Розділ «Військова служба»

Великим митцем був Ілля Єфимович Рєпін. Каждий його образ має в собі глибоку продуману думку-ідею.

Шумлять горою високі дерева старого лісу. Лежать порослі мохом, просторі, величезні дерева. З нього вискочило і пнеться догори деревце-правнук, освітлене припадково соняшним промінням.

До лісу входе дорога, гине в мороку. Порозкидані кущі, трава, квіти. Між ними блищить, переливається лісова річечка. Всененарушний спокій, тиша. Життя і ще раз спокій.

Чи знайдеться другий чародій образу лісу Шишкін?

Гримлять величезні темно-сині хвилі, білими гривами нависають над глибокими прірвами морської безодні. Непроглядну темноту прорізала блискавка, освітила гірну частину величезної мачти затопленого корабля. Висять з реї порвані канати. Громада розбитків остатніми силами тримається руками і ногами реї, мачти, кінців. Над ними нависла похиленим гребенем величезна хвиля. Вдержаться люди чи змиє їх маса води?

Страшлива сила стихії, безнадійність кинутих на гибель людей, іскра надії на рятунок, боротьба до кінця.

Чується напруження всього тіла, воля зве до несення помочі гинучим. І зараз те саме Чорне море.

Ранок, тихо. Високі гористі береги, темні низиною. Світліші будинки побережного міста, при них зариси садів. З правого боку висовується в море тяжкою громадою гора лагідно закресленим контуром. Проміння ще не зійшовшого сонця одбились золотом, карміном і фіолетом на гірській громаді.

Під вітрилом помалу просувається човен, керується до міста. Човен близько глядача, котрий пізнає татарське убрання і різну городовину в човні, хоть все ще в ранковому мрякові. Золотисто-рожевий схід одбивається на дрібних хвилях яснішою доріжкою. Яка краса!

Дві картини непорівнянного мариніста Айвазовського.

Червона площа в Москві. Маса здорових, молодих, сильних людей з зв'язаними назад руками ведуть на смерть. Барабани глушать всі інші згуки.

На коні, в зеленім темнім мундирі фігура ще молодого царя Петра І. Пильнує виконання свого кривавого розпорядження.

Історія знайде і придумає оправдання нечуваному злочинові, назве його потрібним для вищих цілей. Петра І оголосе Великим російська історія. Та поруч з цим Петра І осудить інша історія як людину. Загубив він сотні тисяч людей. П'яниця і розпусник, не знаючий міри в своїй лютості, без милосердя і жалю.

Щоб жить з полонянкою, що пройшла через не одні руки, Петро законну дружину кине в в'язницю-монастир на смерть. Пізніше, проживши з Сковронською, бувшою "полковой портомоей", зрештою, людиною симпатичною, безборонною, прикаже її перехрестить і признать царицею. Щось небувалого в житті всіх країв!

На віки заклеймив знакомитий мистець Суріков один з злочинів Петра І в своїй картині "Утро стрелецкой казни".

І ще одна картина з часів Петра, пізнішої доби. Великий темнуватий покій з столом на середині. За ним сидить не цар Московський, а імператор Росії (нова назва).

Перед ним стоїть худощавий високий син Олексій. Лице бліде, голова опущена вниз. Яструбині очі знизу дивляться на сина запитливо.

Син не може забути помершої матері. Мерзить йому оточення батька з найгіршого шумовиння всього світу. Не притягає його влада, охоче піде в монастир, він зять німецького цісаря.

В очах батька рішення. Згине Олексій лютою смертю. Суд, визначений царем з найвищих достойників, приговоре, як хоче Петро. Лише один суддя скаже: "Бути суддею між батьком і сином не можу!" Був ним наступник Мазепи гетьман Іван Скоропадський.

Мистець-філософ Микола Миколайович Ге. Один з найславніших. Росіянин і українець виразили своє почуття до Петра І — людини. Напрошується певна аналогія замислів і чинів Івана IV Грозного і Петра І.