Розділ «Зимовий похід»

Без пригод доїхав до Пуцка, найшов потрібний штаб. Там мене розпитали, що умію робить і поручили вести нівеліровку при будові залізниці по півострові Гель, де був порт.

Робота на свіжім морськім повітрі легка, приємна, харчі добрі, щодень 10 сигарет вищого сорту "Wernigora". Не курив тоді і міняв на свіжопровуджені шпроти у місцевих рибалок-кашубів. Це рослий, працьовитий морський народ. Добродушні і одважні.

Шпротами об'їдався. Дорші не подобались, свіжосолені оселедці — смачні, як і смажена фльондра (камбала). Не було риб, що жили в Чорному та Азовськім морях, бичків, скумбрії, окунів, білуг, севрюг. Не водились дельфіни. Часом попадались лососі, дуже смачна і дорога риба, іде на балики, смак такий, як сьомга.

Все було б добре, тільки заробіток непевний. Що дістав 10 днів назад, тратило вартість на четверту частину, та і сама платня не була велика. Фактично свою роботу я закінчив досить скоро і вилежувавсь з жовнірами-помічниками.

Вода в Балтійськім морі зеленувата, в залежності од погоди зміняється на світлий чи тамний одтінь. В Чорнім морі так само одбивається синій цвіт. Дуже скоро посувалась будова залізниці, при малих земляних роботах і тисячі працюючих. Був тут і 2-й батальйон залізничний з Яблонної к/Варшави.

До часу закінчення уложення рельсів ще була праця. Тим часом діставав листи. Дивізію перенесено до другого великого табору в Стрілкові, близько старої російської границі з Німеччиною, коло міста Слупці. Рядом — залізниця і шосейна дорога з Варшави до Познані. Тарнавського з його групою вернули з поліціянтом. Отримавши платню, поїхав і я до Стрілкова.

Був це обоз на яких 50 000 людей,"приблизно з 250 гектарів. Поділений на кілька відділів, бараки були будовані солідно. Окремо стояли гарні поміщення для коменданта обозу, канцелярії, варти, генеральський барак. В відділі № 1 розміщено українські частини: Запорозька, кінна, Херсонська дивізії, Кордонний корпус, жандармерія. Сімейні та незамужні жінки — в відділі № 3, полонені з Червоної армії — в № 2, а в № 4 — з отрядів Балаховича та Яковлева. Окремо стояла електровня з запасом вугілля. Посередині відділу № 3 — величезне поміщення, театральне.

Начальником групи був ген. — хор. Пузіцький, котрого названо "Компуз".

Командиром Запорозької дивізії тепер був полковник Ковальський, нікому не знаний, високий, лице червоне, довгий ніс, як стрючок перцю, людина інтелігентна, тактовна, майже не втручавсь в справи бригад. Ген. Пилькевич, к-р Кордонного корпусу, д. високий, огрядний, Генерального штабу та ще трохи і поет. Ген. Базільський жив з дружиною в 3-му відділі, цілком одсунувся од всіх справ. Вона була вихованкою Смольного інституту, артистично мережила, вишивала, одкрила курси для жінок. Гаврило Купріянович оддавсь цьому ділові, сам навчивсь, одмовивсь од всяких генеральських запомог.

На генеральськім положенні був п. полковник Поготовко, начальник жандармерії, з дружиною і жив в генеральськім бараку.

Генерал Вовк був тепер воєнним міністром.

В Стрілкові ІМКА розвинула жваву діяльність в різних керунках. Легка і тяжка атлетика, гімнастика, різні курси. З її поміччю одкрито середню шкоду. Гра в солдатики замітно сильно ослабла. Хто брав уділ в яких-небудь керунках починань з ІМКи, доставав поміч харчами, одягом, обув'ю. Були тепер оркестр струнних інструментів, дуже добрий хор під управою Котка. Солідно, з успіхом працювала артистична трупа. Появились талановиті артисти і артистки, любителі і професіонали, найшлись оперові співаки, з успіхом виступали борці під керунком Кустовського, не розвинувся бокс — не було доброго інструктора. Зате успіх мав фехтунок, в котрім виділялись сотник Легін, колишній інструктор oфіцерської фехтувальної школи, та п. полковник Микола Рогальський — мій старі й приятель і партнер на шаблі. Ex! Моє минуло!

Якби не каліцтво, і я не був би остатнім. Кисмет.

Ще були добрих кілька чоловік малярів-артистів. їм теж та доброчинна ІМКА доставила полотна, фарб, пензлів. При їх найшлось немало талановитих учнів, повстала при тім група комісіонерів-посередників. Возили вони в Познань, Лодзь, Варшаву, до Гданська, Ченстохова і менші міста картини, мережані та вишивані скатерті, салфетки, дорожки (ляуфери), наволочки. Все це йшло по добрій ціні і оплачувало труд. Театральні трупи і оркестр з хором виступали в недалеких містах. Радували об'яви обудження пригнічених нещастям людей, напівневолею, за колючим дротом в голоді.

Та була ще переважна більшість, котрим не хватило сили чи енергії, щоб визволитись з тяжких варунків. Найгірше було для калік безногих, безруких, тяжко ранених, для тих, що не бачили собі дороги. Належачи до них, я звернувся до коменданта обозу з просьбою виділить для інвалідів один барак та окрему кухню.

Зробив це, списавши всіх інвалідів, обійшовши усі бараки. Свою просьбу і список подав через полковника Ковальського. Набралось коло 250 чоловік козаків і старшин.

Призначено барак в III відділі, де жили сімейні.

Там жили Петро з Ганною Отрішки. Інвалідський барак стояв окремо, мав по краях кімнатки-сепаратки, а далі — нари чоловік на двісті. Решта, майже всі — старшини, остались по своїх містах, в куренях. Щоб надать права організацій зі, унезалежниться, названо себе "Спілкою інвалідів воєнних". Вибрано мене головою, підстаршину Поліщука — заступником, козака Бурбелу — секретарем, сотника Василя Лободу — головою ревізійної комісії. Для себе я зайняв сепаратку меншу, а в більшій постановило правління закласти торгівлю. В сімейних бараках, поділених на сепаратки, жило з 200 людей. Надіялись, що з ними і будем вести гандель. Чим? Узнаємо, розпитаєм, роздивимось.

Дуже бідна була наша спілка. Обшарпана, напівголодна, скривджена долею, забута. Шестеро безногих, троє одноруких, решта всі покалічені. Комендатура обозу видала 100 пар білизни, 50 півкурток, півбалахонів товстов'язаних з одкидною відлогою (каптуром), ІМКА виділила 100 банок консервованого молока, з кілограм какао, 10 кг цукру, 5 кг монпансьє — landrynki.

Для початку — це вже щось! Це, властиво, перша поміч в одязі, харчах і… торгівлі.