Розділ 22. У ТРИКУТНИКУ

- Добре. Лише завтра вранці відходіть скоріше до лісу. Тут небезпечний терен.

Стиснувши руку Чумакові, сотенний вийшов.

Сотня Біра була дуже велика. Вона нараховувала майже триста вояків і радше скидалася на курінь. У ній було двоє старшин із Визвольних Змагань, але напевно командувати сотнею й відповідати за неї ніхто з них не наважився б. Ранком, біля п'ятої години, ця сотня відійшла до лісу, про що стійковий повідомив Чумака. А його чота далі таборувала в селі, виставивши стійки у сторону лісу й Сяну.

У просторій лемківській хаті, яка служила одночасно за спальню, їдальню, кухню і світлицю, велика напалена піч тримала тепло впродовж цілої ночі. Дідусь спав зі своїм онуком на печі, а другий, менший, лежав у колисці, прив'язаній до стелі. Коли він пробуджувався, дідусь торкав ногою колиску, й розгойданий онучок засипав знову. Що ж торкається повстанців, то вони спали на долівці, вимазаній глиною, на кількох стеблах, як говорив Когут. Деякі з них були простуджені й, коли думали про дальший марш, їх охоплювала дріж. Не хотілося лишати цієї затишної, теплої хати.

Ввечері почав падати сніг, й ударив мороз. Ніч пройшла спокійно, біля восьмої години ранку стійковий збудив кухаря, а решта ще спала, насолоджуючись теплом.

За якийсь час під лісом пролунав постріл, і за кілька секунд чота вже була надворі. Розісланий Чумак спочатку не міг зорієнтуватися, де він знаходиться, але свідомість з'явилася миттю. Ага! Сян, хати, потік, а потім ліс - і він уже «вдома». А тоді прийшло вирішення. Наказав Смикові, Кані й Букові бігти до потоку, щоб там зайняти становище, а сам подумав, що коли ворог відтяв потік, то тут буде дуже гаряче.

Чота відступала досить глибоким потоком, а з правої сторони чулися ворожі голоси й постріли. Якби вороги опанували берег потоку, то могли б вистріляти «чумаківців» як зайців, бо вилізти на цей берег було таки досить важко. Вкінці Смик видряпався, йому подали кулемет, а по хвилині до нього долучилися Бук і Каня. Саме в цю мить із села прибіг кухар, який вернувся туди, щоб забрати забуту половину теляти. Коли він зникав у потоці, його зауважили вороги і звернули в цю сторону.

Польське військо, повідомлене совєтськими прикордонниками про присутність упівців у селі, із престижу перед «старшим братом» відважилося на наскок. Його відділи обходили тепер село попід лісом і йшли чистим полем. Частина польських вояків їхала на конях, і коли кухар із м'ясом був помічений, власне кавалерія звернула до потоку. Але Смик уже мав приготовлений до дії кулемет і привітав її довгою серією. Троє вершників шалилося одразу, почувся крик поранених, і ворог похапцем відступив через чисте поле, вкрите снігом, до другого потоку, за цей час решта чоти зайняла становища на узліссі й посипала вогнем навздогін утікаючому ворогові.

Опісля чота відійшла у глибину лісу, куди власне прибув зв'язковий Червоного Хреста Арпад. Розклавши велику ватру, друзі грілися, а кухар преспокійно варив половину теляти. Дещо осторонь Арпад обговорював із Чумаком рішення командира Рена.

Говорив Арпад:

- Я пояснив командирові про загальний стан нашої чоти. Без відповідного забезпечення її одностроями і взуттям вона не може почати реалізацію другого проекту. Він погодився на все й передав рішення нам трьом, тобто командиру Бірові, вам і мені.

- Доведеться голосувати, - зажартував Чумак.

Увечері Чумак й Арпад пішли до дуже законспірованого Табору сотні Біра, а Чумакова чота, щоб не виявляти місця свого постою, лишилася ночувати в лісі біли ватри.

Сонце заходило за гору. Свіжий пухненький сніг покрив Карпати, й гори виглядали чудово. На одній із них Арпад затримав Чумака і вказав рукою:

- Бачите ці гори, що лежать на півдні? За ними є Ужгород Віддаль до нього приблизно вісімдесят кілометрів. Там у долині, зараз же за тією горою, пливе Сян і знаходиться совєтський кордон. А наліво, он за тією високою горою, є місто Турка.

- Так близько? - запитав Чумак.

- Біля двадцяти кілометрів.

- А де знаходиться кордон? - поцікавився Чумак. - На мапі він виглядає досить близько.

- На цій другій горі направо, - показав пальцем Арпад, на відстані яких десяти кілометрів.

- Що за краса! - захоплено промовив Чумак.