Розділ «КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ МЕСОПОТАМІЇ»

Справжнім літературним шедевром є також релігійно-філософський твір "Діалог пана і раба про смисл життя" (його ще називають "Порадами мудрості", "Песимістичним діалогом"). У ньому висловлено глибоку філософську думку про мінливість людської долі та марнотратність життя, чим він перегукується, на думку дослідників, з відомою сентенцією біблійної "Книги Екклезіаст": "Марнота марнот: усе марнота" .

Наведемо кілька фрагментів цього твору:

"Рабе, будь готовий до моїх послуг!" — "Так, володарю, так!" — "Жінку я хочу кохати".— "Кохай же, володарю, кохай! Людина, що кохає жінку, забуває лихо й скорботу".— "О рабе, я жінку не хочу кохати".— "Не кохай, володарю мій, не кохай! Жінка це пастка мисливця, глибока яма Й рів. Жінка це гострий залізний кинджал, що перерізає горло людини".

"Рабе, будь готовий до послуг!" — "Так, володарю мій! Так!" — Він каже: "Добродійство моїй країні я хочу зробити".— "Так, зроби, володарю мій! Зроби! Людина, яка добро діє своїй країні, знайде добродійство собі в чаші Мардука".— "О рабе! Добродійство країні моїй я не хочу зробити".— "Не роби, володарю мій! Не роби! Зійди на пагорби зруйнованих міст. Пройдись по руїнах стародавнього часу й подивися на черепи людей, що жили раніше й після; хто з них був владикою лиха і хто з них був владикою добра?"

"Рабе, будь готовий до моїх послуг!" — "Так, володарю мій! Так!" — "Тепер що ж добре?" — "Зламати шию мою і шию твою та кинути в річку, це добре. Хто такий високий, щоб зійти на небо, і хто такий великий, щоб заповнити землю?" — "О рабе! Я хочу тебе вбити І примусити тебе йти поперед мене".— "Істинно тільки три дні житиме володар МІЙ ПІСЛЯ мене".

У VII—VI ст. до н. е. вже арамейською мовою вавилонці склали збірку афоризмів "Повчання Ахікара". Сюжетною канвою цього дидактичного твору є розповідь про довірливого вельможу Ахікара, який ледь не став жертвою підступності свого приймака. Коли ж підступного юнака викрили й віддали до рук Ахікара, дядько не захотів його крові й вирішив доконати його своїм моралізаторством.

Ось кілька прикладів життєвих мудростей Ахікара: "Розмовляй спокійно, не підвищуй голосу, адже коли б можна було побудувати дім криком, то й осел щодня зводив би по два будинки"; "не будь занадто солодким, щоб тебе не проковтнули, не будь занадто гірким, щоб тебе не виплюнули".

"Повчання Ахікара" завоювали в середні віки виняткову популярність, їх неодноразово переписували й переробляли, переклали багатьма мовами.

Недавно виявлено кілька вавилонських казок. В одній із них, що її умовно назвали "Ніштурський бідняк", ідеться про безталанного ніппурця, який жив у безпросвітній нужді і над яким позбиткувався місцевий градоначальник. Проте наш герой зумів із лихвою відплатити вельможі -здирникові. Дослідники не вважають цей твір соціальною сатирою, а відносять його до розряду казок "про спритних людей". У казці зосереджено увагу на витівках хитрого ніппурця, а не на засудженні соціального зла, хоч її читач міг, зрештою, тішити себе думкою, що й на сильних світу цього можлива управа.

Про ассирійську літературу відомо дуже мало. Безперечно, ассирійці запозичили чимало шумеро-вавилонських літературних сюжетів і художніх засобів, однак створили й свої оригінальні літературні жанри, в тому числі царські "аннали" (найкращі "аннали" належали Саргону II, Сінаххерібу та Ашшурбанапалу). В цих творах нуртує життя, вони вражають своїм внутрішнім драматизмом і з цікавістю сприймаються навіть сучасним читачем. Художньо досконалі також елегійні твори ассирійців: "Покаянні псалми", "Жалібні пісні для заспокоєння серця" тощо. Складено їх на вавилонському діалекті, в них схвильовано передані почуття самотньої, розчарованої життям людини.

Література Месопотамії істотно вплинула на художню словесність інших стародавніх передньоазіатських народів, особливо євреїв. її сюжети були запозичені європейською літературою. Так, образ злої, підступної Ліліт перейшов із вавилонської літератури в Біблію, в апокрифи стародавньої Русі, у "Вальпургієву ніч" Гете, в новелу Анатоля Франса "Дочка Ліліт". Образ зманіженого Сарданапала (так іменували греки ассирійського царя Ашшурбанапала) присутній у трагедії Байрона "Сарданапал", він використовується також у сучасній публіцистиці.

