась в тяжолом бою через Перекоп, а пехота побігла на Сіваше в бою с сібірскими полками. Осталось нас мало.

Собралісь тогда, пробілісь до польськой граніци к вам, а тут уже був конец. Тогда пошлі назад, перешлі Днепр, прошлі на север до граніци України, на Різдво були в горах. Короче, в Курской губернії, оттуда пошлі на восток, по Хопру спустілісь на Дон, повернулі опять на Донец. Дальше — понад Азовскім морем і пришлі наконец в Гуляй-Поле. Здесь постановил разойтісь отрядамі по районах. А я с штабом і небольшой охраной і отрядом атамана Шепеля — к польской граніце. В Брусілове попрощалісь, Шепель повернул на север, а я — на юг к Збручу. Уже блізко граніци наткнулісь на какуюто сильную красную часть, видержалі бой, оторвалісь, і здесь меня раніло, случайная пуля раздробіла іздалі косточку в ступне. Повелі меня в Руминію, там полечился, потом получіл разрешеніе переехать в Польшу. І вот я здесь. Виєхало нас 50, осталось 30. Остальниє погіблі, прікриваючі од погоні, ілі осталісь в Галіції. Вот і всьо".

"Нестор Іванович! Чи правду кажуть, що ваші хлопці були грабіжники, розстрілювали та рубали шаблями багато невинних? Наводили жах гірше червоних?"

"Як сказать? За грабіж — розстріл. Коли що брали, то по приказу. Як, наприклад, взяли Харків, приказ був ясний: "Одеться, обуться і тольки!" За лишне барахло розстріляно немало, і нічого лишнього ніхто не брав. Боялись нас жиди і кадети, котрим пощади не було. Опять же, коли ударились з білими, мої хлопці кричали: "Мобілізовані — ложись, а денікінці — держись!" Хто лягав, пальцем не рушено".

"А от ще цікаво, як ви умовлялись з червоними та як на вас ударили вони".

" А вот прочитайте", — дістав з папки папір, списаний на три сторони.

"Договор между Командованієм Красной армієй і Повстанческой армієй Батька Махна". Далі списані умови для обох сторін, котрі зобов'язували їх соблюдать і виконувать.

"Красна Армія не буде чинить реквізицій і мобілізації на території, занятій Повстанческой армієй Батька Махна".

Достаче оружие і амуніцію безплатно. Буде могла мінять мануфактуру, кожу, обув, одежу, різний фабричний товар за збіжжя, крупу, борошно, жири, скот, вівці, свині по доброму соглашенію.

Повстанчеська армія обов'язується всією силою помагать Червоній армії, харчуваться своїм коштом, буть під своєю командою.

Червона армія признає командирам повстанчих частин ті самі права, що своїм, Батькові Махнові — права і звання командарма.

Повстанча армія проводить боротьбу з білими на своїй території, комісарів у неї немає і од другої сторони не візьме.

Підписи: Троцький, Батько Махно. Печаті. Все чин чином. Зрада червоних була несподівана, непередбачена. А вийшло так. Оповідання пам'ятаю добре і тут подаю, як розказував Махно. Чи все так, як було, чи щось додав, не знаю.

Головні сили, 1-ша армія, пішла на Крим під командою Марченка. Знаючи умови територіальні, виждала західного вітру, котрий зігнав воду з Сиваша в море, перейшли махновці Сиваш, несподівано для оборони обійшли позиції коло Чонгару, знищили оборону і розлились широко по степах. Частини Врангеля одходили, а на Перекопі мали позиції не до зламання, як зрештою і під Чонгаром. Страта Чонгару рішила судьбу армії Врангеля. Осталось йому покинуть Крим і йти на еміграцію. Червона армія ввійшла в Крим. В Сімферополі арештували штаб з Марченком на чолі, всім частинам Повстанчої армії казано скласти зброю, Марченка заступав командир кінноти, розкинутої по морському берегу. Зібравши всіх на великім вічу, насвітлив положення та звернувся до зібраних: що робить? Згодиться чи скласти зброю? Положення трудне. Постановлено йти в Гуляй-Поле, де був Махно з резервом. Армія не мала артилерії, зате кулеметна команда на тачанках везла коло 800 кулеметів.

Замір був триматись разом і вириваться через Перекоп, а як вітер буде добрий, демонструвать коло Перекопу, а виходить через Сиваш. В степу показалась червона кіннота, розгорнулась, як для атаки, вперед вискочив комісар з кількома асистентами, під'їхав до чола колони, запитав, хто командує і великим голосом крикнув: "Іменем Російськой Соціалістіческой Федератівно-Совєтской Республіки приказиваю сложить оружие!" Зараз його зарубали, а сотні тачанок кинулись вперед і одкрили огонь. Кіннота зразу впала на землю, поклала коні і здалась. Махновці наділи будьонівки на голову, з забраним червоним прапором пішли кінні на Перекоп, ударили на кінноту Будьонного і пробились з малими стратами, а піхота пішла на Сиваш, наткнулась на сибірські полки з сильною артілерією, понесли в тяжкім бою великі страти, хто прорвавсь, притаїлись по селах та хуторах, до Гуляй-Поля не дійшли.

Так розказував Махно.

Загальне враження з тих розмов було таке тяжке, що тільки можна його порівнять з кошмарним сном. Химерна, хаотична, кривава і незрозуміла для людини нормальної ідея людини психічно хворої. Фікс-ідея.

Запитав ще напослідок, коли йому (Махнові) прийшла мисль про життя без влади, про абсолютну волю?

"Мене засуджено на смерть в 1908 році. В камінному мішкові в'язниці ждав 53 дні шибениці. Тоді і зненавидів власть, зненавидів і в'язницю.