Розділ «Військова служба»

Борис Сікованов з Миколаївської школи, Харченко з новоодкритої в Києві Олексіївської, Гонін тоже з новоодкритої Усть-Іжорської.

Для офіцерів інженерних військ було тепер три школи.

Отримано телефонограму про одкомандіровання мене до новоформірованої частини; знову на кілька днів "захорував", поїхав поручик Блинов з 2-ї роти. Левашов пам'ятав! Ад'ютантом тепер був пор. Корнієнко. 3. ним були стосунки добрі, приятельські.

В недовгім часі наступила реорганізація. Батальйон розвернуто в 33-й інженерний полк.

Левашова десь перенесено. Романов тішився не менше мене, його совіт в Ромашівці, а заразом перспектива здійснились. Левашова я пересидів.

На місяць поїхав в одпуск в свій Новочеркаськ Петров. Обов'язки його спали на мене. Прийшлось їздить в штаби дивізій, батальйону свого, тісніше зв'язаться з командуванням піхотних полків. Поширились обв'язки, прибуло більше досвідчення в стосунках і господарці роти. Користь була немала.

При оказії узнав, що мав бути одкомандированим з дуже прихильною атестацією і рекомендацією. Може, Левашов не був таким лихим?

Петров оженився з дочкою генерала фон Клімана. Прибалтійський барон, все життя прослуживший на Кавказі. Вернувся веселий, як завше, більше елегантській.

Його землянка на дві половини чепурилась. На віконцях появились завіски, в більшій половині лави замінено гарними кріслами з берези. На стінах зависли полички. В другій половині широка постіль, столики. При землянці березова альта на, дві лавки.

За два тижні несподівано прибула бричкою з Маневичів

Приїзд дружини Петров держав в секреті. Появлення жінки близько передової позиції було сенсацією не будь-якою. Привіз її в позиченій бричці Петров сам, становлючи з ординарцем кінну асисту, як стемніло. Ахнула рота і крикнули "Ва-х!" двоє наших армян Вардан і Нагапет, коли побачили жінку свого командира, Ахнули всі офіцери, запрошені на перший обід.

Коли Петров був зразком мужської будови і всього вигляду, його дружина — зразком жіночої краси кавказького типу. Невисокого росту, лице делікатне, великі чорні очі, оправлені довгими віями, тонко зарисовані луки густих бровей, тонкий, рівний, з малесенькою горбинкою ніс, з делікатними рухливими ніздрями, темний малопомітний пух над малими темно-вишневими устами. Енергійно виступаюче підборіддя. На голові — велика корона темного волосся з бронзово- золотистим полиском.

В поясі тоненька мов оса, руки і ноги маленькі, робила враження хрупкої ляльки — упаде і розіб'ється!

При рослім, широкім, сильнім, стройнім мужеві видавалась ніби дівчинкою. Слабенькою не була, навпаки! їздила і держалась на коні, як козак. Цільно стріляла з пістолета і карабіна. Хід легкий, як на пружині. До того гарно рисувала. На вибитих білим полотном стінах появились дуже подібні наші портрети, рисовані липовим вугіллям. її побут порушив наше щоденне життя і призвичаєння. Голився двічі на день Сікованов. Гонін сидів довго перед дзеркалом, пильно шукаючи щось витиснуть на лиці і короткім носі. Флегматичний Харченко старався щораз підкрутить свої довгі пишні вуси.

Що ж я? Дивився, боявся одізватись. Певно, червонів… Бачив Петров, яке враження робила його дружина, ходив пишний і гордий! Замітно підтяглись і сапери.

Всі старанно чистили обув'я, осмикували докладніше блузи. Шапки в багатьох, особливо у одеситів, держались на однім вухові. "Командиршу" вітали в вишуканий спосіб салютування. Армянам очі затягались більмом, вилазили наверх. Притих звичайний вечірній гомін, коли збирались на нічні роботи черго зі взводи. Зовсім замовкли нецензурні вишукані вирази найстаршого віком в роті, вольнодумця і сквернослова Гната Гречки. На це дивились поблажливо, бо був солідним робітником, мав одзначення, не уникав завдання небезпечного. Тепер Гречка облегчав собі душу пошепки.

Був в роті непоганий хор і невеликий струнний оркестр. Співали переважно українські пісні. Оркестр грав добре, навіть дещо з опер і опереток. Здається, було там 8 інструментів. Звичайно, хор співав ближче канцелярії. Тепер заспівав ближче, як завше, вечором. Пара Петрових вийшла і сіла на лавку.

Хор старався, як ніколи. Солов'єм заливається Кононець, виділяється красотою і міццю бархатний баритон Джуха, баси творять підставу-фон, низька октава Баркова гуде з глибини. Співали од серця, слабі оплески ляльки-командирші були найвищою нагородою.

Тепер хор співав частіше, збирались всі присутні. В якийсь вечір попросила командирша гітару, підстроїла і тоже заспівала, та ще як! Мала низький альт, не сильний і не слабий. Недовго співала, три романси. Про щастя і любов перших два і останній, виражаючий смуток зневіри, — "Не іскушай!" Спів артистичний, акомпанемент певний.

Тишина абсолютна. Затримала дух 150 лічуча громада людей. Все це бувалі, знаючі світ, і діти ріллі, тільки пізнаючі. Враження переживали разом глибоко. Вдячність виявилась якусь хвилю тишиною, загуло, зашуміло, заплескало, забувши час і місто.