Розділ «Зимовий похід»

Вернувсь Петроній змінений до непізнання. Чистий, оголений, пострижений, одітий, як більшість таборян. З лиця зникли прибутість, непевність. Попав між людей, котрі не одне бачили, перетерпіли, знають біду, людей співчуваючих.

"Будете спать тут на однім ліжку зі мною, бо немає для вас постелі".

"Дуже дякую. Буду вас стіснять, мішать, якось може там між ними притулюсь".

"А тепер ідіть по обід для нас обох".

Обід Петроній їв з котелка, я — з миски. Цим разом він не хапався.

"А тепер побалакаєм ширше".

"Коли ви почали пробираться до границі?"

"З весни минулого року".

"Дійсно ви були в повстанцях?"

"Так, був два роки".

"А де ваші ці повстанці воювали, де мали головну квартиру і як звався ваш отаман? Скільки вас було? Прошу буть стислим, а розказати не як слідчому, а як певному доброму знайомому".

"Що ж. На все, що питаєте, одповім, може, не по порядкові, та правдиво. В ос" таннім році було нас 25–30 чоловік. Командир чи отаман був колишній офіцер, а оперували ми між Олександрівськом та Нікополем, по обох сторонах Дніпра. Зимували на острові Хортиця, там було де критись".

"А коли ви кінчили школу, де і яку саме, в котрім році?"

"Комерчеське училище в Олександрівську в 1917 році, потім був в Комерчеськім інституті рік в Києві".

"Говорили ми про вашу партизанщину. Як звався командир?"

"Звався Марков".

"Може, з Вознесенки? Поручик?"

"3 Вознесенки… а ви хіба?.."

"Зачекайте. Може, ви знали, властиво, учились з Борисом Каценом?"

"Та як же, ви знаєте Маркова і Кацена?"