Розділ «VIII. ТРЕТЯ ЗУПИНКА ІCТОРІЇ»

Наш український борець з режимом за правду, генерал Петро Григоренко, пише у своїх спогадах, що за своєї першої відсидки в таборі бачив людину, яка розповіла йому про дію совєцьких газвагенів іще на самому початку тридцятих, коли ними перевозили куркулів. Класових ворогів. Привезуть їх кудись, бувало, відчинять двері, — а вони вже всі мертві, як змовились, — ну що за прикрість!..

Оскільки німецькі друзі московських більшовиків не були ще тоді при владі, та тільки ще примірювалися розбудувати за совєцькими зразками власний ГУЛАГ, — це повністю знімає з них підозри щодо винаходу «душєгубкі». Це наш, совєцький винахід, а його невідомий нам винахідник, щирий совєцький патріот, як не кінчив у тому ж ГУЛАГу, де почав, — можливо ще довго потай милувався своєю зіркою “Гєроя Соціалістічєского Труда”. Бо, чого–чого, а таких винаходів на свою користь — совєцький нарід не забував…

Згаданий Л. Смірнов не був новачком у своїй брудній справі наклепу, у Смоленську теж судив німецьких військових злочинців, а безпосередньо з Нюрнбергу був перекинутий на подібний процес у Токіо. У Хабаровську він же судив потім японців, які — ніби, використовували підчас війни з СССР, тільки подумати! — бактеріологічну зброю.

Можна додати, що він же написав і післямову до твору А. Полторака, де порівняв самозахисні дії Ізраїлю в Ливані — з діями Гітлера. Отже, — ще й тваринний жидофоб.

Одне слово, господін Л. Смірнов, як і його тодішній патрон, господін Р. Руденко, обидва були типовими представниками московської тоталітарної системи; тобто — завідомими злочинцями проти людства.

Цікаві справи були тоді й з процесом в Хабаровську, проти японських військових, які воювали — ніби — бактеріологічною зброєю.

Нагадаємо для тих, кому постраждала пам’ять, що Японія заключила з СССР пакт про ненапад, та стисло його весь час дотримувалась. Совєти порушили цей пакт, як порушували, загалом, усі подібні пакти, крім хіба єдиного, — пакту Молотова–Ріббентропа. Вони напали на Японію (якби це було навпаки, було би обов’язково додане — “зрадницьки: пам’ятаєте їхню подвійну мораль?), після її національного нещастя — скинення атомової бомби на Хіросіму; в надії — ясна річ, прихопити й собі щось із японського добра. Ну, ви знаєте, — оті чотири острівці, що їх постійно трясе та пів–Сахаліну; аби перепаскудити його остаточно. Кампанію було покінчено ще до зими 1945/1946.

Японців тоді звинувачували у розповсюдженні пошестей через спеціально заражених ними комах, переважно мух. Фігурували й речові докази, а як же! — світлини з великими купами комах, чомусь на тлі білого снігу, на якому комаха, як не замерзає, то й не рухається. Справі надали міжнародного розголосу та 100% правильність усього підтвердив західний експерт, австрійський юрист Гайнріх Брандвайнер. В наступному він посяде певну позицію у так званому “Двіженіі сторонніков міра” (наче десь були прибічники війни!), завданням якого було заважати оборонним заходам НАТО та всіляко сприяти озброєнню СССР. Таке собі непогане втілення славетного гасла — “Пройдисвіти всіх країн — єднайтеся!” Цей комуністичний балаган проіснує аж до розпаду всесвітнього агресора.

Перед війною, 1934 у Відні підняли були збройне повстання проти республіки такі собі ліві “шуцбундовци” (12.02–16.02), яких хутко знезброїли та судили. Судив окружний прокурор Флорідсдорфу, передмістя Відня де все відбувалося, — Гайнріх Брандвайнер; можливо — той самий “експерт”. Ймовірність цього істотно підвищується за рахунок чотирьох співпадінь: громадянства, фаху, імені та прізвища.

