Розділ 19. УКРАЇНА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ

Як стверджує С. Кульчицький, парламент роками гальмував ринкові реформи. Менталітет і соціальна структура українського суспільства змінювалися надто повільно. Являючи собою віддзеркалення суспільства, Верховна Рада спочатку була опанована лівими фракціями, які закликали повернутися у міфічне минуле. Потім практично без переходу і навіть з тим же складом депутатів у ній почали зміцнюватися олігархічні фракції.

Процес демократичного розвитку в Україні особливо виявився на виборах до парламенту та органів місцевого самоврядування 31 березня 2002 р. Реакція міжнародних спостерігачів на хід голосування загалом була позитивною. Як зазначила 1 квітня 2002 р. у своїй заяві міжнародна місія спостереження за виборами, до складу якої входять представники від Парламентської асамблеї ОБСЄ, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, РЄ та Європейського парламенту, парламентські вибори в Україні наближаються до міжнародних стандартів. "Виборчий процес став прозорішим, але необхідно докласти зусиль для підвищення громадської довіри до результатів виборів", — зазначив Брюс Джордж, віце-президент ПА ОБСЄ та спеціальний координатор з питань українських парламентських виборів. Позитивним аспектом стали, як зазначили міжнародні спостерігачі, нове та вдосконалене виборче законодавство, ефективна централізована робота виборчих установ та добре представлений спектр 33 політичних партій і виборчих блоків, які висунули понад 7 тис. кандидатів. Засоби масової інформації здебільшого забезпечили кандидатам та партіям доступ до виборців шляхом проведення теледебатів, надання безкоштовного ефіру та платної політичної реклами.

Керівник громадської організації "Комітет виборців України" І. Попов заявив 1 квітня 2002 р., що "вибори відбулися на адекватній нормативно-правовій базі". Попереднім висновком Комітету може бути те, що "результати виборів відповідають волевиявленню громадян".

Міжнародні спостерігачі від СНД вважають, що вибори були проведені виборчими комісіями відповідно до національного виборчого законодавства і визнають ці вибори демократичними й легітимними.

Вибори відбувалися за самої активної ролі громадськості та кандидатів у депутати. До складу дільничних комісій входили представники різних політичних сил, що практично унеможливлює будь-яку фальсифікацію результатів виборів. За процесом голосування і підбиття підсумків стежили близько 900 тис. офіційних спостерігачів, у тому числі 944 міжнародних спостерігачі з 49 країн, які представляли 60 організацій. Найбільше їх було з Росії — 203 особи, а також США — 157 осіб. Окрім того, Польща направила 86 спостерігачів, Білорусія — 57, Великобританія — 46, Латвія — 32, Молдова — 24, Німеччина — 23, Нідерланди — 22, Франція — 21, Іспанія — 18, Азербайджан — 17, Румунія і Чехія — по 16, Швеція і Вірменія — по 12, Литва — 11, Італія, Грузія і Люксембург — по 10.

Із понад 33 тис. виборчих дільниць 90 були організовані при закордонних представництвах України, 127 — на суднах, 151 — в пенітенціарних (медичних) закладах. В усіх цих установах вибори відбулися організовано й відповідно до чинного законодавства держави.

Треті в історії незалежної України парламентські вибори відбувалися в переломний для України період. Оскільки аналіз фактичної Конституції України дозволяє вважати, що основною в політичній системі нашої держави є посада Президента, то найвищі ставки робитимуться саме на наступних президентських виборах. Людина, яка їх виграє (і, звісно, її найближче оточення), визначатиме основні напрямки руху нашої держави в найближче десятиліття.

Бдруге в Україні вибори до Верховної Ради проводилися за змішаною — мажоритарно-пропорційною — системою. Незважаючи на спільні спроби низки депутатських фракцій, передусім СДПУ(о) та КПУ, запровадити в країні суто пропорційну систему або хоча б змінити співвідношення в змішаній не на користь мажоритарної, кількість депутатів, які обиралися в мажоритарних та багатомандатному округах залишилася незмінною — по 225 осіб.

Небажання Президента підписувати закон про вибори депутатів на пропорційній основі було прямо пропорційним зворотному прагненню низки парламентських фракцій. Очевидно, тверезо зваживши всі аргументи "за" та "проти", глава держави дійшов висновку, що насправді єдиний, хто виграє від запровадження пропорційних виборів — це кандидат від компартії. Відповідно закон "ветувався" доти, доки Верховна Рада не ухвалила його в компромісному варіанті.

