Розділ «Зимовий похід»

"Знаю, бо знаю Олександрівськ, як свою кишеню, Хортицю. Ви певно мали скритну коло Наумової балки в печері? Я з Кічкаса. Ваше прозвище мені тоже знайоме. Тепер розумієте, чого маєте зі мною жить?"

"Це як в казці!"

"Земля — планета невелика, а Європа — зовсім мала, зустрічі такі, як наші, в ці часи річ не рідка. Будем ще балакать цілими днями. Мені треба йти по ділові, а вам одпочить. Лягайте і спіть".

Я тим часом пішов до гімназії спіткатись з директором. Учителів не хватає, треба до географії, французького, ще одного математика.

"Лічіть, пане директоре, на географа або француза, може, в одній особі на обидва предмети".

"Коли має кандидат прийти?"

"Хоть завтра вечором о 6–7 годині до мешкання. Тільки кандидат слабенько убраний і нічого не має".

"Нехай приходе, будемо радить, в таборі то річ звичайна".

І став Петроній Скиба професором Української гімназії в таборі для полонених і інтернованих в Стрілкові.

Гімназія була під особливою протекцією ІМКА, учителі мали добрі харчові додатки. В першу чергу діставали одежу, обув і білизну доброго сорту. В недовгім часі він ближче запізнався з керівництвом цієї доброчинної інституції і став твм бажаним гостем. Оказалось, що обидва завідуючі, інтелігентні б. російські офіцери, володіли англійською мовою, що було неодзовною умовою праці в ІМКА. Показалось, що Скиба говоре краще їх обох, став ходить там для розмови. Мали з цього користь всі.

Петроній невдовзі дістав добрі черевики, убрання, дві пари білизни. Я мав можність пити какао з молоком, цукром, галетами, чай з лимонною есенцією, снідання — часто з м'ясних консервів. Інваліди діставали більший приділ. Директор дістав учителя на додаткову англійську мову, а ІМКА — лектора до конверсацію. Все уклалось несподівано якнайкраще. Але… коли поклались перший раз рядом, пішов од "земляка" дух, і то — неприємний. На другу ніч поклались ми "валетом". "Земляк" крізь сон стогнав. Рано дух зміцнився, вечором уже смерділо. Що таке?

"Що то зав'язане на шиї?"

"Чиряк вискочив ще в дорозі, а тепер прорвало, тече гній і дуже болить".

"А ну дайте глянуть".

Розмотую бинта, а на шиї — не чиряк, а чирячище, як яйце, а тече з нього з усix боків, а смердить! Карбункул регулярний! Справа поважна. Вата і бинт найшлись. Обережно обмив землякові кругом теплою водою, трохи потиснув — тече, а він крекче, ойкає та сопе. Перев'язав, як треба, свіжим бинтом, питаюсь, як чує, помогло трохи, не так болить. Рано знову погіршало. Пришилось удаться до лікаря. Жив він недалеко, лікар знаменитий, займав три сепаратки з дружиною. Одна сепаратка — прихожа, в другій приймування хворих, в третій жили. Звався "д-р медицини Васеріс", мав він слабість до медичного спирту. Часто обновляв запас. Як спробує, то 2–3 дні хворі можуть не приходить. Лежить сам хворий… од перепою. А почалась ця хвороба в таборі.

Дружину називали популярно "пані Висеріс" (за очі). Була милою і доброю людиною. Отож, застав доктора "хворого". Пані В-с дещо знала з медицини, дала все, що треба для компресу: йоду, бинтів, марлі, вати, ще попросив бутилочку колодію та для промивки — борної кислоти. Вернувшись, оставив хворого вдома, до гімназії послав сказать, що він на уроки не прийде. Зробив компрес, як казала пані В-с, а сам почав готовитись до операції. Бачив не один раз, як готовились хірурги. Достав кусок дроту, випалив, кінці розплескав, зігнув і вийшли малі щипчики. Спиртом обмив бритву, дала добра пані з 100 грам для компресу, а хватило і 5 грам. Земляк лежав, дрімав. Компрес грів, розм'якав, робив своє, а я тим часом робив своє. Руки мив в теплій воді з милом довго, інструмент до операції прикрив і чекав з дві години. Коли земляк одкрив очі, велів йому положиться на живіт, зняв компрес, ткнув пальцем — м'якенько. "Лежи, земляк, не рушайся, промию і трохи видавлю". Кругом помазав шию йодом, двома пальцями подушив трохи, гуля пішла вгору.

"Держись тепер!" — і різнув. А хворий векнув, як теля, коли ударить шершень, і обм'як, непритомний. З рани — кров, гній, і виліз кусок стрижія. Потяг його щипчиками, вирвав кусок, потекла чорна кров, ще кусок, ще кусок, кров тече, а земляк стогне тяжко. Марлею витираю рану, поливаю боровою водою. На місті, де була гуля, тепер глибоко провалилась дірка. Шкура, як холодець, одходить легко під щипчиками. В дірку впхав чистої марлі, залив колодієм, зав'язав. Сховав, що осталось од перев'язки, в сундучок. Сів і жду, що буде. Брудне скривавлене шмаття лежить коло огорожі. Наслідки операції уже дали наслідок — не смердить! Пацієнт одкинувся набік, помалу помацав шию, обережно повернув голову, трохи засичав.

"Що то було?" — питає.

"Трохи натиснув чиряка, а ти, земляче, і хвіст одкинув. Як тепер, дуже болить?"

"Якось полегшало. Болить якось інакше", — дивиться веселіше.