Розділ «Тема 5. Китайська цивілізація»

Оптимістично налаштовані оглядачі вважають, що "масивність" китайського економічного і людського матеріалу, інтелектуальна витонченість китайського народу, включаючи і частину його вищої бюрократії, здатність нетривіальним чином вибудовувати відносини з діаспорою (у свій час Конфуцій закликав: "Нехай бджоли несуть мед до свого вулика!", а відповідно до цього заклику сучасні китайці, що мешкають по всьому світу, інвестують свої гроші в економіку своєї далекої батьківщини) - усі ці обставини дозволяють сподіватися на те, що, врешті-решт, китайська цивілізація зуміє подолати теперішні протиріччя і складнощі свого розвитку і гідно увійти у нинішній і завтрашній світ. На початку XXI ст. вище керівництво країни проголосило, що в КНР "загалом" побудоване "гармонійне суспільство", яке, однак, має чимало недоліків, які до 2020 р. мають бути усунені. Відомий американський політолог З. Бжезинський, зазначив, що для досягнення рівня держави першого рангу необхідно мати на руках чотири "козирі": ефективне національне керівництво: політичну стабільність: дисциплінованих громадян: високий рівень нагромаджень. Практика свідчить, що КНР володіє усім комплексом компонентів, зазначених американським аналітиком. Деякі радикально налаштовані автори, насамперед китайські, стверджують, що XXI ст. буде не просто сторіччям Азії, а сторіччям саме Китаю. Під цим розуміється та вирішальна роль, яку він почне відігравати на світовій арені. У ювілейному 2009 р. вийшла книга "Китай сердиться", що закликає народ Серединної держави посісти гідне місце у світі, дати відсіч Заходу і почати шукати

"життєвий простір". У зв'язку із цим варто згадати загальновідому концепцію американського професора С. Хантингтона про можливість зіткнення китайської і західної цивілізацій у XXI ст. Дехто з російських учених також висловлюється про невідворотність конфлікту китайської і російської цивілізацій.

З іншого боку, серед дослідників існує і песимістичний погляд на сьогодення і майбутнє КНР. Дехто з аналітиків прогнозує для КНР у XXI ст., долю, аналогічну до долі Югославії і Радянського Союзу. У такому випадку китайський регіон знову поринув би в безодню громадянської війни і хаосу, які могли б перекинутися через його кордони. Дослідники виокремлюють фактори, які ускладнюють майбутнє Китаю:

o декларовані цілі реформ залишаються не до кінця зрозумілими: реформатори повторюють, що все це є "просуванням по соціалістичному шляху";

o погіршується екологічна ситуація: катастрофічно швидко руйнується довкілля, перетворення земель на пустелі відбувається із швидкістю 1,5 тис. кв. км на рік, уже 55 % території непридатні для господарської діяльності, гострою є проблема водопостачання, зменшення сировинних ресурсів, у зіставних обсягах виробництва китайська промисловість забруднює довкілля у багато разів більше, ніж це має місце в розвинених країнах (напр.: щорічно в атмосферу викидається майже 20 млн т двоокису сірки - перше місце у світі за цим показником, що зумовлює постійні кислотні дощі в країні);

o низька ефективність промисловості, екстенсивні методи господарювання, особливо в державному секторі;

o проблеми сільського господарства і селянства (складність їх розв'язання полягає в тому, що збільшення прибутків селян і звільнення їх від надмірного оподаткування взаємозумовлені);

o нерівномірність темпів і рівня соціально-економічного розвитку приморських і внутрішніх районів Китаю (розрив у рівні життя жителів великих міст, наприклад Шанхаю, і мешканців селищ західних провінцій - 15 разів), що створює небезпеку соціального вибуху;

o безробіття (щорічно армія працездатних громадян поповнюється на 12 млн, до яких слід додати тих, хто витісняється з сільського господарства або звільняється внаслідок реформування підприємств; нових робочих місць у наш час щорічно створюється близько 7 млн);

o міграція, що набуває характеру катастрофи (кількість сезонно мігруючих країною працівників перевищує 100 млн);

o швидке старіння населення, більша частина якого не має пенсійного забезпечення, а медична допомога доступна невеликій частині, бо понад 80 % державних асигнувань на охорону здоров'я одержують партійні та державні чиновники;

o демографічна проблема, яка сформульована чітко: "Людей багато, а ресурсів мало".

