Розділ 19. УКРАЇНА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ

В Україні ж фіксація інституту парламентської більшості у конституції може стати політично зумовленою, оскільки поняття "парламентська більшість" було закріплено у рішеннях всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р., а представники різних політичних сил і нині заявляють про "необхідність конституційного закріплення парламентської більшості".

Проте під час роботи над текстом представленого законопроекту експерти виявили низку неузгодженостей та штучних ускладнень, які виникають при спробі вбудувати інститут парламентської більшості у конституційний механізм стосунків між президентом, парламентом та урядом. Імовірно, що саме подібні складнощі стали причиною того, що такий інститут дуже рідко є предметом саме конституційного регулювання.

Тому на додаток до представлених експертами МІПА та ШПА НаУКМА пропозицій щодо змін до Конституції України, якими передбачена конституційна фіксація інституту парламентської більшості, на концептуальному рівні були розроблені також альтернативні пропозиції щодо віднайдення оптимальної моделі взаємин між парламентом, президентом та урядом, які відповідають сучасній європейській конституційно-правовій та політичній практиці.

Така модель повинна забезпечити:

а) врахування політичних інтересів, представлених у парламенті, при формуванні уряду (для чіткішої ідентифікації політичних сил, відповідальних за стан справ у країні);

б) робочий зв'язок парламенту та уряду (для динамічнішого та ефективнішого визначення і впровадження державної політики);

в) стабільність уряду країни (для його захищеності від кон'юнктурних змін у розкладі політичних сил).

За результатами порівняльного аналізу текстів конституцій сучасних європейських країн, а також практики їх реалізації дослідники О. Кордун та Р. Павленко підготували на концептуальному рівні проект змін до Конституції, які не передбачають конституційної фіксації поняття "парламентська більшість", натомість містять механізми забезпечення стабільності уряду, які застосовуються у нових (тобто прийнятих після 1945 р.) конституціях європейських країн. Зокрема, пропонується внесення таких змін і доповнень до Конституції та законів України:

1. Удосконалити механізм інвеститури уряду; передбачити, що Президент України після консультацій з уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій протягом 30 календарних днів після припинення повноважень попереднього складу Кабінету Міністрів (крім випадків оголошення йому недовіри Верховною Радою чи надання парламентом згоди Президентові на відставку прем'єра) призначає кандидата на посаду прем'єр-міністра

України, який протягом 15 календарних днів представляє Верховній Раді України проект Програми діяльності Кабінету Міністрів.

2. У разі неотримання Програмою діяльності Кабінету Міністрів країни вотуму довіри від Верховної Ради, парламент протягом 15 днів призначає прем'єр-міністра України за пропозицією не менше третини його конституційного складу.

3. Якщо протягом цього терміну прем'єра не буде обрано, Президент матиме право розпустити Верховну Раду і призначити нові вибори.

Втім, як свідчить перше десятиліття української незалежності, і суспільство, і влада віддають перевагу компромісам і "на півзаходам" перед рішучими кроками. Яким цього разу виявиться компроміс між основними політичними силами в парламенті, кіл в оточенні Президента і лобістських груп навколо уряду, дізнаємося вже найближчим часом.

Національно-державне відродження.

Пошуки шляхів відродження економіки поєднувалися з національним відродженням. Зростала національна самосвідомість як українців, так і представників більше ніж 110 народів, які живуть в Україні. За даними перепису 2001 р., в Україні живе 37,5 млн українців, 8,3 млн росіян, 103,6 тис. євреїв, 275,8 тис. білорусів, 258,6 тис. молдаван, 204,6 тис. болгар, 144,1 тис. поляків, 156,6 тис. угорців, 151 тис. румун та ін.

Неодмінною умовою успішної розбудови Української держави стало забезпечення свободи та гідності людини. Було розроблено концепцію оборони й створення власних Збройних Сил. Усі війська, незалежно від їхнього підпорядкування, було взято під юрисдикцію державних органів України. Правові норми і дух взаєморозуміння стали основою співжиття в Збройних Силах України, адже українське військо вже не було частиною імперської армії, а належало власному народові. Це однаково стосувалося всіх військовослужбовців, незалежно від їхньої національності. Тож не було ніяких перешкод для тих офіцерів і солдатів, які виявили бажання виїхати з України для подальшого проходження війської служби в інших державах.

Створення національних Збройних Сил, як і процес розбудови Української держави загалом, проходили з великими труднощами. Адже українським патріотам протистояли та й протистоять досі численні консервативні й реакційні сили. Нема єдності в національно-демократичному русі.

В умовах адміністративно-командної системи тривала політика, спрямована на зближення і злиття націй, внаслідок чого в Україні з кожним роком зменшувалася питома вага українського населення. Приміром, у 80-х рр. чисельність українців республіки зросла на 2,6 %, тоді як росіян — на 8,3 %, білорусів — на 8,1 %, молдаван — на 10,6 %. Не останню роль у цьому відігравала міграція з різних міст колишнього СРСР в Україну людей переважно літнього віку. Здебільшого це були росіяни. Що стосується міграції українців, то до РРСФР переїжджала переважно молодь, інтелектуально найрозвинутіші верстви населення — випускники ВНЗ, учені, творчі працівники та висококваліфіковані робітники, які їхали освоювати простори Сибіру й Далекого Сходу.

Для надання процесам національного відродження нормального розвитку в Україні продовжує формуватися система управління національними процесами. Указом Президії Верховної Ради від 10 квітня 1990 р. створений Державний комітет України у справах національностей, організовано Інститут національних взаємин і політології АН України, працює Центр вивчення проблем міжнародних взаємин, у раді академічних інститутів діють групи та відділи, об'єктом дослідження яких є національні проблеми й процеси.

Як відомо, в минулому недооцінювали значення національної самобутності українського народу, нехтували культурно-етнічними проблемами представників інших національних груп України, що загострювало проблеми функціонування національних мов, розвитку національних культур. Така політика призвела до звуження сфери вживання української мови, її престижу. Більш як у половині українських театрів вистави йшли переважно російською мовою.