Розділ «Канів»

Пізнавши, схватив за руку і ввів до кати. Сили мене покидали, довго терли холодною водою все тіло, руки і ноги. Терли сухими м'якими плахтами, оділи в сухе, напоїли чимсь гарячим, міцним самогоном, положили на піч в тепле просо, накрили кожухом. Ніч ще була надворі, коли кінчили те рятування обоє кумів і його стара мати. Були тут сльози, старання, а головне — уміння нести поміч.

Майже добу проспав я в теплому просі, вигрівся і опритомнів.

Прибіг я в Іскрівщину коло 4-ї години. Білизна замерзла на черепок. В хаті почули слабе стукання, та не чули голосуі Здавалось самому, що кричав, а то було хрипіння. Тіло було синє. Одтирали довго, доки порозовіло.

Потім по'іли липовим цвітом і самогоном. Все робилось за порадою матері, мудрої досвідченням своїх літ.

Як я спав, Тарас був в місті, заходив то тут, то там, прислухавсь до розмов. Всі знали, що сталось на мостові. Як ми з Федором згинули. А скрізь твердили, що було тик:

Мене привезли розстрілять. Скинувши чоботи і одежу, кинувсь я до води. А Федя хотів вдержать, успів схватить за руку, не вдержався і сам полетів вниз. Так говорили ті, хто мав розстрілювать. Принесли мої чоботи і одежу. їм повірили, жаліли мене, жаліли і Федю. Був то 20-літній симпатичний хлопець, спокійний, веселий, з Ситників. Тепер служив в місцевій роті, назначений начальником екзекуційного п'ятиособового гуртка.

Мені тоже було його шкода. Що ж? Інакше не можна було… Важним було, що я перестав існувать і когось інтересувать.

Коли я обудився, почув себе зовсім добре. З Тарасом Павловичем за смачною вечерею випили цілу бутилку самогону, як радила його мати. Знову заснувши в просі, проспав з 12 годин, а все пережите було неначе недобрим сном. Пробувши в Іскрівщині день, вечором подавсь на Копані лісом та горами.

Коли зайшов до Ярмолів, Сашко ходив по хаті, мати поралась коло печі. Побачивши мене, Сашко став, крикнув: "То ти?" Мати перехрестилася і занемовила: "Чи це ти?" — "Я, мої дорогі, як бачите, живий та здоровий". Міцно обнялись, поцілувались, і пішло: "Яким чудом, де був, тож всі кажуть, що ви з Федею К. всі потопились".

"То добре, що так говорять. Федю шкода — згинув. Як сталось, потім скажу. А от цікаво, хто мене оддав на смерть і за що?"

Коли прийшов Семен Григорович, тоже очам не повірив.

Прийшлось все розказать од початку до кінця. Де і коли мене взяли, як було в в'язниці, як вели розстрілювать та як удалось дібраться до берега та рятуваться в Іскрівщині.

"Тепер перестануть вас шукать. Федю, щоправда, шкода, та сам собі винен, міг не йти в роту, міг одмовиться вести на розстріл. Будете тепер у нас весною, що ще зміниться. Що будете робить? Будете з Сашком ходить на зайців. Поможете приготовить дерева, захочете — підете знову заробить трохи цукру. Тільки людям менше на очі показуватись. Того, хто вас видав, уже мають на приміті. Коли підтвердиться, буде покараний, як заслужив".

Так постановив Семен Григорович, решта потвердила.

Бачачи щирість цієї сім'ї, почув до неї ще більшу вдячність, почув під ногами твердіше опертя і надію найти своє місто на землі.

Був грудень, мороз державсь невеликий, трохи припорошив сніжок. Якось вечором зайшов ніби припадком Андрій Журавльов. Я саме сидів трохи в тіні, світло падало з печі і од малого каганця. Лампу запалювали, коли давалась вечеря. Привітавшись, Андрій кинув поглядом в мій бік, став, нахилив голову, розставив руки, ніби когось ловив. Ноги — як прилипли. Я встав, зробив крок до нього, а цей могутній матрос-силач крикнув і кинувся на шию, стискуючи та обплітаючи руками-кліщами. Плакав сердечно, як дорослий бугай.

"Як же я радий! У нас навіть старий заплакав! Весь Канів тебе поховав… а ти живеш!"

Далі Андрій завертівсь якось, став прощатись та просив його трохи одпровадить. Виявилось безпомилково, що мене вислідив і видав племінник Стокоза.

Андрій прийшов до Сашка порадиться, що з тим негідником зробить. Моя присутність живого та здорового ошоломила Андрія, не вірив очам. Тепер і мене питався, як покарать провокатора.

Знав я цього 22-23-літнього здорового хлопця. Не раз балакав, навіть за столом сидів. Був здержаний в розмові, уваги вставляв до речі. Не дуже водився з дівчатами. Я уважав його поважним.