Після Другої світової війни комуністична партія закликала активно збільшувати народжуваність. Мао Цзедун висунув формулу: "Чим більше людей, тим більша сила". Однак від початку 1970-х рр., коли стало зрозумілим, що не вистачає продовольства й інших ресурсів, запровадили політику обмеження зростання населення. Спочатку висунули гасло: "Одна родина - три дитинні", потім - дві, згодом - одна дитина. Як наслідок за час реформ населення Китаю зросло на 310 млн осіб, однак вдалося запобігти народженню приблизно такої ж кількості людей. "Зворотною стороною медалі" стало намагання зменшення народження дівчат, оскільки турбується про батьків за їх життя і виконує ритуали після смерті тільки син. Стався демографічний перекіс - переважання молодих чоловіків, яким не знайти дружин. На початок 2005 р. в населенні Китаю чоловіків було на 30 % більше, ніж жінок. Нещодавно було оголошено: можна народжувати другу дитину, якщо перша - дівчинка. Ще одним аспектом стала поява поколінь "маленьких імператорів" - єдиних у родині дітей, вибагливих до життя та добробуту. Саме через ці підростаючі покоління йде проникнення культу насолоди, розширеного споживання, індивідуалізму, гонитви за "золотим телям" тощо. Таким чином - це виклики традиційним китайській цивілізації цінностям.

На це звертають увагу прихильники "песимістичного сценарію" майбутнього Китаю. На підтвердження своєї позиції вони також висувають й інші аргументи:

o Загальноцивілізаційний: колишня агробюрократична організаційна матриця китайської цивілізації як була, так і залишилася в силі. Проте зараз ця матриця діє за умов тиску індустріального, бюрократичного, "потогінного" міста на напівтрадиційне село. Це таїть у собі нові протиріччя і протестні тенденції в народних низах. Одним з перших сигналів можливих майбутніх настроїв уважається масовий рух у вигляді нової релігійної секти Фалуньгуну до якої належать десятки мільйонів послідовників. Він віддзеркалює протест частини суспільства проти краху традиційних морально-етичних підвалин, проти соціально-економічних потрясінь, які викликали руйнування звичних соціальних норм і порядків.

o Економічний: дійсно, КНР - друга країна світу за загальним обсягом виробництва (проте за прибутками на душу населення не входить навіть до першої сотні країн). Однак частка сучасного сектору навряд чи досягає чверті загального обсягу всієї китайської продукції. Загалом Китай досі не вийшов за межі "азійської моделі розвитку", для якої високі темпи зростання досягаються за рахунок мобілізації екстенсивних факторів виробництва і, насамперед, використання в масовому масштабі дешевої праці А високі темпи зростання (понад 10 % на рік) лякають уже самих китайців. У 2007 р. вони вирішили їх обмежити рівнем 8 %. Річ у тім, що в КНР передусім розвивають експортно орієнтовані центри - понад 50 % ВВП реалізується в зовнішній торгівлі, тобто країна дуже залежна від стану справ на світових ринках. Уважалося, якщо там трапиться криза, то китайське диво лусне. Наразі слід зазначити, що Китай значно легше, ніж інші країни, почував себе за умов світової фінансово-економічної кризи, яка виявила себе з осені 2008 р. Експерти вважають: КНР спромігся зберегти свою економіку завдяки тому, що в країні тривалий час існувала і продовжує існувати політична й економічна стабільність, добре організоване суспільство із працелюбним і дисциплінованим населенням. Певний розвиток упродовж минулих років одержав внутрішній ринок, а також мав місце значний приплив міжнародних інвестицій. Національна валюта досить сильна. Починаючи з 2009 р., фінансові аналітики зазначали те, що КНР має можливість підірвати позиції долара, оскільки є найбільшим кредитором Сполучених Штатів Америки (цифри називалися від 800 млрд до 1,3 трлн дол.). Якщо китайська влада почне продавати боргові розписки уряду США, то це може спровокувати у фінансовому світі панічні настрої та гіперінфляцію долара. Хоча Китай і тримає величезні кошти із своїх державних резервів в американській валюті, усе ж власні втрати від девальвації долара будуть набагато меншими тих переваг, що з'являться від використання юаня в міжнародній торгівлі. Проте обвал долара різко б скоротив міжнародну торгівлю, що для Китаю, як найбільшого експортера у світі, поки не є вигідним. Хоча наприкінці 2009 р. китайці наполегливо нагадували американцям про те, що борги слід сплачувати вчасно.

