Розділ «Зимовий похід»

"Більше не буду. Господарі нічого не узнають, бадилля стоїть, як стояло, сліду не осталось, бо картопля вибиралась навкруги куща, а потім все загорталось. Будьте спокійні, пане голова, більше не піду".

Скоро картоплю зібрано, збіжжя раніше скошено і звезено.

З Липинським, Шеметом, Болбочановою та Варшавою зв'язок не переривався. Діставав книжки, давав читать, заохочував до науки, здобуття фаху. Була зорганізована майстерня, де учились столярства, слюсарства, бляхарства. Столярство вів Отрішко, з його Ганни вийшла непогана артистка. Мала добрий голос альт і талант. Хваливсь нею Петро та хвалив пор. Рибалка, свого земляка, що опікувавсь Ганною при виїздах, а виїжджали часто. їхня сепаратка була притульна, чиста постіль, над іконою і вікном — вишиті рушники, своєї роботи стіл, кріселка, стіни оклеєні шпалерами. Працювали в майстерні козаки і старшини, трохи заробляли, діставали з ІМКи додатково молоко, цукор, какао.

А одночасно з проявою ініціативи унезалежнення себе, вирвання з табору, здобуть фах, кінчить науку, була переважаюча кількість, що вірила в поворот на Україну з зброєю в руках, в всенародне повстання.

Компуз — невеликий, кремезний, з проваленим качиним носом носивсь по таборі, кричав, садив до арешту. Пилькевич, хоть і мав Академію Генерального штабу, в самій речі був тупий, а виступав велично, як Зевс чи напушений півень. В його Кордонному корпусі було не більше 150 чоловік. Жандармерія, гарно убрана в синю уніформу з білими кантами та аксельбантами на лівій стороні грудей, трималась незалежно, як в нормальних умовах. Слідила за всіма, шукала зради, затримувала листи, провадила цензуру. Підлягала міністрові внутрішніх справ, співпрацювала з польською комендатурою, мала право проводить ревізію.

Прийшло мені до голови зложить од себе особисто меморіал до уряду УНР, розуміється, по команді, про умови таборового життя, ненормальні, неморальні, понижуючі гідність людини. Про об'яви зневіри, легковаження розпоряджень своїх безпосередніх і вищих командирів. Стремління вийти за дроти, унормувать своє життя.

Виклав свої міркування, котрі зводились до таких посунень:

1. Помогти бажаючим скінчить вищу науку в польських чи чеських вищих школах.

2. Взять в оренду більші земельні господарства, будови залізниць, мостів, доріг, лісних розробітків. Це поможе зберегти військову організацію, бо на кажду велику роботу можна призначить курені, цілі бригади.

3. Організувать курси, майстерні до набуття фаху.

4. Хто бажає остатись військовим, організувать вищу військову школу, маючи професорів Академії Генерального штабу з ректором генералом Юнаковим на чолі.

Передбачав при тім, що довго не вдасться удержать людей за дротом. Військова організація звалиться сама.

Все це виклав од себе, нікого не споминаючи і не вміщуючи, уважаючи обов'язком старшини, знаючого стремління, настрої і заміри людей, на мою думку, кращих з ініціативою.

Не сподівався великих наслідків, одначе порушення пекучого питання повинно потягти якесь зацікавлення там в верхах.

Було це перед жнивами. Якось вийшов я з обозу рано і пішов полями між житами далеко перед себе. Може, так пройшло з дві години, згадались наші степи, так само хвилюється високе, густе, колосисте жито, синіють в нім васильки, в очі кидається і різниця. Жито, пшениця, ячмінь тут ніде не мають будячків, мітлиці. Васильків тоже мало. Чисте, густе, високе збіжжя, аж радість бере дивитись.

Виходжу на широку добру дорогу, і там наганяє мене бричка. Минула і стала. Сидять ній двоє, якийсь добре одітий, літ 30-ти чоловік і поліціянт з нашивками. Хто, звідкіль, перепустка, де іду? Пояснюю, добавляю ще, яке враження роблять ці прехороші лани, руки самі просяться до коси, снопа. А косить саме пора.

"A pan zna się na roli?"

"Z roli jestem".

Глянули вони один на другого, щось тихо перекинулись, поліціянт і каже:

"То поле належить до цього пана. Не хватає йому робочих рук. Чи в таборі можна найти 25–30 чоловік до косарок, звозки і укладання снопів в стодолах?"