Розділ «V. ПЕРША ЗУПИНКА ІСТОРІЇ»

Але, сил на захоплення Криму – вистачило тільки 1783.

Ще перед тим, «царіца–матушка» замислила видатну за масштабами провокацію проти Криму, – запропонувала переселитись до Росії «на новиє зємлі» (тобто – українські), – всім кримським християнам; якими були переважно греки та вірмени. Провокація мала подвійну ціль:

1. Послабити Кримську державу, бо в руках греків та вірмен була більша частина кримської торгівлі.

2. Створити враження, що в Криму християн переслідують за віру, та виправдати в очах християнської Європи військову аґресію проти Кримського ханату.

Втім, із цієї чергової Катькиної афери – небагато вийшло. На ту її блешню попалося всього 30 000 людей, не більше 10% усіх християн Криму, та й з тих незабаром вимерла мало не половина. Бо, ясна річ, ніхто там зроду жодних християн не утискував. Єдине, чого вони не могли – так це заходити до мечетів.

Російська історія, яка звикла хизуватись «побєдамі русского оружія», про Крим чомусь не надто розписує. Сучасна «Иллюстрированная история СССР» (Москва, 1974, с. 85) лише коротко рапортує з цього приводу, що:

… у 1783 р. Крим і Прикубання були приєднані до Росії; Азовське море стало російським; до російського підданства перейшли 50 тис. кочовиків–калмиків, яким відвели землі поміж Волгою та Маничем.

От так, взяли собі – й перейшли («ми тут посовєтовалісь і рєшілі…».

Сором’язливий В. Ключєвскій, який не згадав навіть про Батурин («что ви, что ви, ми такого ґорода нє знаєм…»), пригадує про приєднання Криму, як про доконаний факт, не вдаючись до подробиць.

Зате вдається до них шотландський мандрівник, професор мінералогії університету в Кембріджі, Едвард Даніель Кларк, що полишив деталічний опис своїх подорожей Росією, Україною та Кримом. Сьогодні то є, мабуть, видавницький рарітет, але чимало з нього виклав Юрій Липа (Призначення України, Львiв. 1938, с. 43–44).

Мандрівники, які будь–коли навідували Кримське ханство, в один голос свідчать про те, що весь Крим складався зі старовинних та понад добре утримуваних міст, в яких можна було наочно, від одної будови до іншої, – прослідкувати всю багатотисячолітню історію Кримського півострова. Але, все у минулому, бо все воно – було навмисно понищене.

Сьогодні кожний, хто бував у Криму – добре знає, що там практично нема жодної старовини – як не було. Є щось там від ґенуезців у Судаку, є стара кругла башта в Алушті.

Відкопали щось там і в Херсонесі, якийсь мощений дворик та льох під ним; от і все.

А, чому так сталося й розповів нам професор Е. Д. Кларк, який усе це в подробицях описав. Як руйнували, кирками та ломами («протів лома – нєт прієма», з гордістю кажуть вони й досі), – добре збережені дома Херсонесу, а те, чого не брали ломи – підривали порохом; поки не зрівняли міста з землею. Так само, абсолютно, вчинили з іншими містами Криму. Та, хіба тільки Криму? Подивіться на Казань, на Хаджі Тархан (Астрахань), подивіться на Булгар, Сарай або Сарай аль Джедід, – чи знайдете від них хоч цеглину? – ні, ніде й нізащо.

Чому та навіщо – неважко зрозуміти. Це вроджений інстинкт волоцюжного аґресора, що народився й виріс на чужій землі: захопивши щось чуже, нищити все, що полишилося по законних власниках землі. Щоб, як хтось спіймає за руку – можна було сказати: «А, что такоє? – а до нас тут нікто нє жіл: ето ми пєрвиє освоілі…» Одне слово, як висловився з цього приводу професор Кларк:

«Як тільки прийшли московіти все вмить було зруйноване. Ці варвари зайнялися своєю улюбленою справою – плюндруванням. Розбивали, калічили, нищили все, що створили цивілізовані люди».

Так само було стерто з лиця землі Алустон, Кафу й Керчь, та всі інші, менші міста Криму.

Або, повертаючись знову до нашого експерта, Максима Волошина:

Замість пишних міст із Тисяча та Однiєї Ночі росіяни побудували кілька убогих «уєздних городов» за російськими трафаретами та почасти від потьомкінського романтизму, почасти для катерининської реклами назвали їх псевдокласичними іменами – Севастополів, Симферополів, Євпаторій. Древня Ґотія від Балаклави до Алустона забудувалася непристойними імператорськими віллами в стилі залізничних буфетів та борделів, та готелями у стилі імператорських палаців. Цей музей дурного густу, що претендує на суперництво з міжнародними європейськими вертепами на Рів’єрі, очевидно, так і полишиться в Криму єдиним монументальним пам’ятником «Русской епохі».

(теж там, с. 216)