Розділ «Військова служба»

Подаючи шашку, В. К. почервонів і потиснув руку. Всі сапери дістали по бакалажці червоного вина, а для мене прийшов бурдюк кахетінського.

Перша бойова нагорода, та ще з рук великого князя зробили належне враження в штабі б-ну.

В Ромашівці всі взводи вишикувались до повітання товаришів: 10 хрестів і 15 медалів блистіло на грудях перших кавалерів; давало їм це, крім морального задоволення, певні користі матеріальні: за хрест — 3 рублі, за медаль — 50 коп. місячно.

Щиро, по-приятельському, здержано, а навіть заздрісно вітали Романов і Воробйов, Мержанов і Грач. Прийшли поздоровлення з бойовою нагородою од Левашова і з усіх рот.

Крім рапорту про виконані роботи, штаб і командування батальйону дістало подяку з Дикої дивізії "за отлічную работу при укрєплєнії позиції" (…). Вино випито всією ротою. Одесити, крім одержаного, оказалось, мали ще два бурдюки скомбінованого! Проворний народ! Міллер, Путерман, Федоров мали хрести. Рудь і Кононенко медалі. Обливали нагороди щедро. Соловйов прийнятий до аристократії.

З дому прийшов лист і посилка з смачними речами. Була там бутилка доброї міцної наливки.

За два дні 9. II. були мої іменини. Саме на час — нагорода і посилка 8. II. Розшалілась сильна снігова буря. Маси сухого колючого снігу не давали висунуть носа з хати. Цілий день і ніч гуляли вихори.

Не прийдуть запрошені гості, не буде з ким провести моє свято, випить по чарці, закусить чим Бог послав. Хату занесло так, що дверей не одчинеш. Тільки вітер гуде і свистить.

Пізно. Сплять бабка з дочкою, спить Василь (він має медаль). Сам за столом, думкою з своїми рідними. Вони, певно, тоже згадують надходящий день моїх іменин і народження.

Коло півночі щось загуркотіло, аж хатина затряслась. Обудилась баба, в кухні почувся рух Василя. Запалили другу лампу. Чуємо, щось сунеться під стінами. Щось чи хтось протирає засніжене віконце. Закутане лице.

Всі кидаємось в сіни, спільними силами одчиняємо двері. В сіни сунеться обліплена снігом людина, а за нею кінь. Веду до себе нежданого гостя, з конем зостався Василь. Стара розводе огонь гріть чай.

Помагаю роздітись прибулому, саджаю до столу. З'являється Василь, забирає шинелю і шапку на кухню. Піхотний підпоручик. Знімає шаблю. Щось ніби знайоме, своє. Ще хвилина — і сердечно обнімаю Колю Рижка.

Пізнає і він мене. Він був перед війною знаним і популярним серед молодежі Олександрівська.

Тоді існувала організація спортово-військова (…) на взірець скаутів (…).

Поза заняттями спортово-краєзнавчими багато часу уділяється на військову муштру і вправи з дерев'яними карабінами.

Мають інструкторів військових і спортових. Військовими званнями називались старші (…).

Коля Рижко був фельдфебелем. Невисокий, міцно збудований, голосистий, виспортований, знаменитий гімнастик, Коля був предметом подиву серед молоді, а не одна карочи блакитноока потиху вздихала. На війні, по скінченню школи з 4-місячним курсом, — 8 місяців.

Був ранений, має дві нагороди. Власне, їхав з штабу полку, де дістав Анну III ст., до недалекого резерву. Буря захватала в дорозі. Кінь збився і зваливсь на хату.

Коля командує ротою півроку. Його дивізія займає позицію недавно. Дорогим, несподіваним гостем був Коля. Спомини, радість, спіткання. Прогнали сон. Вірний традиціям, неп'ющий і не курящий, Коля цим разом поступився. Спробував вина і горілки.

Ранком вітер зовсім затих. Все село занесене снігом, тільки видно верхи будинків. День ясний, небо чисте. Спільними силами зроблено ход до сараю і пе реведено Рижкового коня. Два дні трудились сапери і людність, прочищаючи вулиці і двори.