- А яка дійсність? - сумно додав Арпад.
Чумак наче й не чув його слів. Іскристими зіницями розглядав довкільні гори, оповиті великими лісовими масивами. Сніг, усюди сніг, а найбільше його видно на гірських шпилях, де рослинности вже немає.
За полониною направо починався великий ліс, який розлягався на південь, і в його напрямі тільки повстанці. По якомусь часі, вже в лісі, їх спинила застава. Вимінявшись з Арпадом кличкою, стійковіїй заявив, що без порозуміння з командиром він не може пропустити Чумака й післав одного із друзів у глиб лісу. Через кілька хвилин дозвіл був одержаний, і Чумак у супроводі Арпада ввійшов до табору.
Розглянувшись довкола, він був дуже здивований. Методи таборування й життя сотні Біра були цілковито відмінні під тих, у яких перебували повстанські відділи на Закерзонні. Тут стояли біля тридцяти великих збудованих колиб наполовину вкопаних у землю. Всі вони просторі, теплі і вигідні. Зброя висіла на стінах, а ліжка-причі були вкрити чатинням, що давало атмосфері приємного запаху. Всюди панувала взірцева чистота, а довкола табору були викопані оборонні рови. Чумак подумав, що оточення дуже придатне для голлівудського кінофільму, й ціла тутешня «революція» видалася йому надто романтичною. А може, після останніх невигод його чоти він був просто заздрісний. Та й тепер чота ночувала на снігу, бо з конспіративних причин її сюди не прийняли. Таке рішення Чумака дещо вразило, але потім подумав, що, може, у всьому цьому є рація.
В колибі почту командира Біра знаходилося п'ятеро старшин. Привітавшись із новоприбулими, вони почали дещо розказувати, але більше розпитували.
- Друже командир, - перервав розмову Чумак, - мені дуже приємно бути з вами, але я мушу вертатися до своєї чоти. Перед тим хотів би знати, що ми робимо?
- А яка ваша думка, друже Арпад? - запитав сотенний, Бачите, - почав Арпад, - пляни дещо змінилися. Ми думали, що до зими здійснимо два проекти, але перший об'єкт був збудований у далеко більших розмірах від запляновапих попередньо й забрав більше часу. А тепер чота майже гола й боса.
- Що скажете ви? - запитав сотенний Чумака.
- Коли є наказ, - відповів той, - то беремося одразу до роботи. Але я мушу мати для вояків одежу, взуття й накриття до сну, а крім того, забезпечену доставу будівельних матеріялів та необхідного знаряддя. Хоч, здасться мені, що найкращою розв'язкою справи було б відправлення чоти в Перемищину. Я особисто, оскільки маю будівельну практику, можу залишитися тут. Не знаю, чи вам відомо, але всі шпиталі в Перемищині були збудовані власними силами, і до багатьох із них приклав свої руки і я. Одначе, виринає велика трудність: маскування шпиталю не можна зробити взимку, бо коли розтане сніг, то місце будови буде видне на велику віддаль. А якщо навесні цей шпиталь мали б маскувати ваші вояки, то краще їм його і збудувати.
- Ви маєте рацію! - підхопив сотенний Бір. - Природне маскування зимою взагалі неможливе, тому вважаю, що вам відповідніше вернутися на зиму до свого відділу.
До колиби ввійшов зв'язковий і, зголосивши свій прихід, почав звітувати:
- Сьогодні вранці ворог мав досить поважні втрати біля села, в якому ми вчора квартирували. Троє вбитих, п'ятеро поранених, а під лісом лежить четверо мертвих коней.
Скінчивши звітування, зв'язковий запитав, яка група звела цей бій, бо люди казали, що вона виглядала дуже вигідно й була в подертих одностроях.
На це відповів сотенний:
- Чота, яка звела сьогоднішній бій, належить до куреня Байди з Перемищини.
Чумак підвівся й хотів зголосити свій відхід, але його затримав сотенний і одночасно звернувся до бунчужного:
- Чи маєте в таборі якісь резервові мундири? Бунчужний вийшов із колиби й через кілька хвилин приніс три пари взуття й чотири німецькі однострої. Все це запакували в мішок, який Чумак перевісив через плече, потім поправив свій автомат на грудях, попрощався потиском рук із старшинами, а тоді по-військовому зголосив сотенному свій відхід. Його до застави відпровадив Арпад. Тут вони ще раз попрощалися, й Чумак пішов у напрямі перебування чоти.
Вечір був тихий і місячний. Сильний грудневий мороз дошкульно щипав за вуха й ніс, але Чумак не зважав на це. Йшов бадьоро, вслухаючись у рипіння власних кроків. Акустика в горах була настільки сильною, що навіть зламання звичайного сірника було б чути дуже далеко.
Біля міста Тісної пролунав рушничний постріл, і його звук столунням пролетів поміж горами. З Ужгорода в сторону Самбора їхав потяг, напевно вантажний, бо дуже сапав і стогнав, а його сильна сирена часто нарушувала довкільний спокій.
Зближаючись до палаючої ватри між деревами, Чумак увесь час думав про вигідні колиби сотні Біра, й мимоволі і явилася думка про те, що до цього табору могли б приходити різні сотні на відпочинок. Адже ж улаштування чогось подібного в інших теренах було абсолютно неможливою річчю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УПА у вирі боротьби» автора Борець Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 22. У ТРИКУТНИКУ“ на сторінці 3. Приємного читання.