o Соціальний: рівень життя підвищується далеко не в усіх. Завдяки величезному економічному зростанню протягом останніх десятиріч помітно поліпшилися умови в городян і жителів приміських і приморських районів. Водночас понад половини населення, яке мешкає в селах і далеко від моря та великих міст, майже не відчули благ нового життя. До середнього класу зараз належать 60 млн осіб. Із 800 млн селян тільки 5 % (40 млн) належать до категорії заможних. Решта існує на гроші, які складають менше одного долара на день на людину, тоді як світовій рівень злиденності становить два долари. У містах також посилюється соціальна напруженість у зв'язку із майновою нерівністю, зростанням безробіття, затримками у виплаті зарплат, частими відключеннями електроенергії. Емоційно-політична ситуація характеризується недовірою до оптимістичних пропагандистських заяв щодо тільки успіхів Китаю, тоді як "господарі країни - робітники" (разом із селянством) виявляються в становищі тих, хто програли життя новим китайським капіталістам.

Оцінюючи наслідки проведення реформ, оглядачі вважають, що Китай надто захопився збільшенням розмірів "економічного пирога" і створенням ринкових відносин, забувши про те, що економічне зростання і ринок - це не самоціль, а лише засоби розв'язання соціальних завдань. У гонитві за економічним зростанням і "модернізацією" Китай допустив відставання темпів підвищення життєвого рівня і розвитку соціальної сфери, поляризацію суспільства. Одна з головних негативних рис полягає в існуванні при комуністичному режимі дикої нерівності і величезної, поки що прихованої соціальної напруженості.

o Екологічний: вражаюча сила демографічного тиску на екосистему. Катастрофічно вичерпуються природі ресурси. Самі китайці суть проблеми визначають так: "Населення велике, природних ресурсів мало, забруднення довкілля серйозне, темпи економічного зростання високі, модель економічного розвитку екстенсивна".

o Політико-ідеологічний: попри міцний традиціоналізм китайської свідомості, нові тенденції, пов'язані з появою певних елементів капіталізму, вестернізацією, комп'ютеризацією, а також демографічними змінами не можуть не викликати відповідних зрушень, особливо серед китайської молоді. Специфіка китайського варіанта ринкових реформ полягає в тому, що перехід до нових принципів господарювання здійснюється при збереженні традиційної політичної системи, яка характеризується монополією компартії на владу і формальною відданістю традиційній ідеології. Суть головного протиріччя сучасного китайського суспільства полягає в тому, що політика й ідеологія, залишаючись авторитарними й ортодоксальними, відстають від економічних перетворень. На практиці це протиріччя розв'язується прагматично - шляхом відокремлення економіки від політики. Однак із кількісним та якісним зростанням національного капіталу цього вже недостатньо. Національному капіталу потрібні і захист прав його власника, і механізми вираження його політичних інтересів. Комуністична ідеологія і нинішня правова система не забезпечують цих потреб нової рушійної сили економічного розвиту-класу власників. Отже, перед нинішнім китайським керівництвом гостро постала проблема власності і власників. Без її розв'язання подальші ринкові трансформації країни стають надто ризикованими. І китайські лідери це усвідомлюють. У 2004 р. було ухвалено поправку до конституції, у якій говориться про недоторканність "законно нажитої" приватної власності громадян КНР.