Архітектура, мистецтво, музика

Природа не забезпечила надійний захист Месопотамії від воєнних зазіхань на її багатства сусідніх племен і народів; ЇЇ селища й цілі міста неодноразово стиралися з лиця землі нападниками. Великих руйнувань зазнавали ЇЇ культурно-релігійні центри також гад час громадянських воєн. Тому на території Месопотамії пам’ятки архітектури та мистецтва майже не збереглися. Історію художньої творчості її народів доводиться вивчати переважно на предметах мистецтва, виявлених у Марі, Сузах та інших містах за межами Месопотамії.

Найдавніші пам’ятки месопотамського художнього ремесла виявлено в північних регіонах країни. Це здебільшого неолітична кераміка V тис. до н. е., прикрашена геометричним орнаментом і стилізованими зображеннями людей та тварин. Цей декор, найімовірніше мав також магічне призначення. Тодішні умільці виробляли з напівпрозорого алебастру чоловічі та жіночі статуетки (найчастіше статуетки богині родючості — жінки, з могутніми стегнами та грудьми).

У Вавилонії не було будівельного каменю та промислової деревини, тому в ній із давніх-давен розвивалося виключно глиняне зодчество. Глина непридатна для монументального будівництва — південно месопотамські храми й палаци мали порівняно скромні розміри. Особливістю тамтешньої культової та палацової архітектури була відсутність у ній монументальної скульптури та рельєфів, гранична простота форм. Зовнішні стіни храмів членувалися виступами та нішами. Храми Й палаци споруджували на пагорбах або штучних насипах, щоб до них не досягали паводкові води. Коли глиняна будівля старіла (у кліматичних умовах Месопотамії цього не доводилося чекати довго), безпосередньо на її руїнах зводили нову.

Наприкінці III тис. до н. е. в храмовому будівництві Месопотамії склався оригінальний архітектурний стиль — зіккурат. Мабуть, поява його була наслідком традиції зводити храм на платформі. Зіккурат поступово став неодмінною деталлю храмових комплексів у країні. Він являв собою масивну східчасту три-, п’яти- чи семиярусну споруду, у формі поставлених один на одного паралелепіпедів чи зрізаних пірамід, що звужувалася догори. Верхівка зіккурату, скоріше всього, служила алтарною частиною, куди мав доступ лише верховний жрець. Суцільні сирцеві тераси зіккурату фарбували в яскраві кольори, так шо вся споруда мала досить ошатний вигляд. Із трьох боків до вершини зіккурату вели східці чи пандуси (похилі площини). Зіккурати будували, звичайно, для основних богів, для інших же зводили прості цели та олтарі.

До наших днів у більш-менш задовільному стані збереглися лише три месопотамські зіккурати (в Урі, Чога-Замбіле та Борсиппі), в давнину ж територія Месопотамії буквально рясніла ними (лише у Вавилоні, як запевняють стародавні тексти, височіло 53 таких храми).

Ще в шумеро-аккадську добу у Вавилонії значного розвитку досягло мистецтво скульптури, яка мала не стільки художнє, скільки сакральне призначення й була цілковито підпорядкована архітектурі. Шумери та аккадці створювали статуетки богів, царів та вельмож, рельєфні зображення монстрів, тварин і епічних героїв. Одним із кращих скульптурних творів Шумера є "Дама з Урука" — алебастрове жіноче лице (на жаль, пошкоджене). Деякі спеціалісти навіть вважають "Даму з Урука" гідною суперницею відомих скульптурних зображень цариці Нефертіті. Розвивалося також шумерське мистецтво гліптики, серед предметів якої слід виділити циліндричні печатки з твердого мінералу — гематиту. Печатки-циліндри, що прийшли на зміну архаїчним печаткам-штампам, мають різьблену поверхню. Шумери прокочували їх по мокрій глині й одержували рельєфні відбитки. Зображення на печатках настільки складні, що часом здаються звичайним орнаментом, хоч насправді вони передають зображення богів, героїв, монстрів, тварин тощо.

Художній стиль шумерських печаток постійно розвивався, тому вони служили, за словами Л. Оппенхейма, чутливим барометром, який реєстрував іноземні впливи й індивідуальний почерк окремих художників і шкіл, хоча останні так і не зуміли "пробити міцну броню традиціоналізму" в мистецтві Месопотамії.

Характерно, що шумерське мистецтво поступово скочувалося на шлях спрощення, спотворення пропорцій людського тіла, грубої стилізації (мистецтвознавці вважають, що це було наслідком його підпорядкування релігії). Аккадське ж мистецтво, навпаки, залишилося відданим "реалістичному" стилю, життєво правдивішим. Про це свідчать, зокрема, бронзовий чоловічий портрет (Саргона Аккадського?), кам’яна "Стела Нарам-Суена" тощо.