Розділ «Тема 6. Японська цивілізація»

Важлива особливість японського розвитку - відсутність іноземної інтервенції. У 1274 та 1281 рр. були дві спроби з боку тата-ро-монголів удертися на японські острови. Й обидва рази під час переправи зненацька піднімався сильний вітер, який розкидував кораблі нападників, і вторгнення унеможливлювалося. На згадку про ті події з'явилася назва "камікадзе" - "священний вітер".

Так називали себе пілоти-смертники, які воювали проти американських кораблів під час Другої світової війни.

У 1542 р. на острів Танегасімо через корабельну аварію потрапив перший європеєць - португалець Мендес Пінто. У Японії з'являються португальські й іспанські купці, а також місіонери* єзуїти на чолі із Франциском Ксав'єром. Починається торгівля з європейськими країнами, поширюється католицизм, уперше завозиться вогнепальна зброя. Проте правителі з роду Токугава злякалися поширення християнства, а також того, що вогнепальна зброя потрапляла до рук військ південних князів, які були не до кінця замиреними із центральним урядом. З 1640 р. Японія стає закритою: під загрозою смерті японцям заборонялося залишати країну, а іноземцям наближатися до японських берегів. Виняток робився для голландських і китайських купців, які привозили предмети розкоші на маленький острів Дедзима в порт Нагасакі. "Закриття" Японії сприяло консервації існуючого ладу, а також відставанню у розвитку науки і техніки. Обрив зв'язків зі світом неминуче веде до стагнації. Однак треба зауважити, що епоха Великих географічних відкриттів була одночасно й епохою формування великих колоніальних імперій. В історичній перспективі неконтрольоване проникнення європейців за умов слабкого центрального уряду могло призвести або до прямої колоніальної залежності, або, у кращому випадку, до посилення відцентрових тенденцій. Таким чином, було відвернено колонізацію країни і забезпечено мирне життя, оскільки не велося війн проти іноземних загарбників, на період понад 200 років.

Багато країн намагалося зав'язати економічні відносини з Японією. 8 липня 1853 р. американська військово-морська ескадра під командуванням комодора М. Перрі увійшла в Токійську затоку у порт Урага. Японській владі було передано послання президента СПІА з вимогою відкрити порти Японії для торгівлі з Америкою. За відповіддю американці пообіцяли повернутися навесні наступного року. В оточенні сьогуна цей візит викликав паніку. У храмах молили богів про наслання на прибульців тайфуну. Проте тайфуну не трапилося, а М. Перрі повернувся раніше обіцяного. 7 лютого 1854 р. в м. Едо (тодішня столиця Японії) з'явилася ще більша американська ескадра - 9 кораблів із 250 гарматами й екіпажем у 2 тис. осіб. Після переговорів, що тривали 6 тижнів, комодор змусив сьогуна дати згоду на відкриття двох портів. 31 березня 1854 р. в м. Канагава було підписано угоду, за якою для США відкривалися порти Сімода та Хакодате. Аналогічні договори були укладені з Великою Британією, Францією,

Голландією, Росією. Нерівноправні угоди призвели до обмеження суверенітету Японії. До країни пішла маса дешевих товарів машинної індустрії із Західної Європи й Америки. Слабка японська економіка, заснована на ручній техніці, була сильно підірвана. Ціни на рис зросли вдвічі. Усі звинувачували сьогуна у слабкості і зрадництві, у капітуляції перед іноземцями. Опозиційні сьогуну сили почали групуватися навколо імператорського палацу Кіото.

Імператора підтримали князі південно-західної, найрозвиненішої економічно частини країни, самураї, які складали 1/16 частину населення, торговці, міські низи, селянство. У 1862 р. почалися військові дії між прибічниками імператора і сьогуна. Війна відбувалася на тлі масових народних заворушень. У квітні 1868 р. сьогун капітулював. Уся влада перейшла до рук імператорського уряду. Проте він відразу зіштовхнувся із великими складнощами. Скарбниця виявилася порожньою й обтяженою боргами. Тривали масові заворушення. А біля берегів Японії ще стояли ескадри іноземних кораблів. За цих умов імператорський уряд пішов на реформи, які стали відповіддю на "виклик", кинутий розвиненішим Заходом.

