Розділ «Канів»

Не находе слів вдячності, не може ще прийти до себе після тяжких перебивань та несподіваного визволення.

"Добру і гарну сестру маєте, поручику, їй завдячуєте дуже багато!"

"Сестра? Я сестри не маю!"

"А та, що приносила вам білизну, xаpчi, до мене приходила, так побивалась за Вами?"

"Ах! То не сестра".

"То добра і близька моя знайома..

"От воно що! Сидіть тут, грійтесь, маєте винтовку, може, принесу скоро щось накинуть, бо робиться видно. Куда хочете пробиратись?"

"В Київ, я київлянин"

В близькій Іскрівщині позичив убрання, а в недовгім часі сиділи ми у дівчат Федорових за сніданням.

Зіна побігла до "сестри" щоб прийшла до залізничного мосту на 10-ту годину, Гаша пішла на квартиру Осташкевича принести, що осталось з одежі.

Незабаром всі вирушили до залізничного мосту, де завше було місто наших човнів.

Лука Семенович пішов до Іскрівщини, щоб пригнать сюда мій човен. Прийшла і "сестра", принесла клуночок харчів.

Малось враження, що, побачившу Осташкевича, була більше здивована, ніж рада.

На боці вони щось говорили. Коли пригнав Л. С. човен і ми сідали в човен, прощання було, як для закоханих, не дуже чуле, а для брата і сестри — мало сердечне.

Особисто чув якусь обиду: обдурили мене сльози. Хоть смертельна пригода кінчилась добре, пережитого не жалів, одначе не було то розумно. Дмитро мав рацію.

Кілометрів за 20 висадили свого пасажира і зажили по-старому. Ловили, одначе, ближче. Коли приїхав тепер Лука Семенович, привіз просьбу тих, що думали про оборону, на нараду. Одмовить не випададо.

Дмитро отаборивсь часово недалеко.

На нараду зібрались поважніші люди, з двадцять душ.

Була виставлена надійна охорона.

Якимсь способом дехто знав справу з Остчем.