Розділ «Тема 6. Японська цивілізація»

Найбагатша у фінансовому аспекті високорозвинена країна виявилася просто не готовою до глобальної економіки. Інститути, що підтримували розвиток навздогін, з певного моменту стали йому заважати. Особливо це помітно у фінансовій сфері. На хвилі успіхів 1980-х рр. японські підприємці захопилися спекулятивними інвестиціями в нерухомість, банківський сектор і фондовий ринок. Утворилася фінансова "мильна бульбашка", яка не могла не лопнути. Це сталося в 1997-1998 рр., викликавши грандіозну фінансову кризу в азіатсько-тихоокеанському регіоні, яка опосередковано вплинула й на країни інших регіонів. Система ж державної підтримки банківського сектору в самій Японії трималася у традиційному вигляді до 1999 р. Як будь-яке надмірне опікування, ця система знижувала відповідальність менеджерів, не відвертала їх від ухвалення ризикованих рішень, роздавання невиправданих кредитів і малоефективних інвестицій. Дуже багато чого в японській банківській сфері не відповідало сучасним світовим тенденціям, нормам і правилам. Безнадійні трильйонні корпоративні борги хитромудро курсують потаємними шляхами. Зростає державний борг. Погіршення показників економіки і державний патерналізм призвели до падіння збору податків і масового банкрутства японських фірм та банків.

Японія не витримує вітрів глобалізації. У наш час стають слабшими бар'єри для руху товарів, капіталів, людей. Це час транснаціональних контактів і злиття між великими корпораціями. За таких умов тісні зв'язки між державою і корпоративним сектором розпадаються. Механізм фінансового і бюджетного контролю над економікою, перерозподілом прибутків працює вкрай погано.

Однак соціальні зобов'язання національної держави перед своїми громадянами залишаються в силі. За умов глобалізації це протиріччя стає ключовим. Політика соціальної підтримки великих груп населення позбавляється фінансової і правової бази.

Японія сповідує державний патерналізм, тобто держава, як мудрий батько, має піклуватися про членів своєї "родини". Зараз у Японії відбувається швидке старіння населення, за темпами якого країна є лідером серед інших. Загалом, починаючи з кінця XX ст., загострилася демографічна проблема. Зростання населення залежить від двох факторів: збільшення коефіцієнта народжуваності і зниження коефіцієнта смертності. У Японії зростання населення відбувається при падінні першого і зниження (з огляду на високий рівень життя, досягнень медицини) другого. Проте самі японські демографи зазначають, що чисельність населення, досягли у 2006 р. свого піку у 127,74 млн осіб, почне невпинно зменшуватися. За підрахунками експертів Національного інституту проблем населення і соціальної безпеки, до 2050 р. вона буде складати лише 109,59 млн осіб.

Таке значне падіння пояснюється, насамперед, загальним зниженням народжуваності в країні. Японці дедалі більше відтягують терміни створення власної сім'ї, бажаючи присвятити молоді літа кар'єрі та розвагам. Навіть узявши шлюб, чимало молодят не хочуть народжувати дітей, вважаючи, що поява нащадків надто круто й у небажаному напрямі змінить їх звичний спосіб життя. При цьому чимало жінок добровільно відмовляються від шлюбу. Свобода і самостійність дедалі більше приваблює молодих японок. Згідно зі статистичними даними, у 1970 р. частка незаміжніх японок у віці від 25 до 29 років складала 18,1 %, у 1990 - 40,2, у 1999 р. - 52 %. Чим вищий освітній рівень жінки, тим сильніше її бажання жити на самоті. Велику роль у цьому процесі відіграє й економічний фактор, особливо економічна нестабільність, що охопила країну в останні півтора десятка років у зв'язку з крахом економіки "мильної бульбашки". Якщо підрахувати витрати, які має сім'я у зв'язку з народженням дитини і доглядом за нею, набігає величезна сума. Багато людей вважають, що народження дітей у Японії стає розкішшю, яку не всі можуть собі дозволити. Хоча держава намагається підтримувати сім'ю. У 2010 р. усі сім'ї з дітьми, незалежно від статків, одержували допомогу на дітей: батьки дітей до трьох років щомісячно одержували по 10 тис. єн (810 грн) на місяць, а від 3 до 15 років - по 5 тис. єн (400 грн). При середньому річному сімейному прибутку у 4 млн єн (826 тис. грн) подружжя не сплачує податків із 760 тис. єн (62 тис. грн), з решти береться 10 %. Проте ці кошти держава повертає, якщо в сім'ї є кредит на житло. Вартість двокімнатної квартири площею у 70 кв. м у новому будинку в хорошому районі ч. Токіо становить 500-600 тис. дол. (у Києві за такий метраж на середину 2010 р. просили 200 тис. дол.). Відсоток за іпотекою в Японії складає від 2,5 до 2,8 %, чим позичальники дуже невдоволень Кредит на квартиру береться зазвичай на 35 років, проте виплачується за 21 рік.

