Чумацький Шлях, міфологічна молочна дорога старожитніх греківто ж то сотні мільйонів сонячних систем!
А оті тисячі розкиданих зірок, "Божих очей"! Це ж все — світи неосяжно віддалені. А що за ними сховано?
Всі вони мають свій неомильно визначений шлях і ніколи з нього не зійдуть. Ні окремі планети, ні сузір'я, ні сонячні системи. Для людського розуму дано мікроскопічну частинку знання космосу, і та частинка містить в собі таку велику надію на розгадання безконечності, як сама безконечність.
Певним остається закон небесної механіки, керуючий рухом Всесвіту з найдокладнішою стислістю, непомильно.
Знову вернувся до дійсності і свого болю. Стало легше дихать, пройшов біль.
На невеликій планеті, крупинці Всесвіту, я — найменша пилинка, що жине непомітний момент в вічності Буття, — маю своє особисте призначення, як Земля — орбіту. Призначення це каже пройти свій короткий життєвий путь, не сходячи набік, прожить чесно.
І пізнав в глибині свого естества значення таємничого слова "Бог".
Буде це Вічний Закон Руху і Буття, закрита перед людиною Найбільша Мудрість, всезнаюча, скрізь перебуваюча. В нас самих і в травинці. Людині дано іскорку пізнавання, творіння і чуття Краси та Величності.
Все проходе, минає, виконує своє призначення, свій путь. Колись замре Земля, потухне наше Сонце.
В безмежності Всесвіту, на інших, незнаних, не розгаданих людиною планетах, інших сонячних системах, так же можуть жить істоти, може, вищої од людини досконалості. Може, більше знають про Землю, про людину.
Нерозгадані таємниці криє в собі Закон Буття, Небесна Механіка. Бог! Його істоти людині розгадать не дано. Присутність Божу і Премудрість можна від, — чуть. Не всім. Можна єдине вірить і дякувать за крихітку одкритої правди.
Там, на Великій Могилі, під білим хрестом, став я на коліна в найвищій покорі і з почуттям безмежної вдячності. За повернений спокій, рівновагу і зрозуміння своєї дороги.
Рано старий Ядловський підійшов глянуть, чи не заснув подорожній коло могили. Без сну просидів там хіба 14 годин.
З іншими мислями, свіжий, радісний вернувсь я до Дмитра, котрий не на жарти непокоївся моєю довгою відсутністю.
Іншим я став, здавалось. Постановив попрощатись з військом, придивиться ближче людям, чого хочуть, якої власті хотять, свої дальші починання од того узалежнив. Легше стало дихать і на душі веселіше.
Умовились з Дмитром і Сільванським, щоб в розмовах говорили, що військовий технік, спеціаліст по будові телеграфних ліній і мостів. На своїм убранні написав на підкладці "Н. Авраменко, технік зв'язку і будови мостів".
Постановив весною пробираться додому, коли на те позволять умови.
Канів, положений далеко од залізниці, жив своїм власним спокійним життям. Військові події оминули це місто. Власть справувала городська управа. Кооператив трохи торгував, торгували жидівські невеликі лавки. На базар продавать приносили різні молочні продукти, печений хліб, трохи м'яса, сала і… самогон. Дешево можна було купить цукор. Кругом було багато цукровень.
В місті нормально велась наука в гімназії і вищій початковій школі, в котрих училась молодь з міста і сіл, різної національності і релігії.
Далі на повіті влада була місцева — волості, сільські управи і старости. Містечка Богуслав, Стеблів, Ржищів, Корсунь, Степанці мали поважно розвинутий промисел, цукровні, суконні фабрики і кожевні. Там великий процент населення становить фабричний люд, пролетаріат.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Канів“ на сторінці 3. Приємного читання.