Цікаво, що прогноз щодо "червоної загрози" та "молдовського варіанту" не справдився: на виборах-2002 комуністи не здобули гаданої переваги, але й не здали позицій. Якщо суспільство не зазнає соціально-економічних потрясінь, а КПУ не спроможеться реалізувати нову стратегію залучення симпатиків, сценарій "червоного реваншу" буде остаточно відкладено на полицю як "нереалізований".

Невдачею закінчилися і спроби зменшити загальну кількість народних депутатів України до 300 осіб, здійснені оточенням Президента задля "імплементації результатів загальноукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року".

Таким чином, основні параметри виборів до парламенту — кількість депутатів та спосіб їх обрання — залишилися на цих виборах такими ж, як і на попередніх. Проте, на думку значної кількості фахівців з міжнародного та українського виборчого законодавства, в українському виборчому законодавстві спостерігається суттєвий прогрес. Суспільство отримало значні важелі для контролю за ходом виборів, досконалішими і прозорішими стали процедури голосування, підрахунку голосів, передвиборчої агітації тощо.

В середньому у виборчі списки політичних партій і блоків було внесено 77 % чоловіків і 23 % жінок. 9 % кандидатів мали вік 21—29 років, 49 % — 30—49 років і 42 % — 50 і більше років. Крім того, 86 % кандидатів у депутати мали вищу освіту. Диспропорція за статевою ознакою у Верховній Раді не зменшилася порівняно з парламентом попереднього скликання; у виборчих списках партій, що подолали чотирьохвідсотковий бар'єр, частка чоловіків становила близько 90 %. Зокрема, в списку блоку "Наша Україна" чоловіків було 90 %, Компартії України — 86 %, Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) — 87 %, блоку "За єдину Україну" — 92 %. При цьому експерти ще до виборів відзначали, що частка чоловіків є більшою в потенційно "прохідній" частині списків партій.

Характерною тенденцією минулих виборів слід вважати те, що найчисленнішою групою в партійних списках є підприємці. Частка підприємців у виборчих списках у середньому становила 20 %. Кількість підприємців сягала 50 % у списку Всеукраїнської партії трудящих і 46 % — у списку "Команди озимого покоління". Водночас у списку блоку Наталії Вітренко підприємців було З % , а в списку Компартії — 5 %.

Другою за чисельністю групою є партійні кадри. В середньому у списках партій вони становили 9 %. У той же час у списку блоку Н. Вітренко нараховувалось 22 % партійних активістів, у КПУ — 19 %, у Соцпартії України — 17 %. У списку Всеукраїнського об'єднання "Жінки за майбутнє" партійних активістів було всього 1 %.

Аналіз партійних передвиборчих списків свідчить, що 6 % спис-ковиків становили депутати Верховної Ради України чи Верховної Ради Криму. Зокрема, у списках Компартії таких було 33 %, у списку блоку Наталії Вітренко — 22 %, у списку блоку Віктора Ющенка "Наша Україна" — 18 % . Водночас народні депутати не були представлені в списках 11 партій і блоків. Крім того, в середньому 92 % кандидатів у депутати, внесених у списки, мали партійні квитки.

Крім того, в середньому кожен четвертий зареєстрований ЦВК кандидат у народні депутати в багатомандатному окрузі жив у Києві, 45 % — в обласних центрах, 25 % — у містах і селищах міського типу, 5 % — у селах.

Однак прийшов день виборів. Усього в списки виборців було внесено 35 519 803 осіб, з них, заданими ЦВК, за партії та блоки проголосувало 24 332 698 осіб, або 69,66 % виборців. У багатомандатному окрузі участь у голосуванні взяли 24 716 427 осіб, визнані недійсними 912 644 бюлетені. В одномандатних округах в голосуванні взяли участь 24 759 022 осіб, визнані недійсними 1 318 517 бюлетенів.

З 399 народних депутатів, які балотувались до нового парламенту, на виборах перемогли 185.

Отож, парламент суттєво оновився. Однак здебільшого це оновлення відбулося за рахунок його поповнення представниками виконавчої влади та бізнесової еліти — кіл, і до цього близьких до розробки, прийняття і впровадження рішень.