Багацько шуцбундівців, ще перед війною, поховалося до СССР, “родіни всєх трудящіхся”, але потім були, разом із іншою червоною дрібнотою, 1940 символічно подаровані НКВД — гестапо; на знак щирої приязні між новими союзниками.

Але, ми дещо відволіклися, бо на процесі було ще чимало цікавого. Наприклад, заступник головного совєцького обвинувача — Ю. Покровскій шив генерал–полковникові Альфреду Йодлю вину за масові вибухи на Хрещатику в Києві, добре знаючи, очевидно, що все це було совєцькою роботою; від початку та до кінця.

Нюрнберг — хибний у своїй основі, — мав і своє багаторічне продовження. Час від часу, деінде, хапали колишніх наці та судили. Але, судити людину десятки років потім, засновуючись здебільшу на свідченнях інших людей, скільки б їх не було, — це є типове юридичне безглуздя, враховуючи ненадійність та крухкість людської пам’яті. Однак, такі “процеси” подекуди відбувалися й через півстоліття по закінченні війни.

Повне юридичне безглуздя чогось подібного — підкреслимо це ще раз, — примушує думати, що Захід заспокоював у такий спосіб своє брудне сумління, марно намагаючись компенсувати стале потурання злочинам совєтів, злочинам, які там — “у них” — не були навіть ніколи офіційно визнані, бодай вже — затавровані.

Бо, хто й коли, який демократичний західний уряд — засудив голодомори 1921, 1933 або 1947? — а хоч і масовий терор 1937? Або депортації цілих народів, які є чистим геноцидом, згідно міжнародного права?

А засуджувати — було, що. Не станемо порівнювати військові втрати — у німців 6 млн. Тут гітлеризм надобре заощадив житті своїх німців. На відміну від сталінизму (втрати у п’ятеро більші). Скільки саме людей знищив гітлерівський режим, як це не дивно, — й досі певно не відомо; можливо — кілька мільйонів, хоч дехто ставить йому в провину значно більше. Максималізуємо, поставимо на його конто 10 млн. В той же час, сталінському режимові приписують і 60 млн. (А. Солжініцин). Можливо, що й це є перебільшення, але… Навіть, як відняти військові втрати — вийде втроє більше. Непорівняними є й темпи. Бо більшість цього припадає на роки 1917–1947, отже… А за тридцять років гітлерівський Третій райх (протримайся він) - всього й спромігся би винищити лише 25 млн. Отже, — не до порівняння.

Отже, й не дивно, що всебічне поважання з боку західних демократій — заскарбив собі саме Совєцький Союз, — де там до нього якимось ницим наці!

Дивним він був, отой Нюрнберг, та саме з юридичного пункту зору, в першу чергу. Бо, нацистська Німеччина, що там казати, була все ж переважно правовою державою. Коли відправляли до таборів комуністів, то на це був закон про антидержавну діяльність. Коли переслідували жидів — то на підставі расових законів. Нелюдські закони? — так, безумовно. Але, що ж це тоді за “виконання злочинних наказів”? — коли ці накази не протирічать прямо законам країниі

Було, на жаль, і дещо більше. Коли приймали статут трибуналу, визначали його напрями, визнали злочинними низку дій, які вже були перед тим (!). Тобто — нонсенс із нонсенсів — закон набував зворотню силу!..

Але, на відміну від цього суду, що відбувся, хоч і не прикрасив тим репутацію ХХ ст., — міг би бути юридично бездоганним подібний же суд, що не стався. Від якого свідомо звільнили злочинний більшовизм його західні покровителі – «стовпи демократії».

Бо, як Гітлер прийшов до влади після всенародного голосування, проведеного у стислій відповідності до законів країни, то на чому ж базувалася влада отого іх “кремлівського мрійника”? — як його самого, так і його наступників, аж до 1991? Очевидно, на узурпації влади, на її насильницькому захопленні.