Основні принципи нового уряду були оголошені у формі присяги імператора Муцухіто своїм підданим на зборах представників придворної аристократії, князів і самураїв. Імператор обіцяв:

o створити представницький орган і розв'язувати всі питання держави шляхом масового обговорення;

o зміцнити фінансову систему;

o поліпшити добробут народу;

o покласти край застарілим законам і шкідливим звичаям минулого;

o набувати знання по всьому світу.

У Японії почався перший етап модернізації, який увійшов в історію під назвою революції Мейдзіісін1. Це була спроба засвоїти елементи розвиненіших систем заради виживання і збереження цивілізаційної наступності Японії. Японія, аби не перетворитися на жертву, мала сама стати на шлях капіталістичного розвитку, незважаючи на те, чи всім це сподобається, чи ні. Імператор і його прихильники очолили процес модернізації на основі запозичення досвіду Заходу в техніці, виробництві, економічній, політичній, культурній сферах, але при збереженні всіх головних традицій японської цивілізації.

Історія людства знає три типи модернізації1. Перший тип - піонерська модернізація, що притаманна лідерам світового технічного й економічного прогресу. Постійна боротьба за світові ринки збуту підштовхує передові країни до вкладання значних коштів у науково-технічні й економічні розробки. Це дає змогу створити найефективніші економічні механізми, найраціональніші технології, найпродуктивнішу техніку. Другий тип - органічна модернізація, яка практикується країнами, що перебувають у другому ешелоні світового економічного прогресу. Вона е наслідком природного розвитку в них капіталізму. Її характерною рисою є оволодіння технологіями й економічними механізмами, що виробили модернізатори-піонери. Ці новації органічно вписуються в структуру національної економіки, яка внаслідок своєї еволюції вже дозріла для їх сприйняття, засвоєння і використання. Третій тип - модернізація навздогін, яка теж базується на засвоєнні передових технологій та економічних механізмів. Проте це засвоєння не є природним, органічним, оскільки стимулом для такого типу модернізації є не дозрілість національної економіки, а, як правило, зовнішній виклик інших економічно розвинених держав, що загрожує втратою позицій на міжнародній арені державі-аутсайдеру.

Японія йшла шляхом модернізації останнього типу. Дослідження історичного досвіду країн, які здійснювали модернізацію навздогін (насамперед Японії, Росії, Південної Кореї та ін.), виявляє певні закономірності такого розвитку. Принциповою особливістю є зростання ролі держави, що виявляється у встановленні державного контролю в усіх сферах економіки, активному втручанні державних структур у хід реформ. Реалізація такого сценарію на практиці веде до зростання авторитарності влади, посилення централізму, збільшення ролі чиновництва, бюрократизації управління. І чим пізніше країна вступає на шлях наздоганяючого розвитку, тим більша роль держави в економічному житті, імпульс до модернізації йде не "знизу", не від ринку та його суб'єктів, а "згори", від держави. З огляду на це традиційні соціально-економічні фактори розвитку - розширення ринку, приватного підприємництва і приватних інвестицій, зміцнення класу буржуазії тощо - виявляються не такими важливими порівняно з рішучістю правлячого режиму почати модернізацію і мобілізувати для цього всі ресурси суспільства.

Рішучість у реформаторів Мейдзі-ісін була. До розпочатих ними соціально-економічних перетворень належали:

o скасування станової системи;

o проголошення свободи купівлі і продажу землі, вибору професії, місця проживання, пересувань;

o здійснення низки заходів, що сприяли розвитку ринку;

o ліквідацію князівств і запровадження префектурного адміністративного поділу.