Однак усі ці обставини не дуже сприяють поліпшенню демографічної ситуації в країні. Якщо в 1930 р. на одну японську жінку в середньому приход и лося 4,7 дітей, у 1947 - 4,6, у 1985 - 1,8, у 1992 р. - 1,5, то у 2009 р. -1,37. А для збереження чисельності населення на незмінному рівні необхідний показник, як мінімум, у 2,08. Демографічна проблема безпосередньо пов'язана з і економічними показниками країни. Так, скорочення кількості робочої сили на 10 %, що очікується вже до 2025 р., призведе до падіння ВВП на 6,7 %. Дехто з економістів розраховує, що ці втрати можна буде компенсувати новими високопродуктивними технологіями і розвитком електронних видів торгівлі. Однак їх опоненти попереджають, що економіка Японії, і про це свідчить досвід інших країн, не вийде із кризи, поки не буде подоланий синдром зниження народжуваності.

Демографічну ситуацію в країні не зможе компенсувати навіть прогнозоване зростання тривалості життя. У Японії на початок 2006 р. середня тривалість життя для чоловіків становила 88 років, для жінок - 92 роки. Японська преса пише про перетворення суспільства у "країну старих", бо частка людей похилого віку у XXI ст. тут буде набагато більшою, ніж в інших країнах. До 2050 р. японці, які досягли 65-річного віку, будуть складати понад 35,7 % населення країни. З одного боку, частину попиту на робочу силу задовольнять досвідчені руки ветеранів. Проте з віком люди похилого віку починають частіше хворіти, багато хто потребує постійного догляду. Отже, вони відтягують на себе не тільки значні кошти, а й робочі руки лікарів, санітарів, медичних сестер, тобто загострюються проблеми медичного і пенсійного забезпечення, що традиційно вирішуються державою. За прогнозами, протягом наступних п'ятдесяти років частка активного населення у віці від 15 до 64 років зменшиться із 86 млн до 53,38 млн осіб. А це означає, що кожному працюючому доведеться відраховувати у вигляді податків, які спрямовуються на підтримання життя старих членів суспільства, набагато більше. Таким чином, Японія постала перед необхідністю термінової розробки нових систем медичного обслуговування і соціального забезпечення.

Не тільки ці проблеми турбують японських керівників. Потрібно виводити країну із кризи, але реформи просуваються важко, оскільки вони зачіпають колишні сильні групові інтереси і зіштовхуються з опором чиновників, політиків, менеджерів компаній. Багато хто волів би зберегти статус-кво через побоювання ризику. До того ж генерація, яка пережила колосальний успіх національної економічної моделі, ще не пішла із життя.

Імпортовані до Японії західні інститути двічі, наприкінці XIX й у середині XX ст., вступали у своєрідний симбіоз із місцевими умовами. Зараз країна втретє протягом останніх півтора століття намагається повторити цей успіх. Так, великі компанії поступово відмовляються від системи довічного найму працівників. З'являються й інші елементи, що наслідують сучасні американські зразки. Проте справа просувається з великими складнощами. Глобалізація зумовлює конвергенцію1 національних економічних систем і змушує національні уряди надавати більший рівень свободи для економічної діяльності. У японському варіанті держава завжди відігравала значну роль у керівництві економікою, прямо чи опосередковано через протекціонізм певним економічним структурам.

Упродовж тривалого часу велике значення для піднесення економіки і зміцнення позицій країни у світі мав "японський дух". Одним із проявів його, зокрема, був "економічний патріотизм", коли японці купували і споживали лише продукцію вітчизняного виробництва. Однак зараз спостерігається деяке ослаблення цього духу. Японці, особливо молоді, дедалі частіше ідентифікують себе як "громадян світу", як органічну частину світового співтовариства і не вважають свою культуру незбагненною для іноземців. Старші хвилюються, як би молодь остаточно не позбулася національної самоідентифікації. Проте молоді завжди і всюди притаманні, по-перше, більша відкритість до всього нового, а по-друге, підкреслено критичне ставлення до ідей та ідеалів батьків.

Старі люди завжди і всюди схильні гудити молодь, однак слід визнати, що в нинішніх японців великі проблеми з "японським духом". Адже саме він дозволяв їм виживати у складних умовах попередніх часів, забезпечував успішну адаптацію, що надавала можливість цивілізації зберегти себе. "Японський дух" як основа традиційної цивілізації протилежний сучасному світу та глобалізації. Нинішню кризу і нинішній виток глобалізації Японія зустрічає духовно переможеною, якою вона продовжує залишатися після 1945 р. У матеріальному плані поразка у війні врешті-решт принесла японцям сите і заможне життя, яке привчило їх до абсолютизації матеріальних цінностей і матеріального прогресу. Проте японські інтелектуали зазначають, що Японія вже достатньо американізувалася, час згадати і про саму себе. Але щоб не скотитися до примітивного націоналізму, обмеженого лише власною, багатою, але за сучасних умов недостатньою спадщиною, необхідне включення в ширший і органічніший контекст. Повернення Японії і "японського духу" в азіатський духовний, цивілізаційний і культурний світ є найпродуктивнішою відповіддю на виклик теперішнього витка глобалізації.

Останніми роками чимало країн Азії, й особливо Азіатсько-Тихоокеанського регіону, визнаючи сильний західний вплив, здійснюють певний опір його абсолютній гегемонії і докладають зусиль для створення нової Азії, нехай не до кінця вільної від західного диктату, однак такої, що прагне ствердження власної національної ідентичності. Це прагнення до захисту місцевої автономії зумовило появу концепції "глокалізації" - певної дихотомії: глобалізація + локалізація. Розглядаючи глобальні процеси, прибічники цієї концепції підкреслюють найважливіші зміни, що відбуваються в локальних, тобто місцевих співтовариствах, малих культурах, що виявляються у здатності основних тенденцій у сфері виробництва і споживання універсальних товарів перевтілюватися в регіональні форми, тобто підлаштовуватися до специфіки локального ринку.

Особливе місце посідає продукція індустрії масової культури, що набула колосальної ваги не тільки з погляду впливу на людську свідомість, але й з економічного (прибуток від експорту американських фільмів перевищує прибуток від експорту російської нафти). Нині світ заговорив про потужний японський культурний наступ - масове впровадження в інші країни, включаючи США, продукції японської культурної індустрії - коміксів (манга), анімаційних фільмів й іграшок (аніме), моди, кухні тощо. Якщо впродовж останніх десяти років японський промисловий експорт зріс на 20 %, то культурний - у три рази. Причому більша частина культурних потоків іде на азіатський регіон. Культура в наш час стала важливою складовою зовнішньої політики, що зумовило виникнення такого поняття, як "культурна дипломатія", у якій Японія останніми роками стала заявляти про себе. Азія входить до сфери стратегічних планів Японії, яка вважає, що саме тут знаходиться невикористаний потенціал розвитку світового співтовариства, і тому претендує на роль регіонального лідера. Японія може "зберегти обличчя" тільки у природному для себе середовищі. Тим більше, що багато хто давно вже сприймає Азію як єдину у своїх основах цивілізацію, що історично склалася і є дієздатною альтернативою "білому" Заходу.