Розділ «Тема 5. Китайська цивілізація»

o обмеженість масштабів допомоги, недостатньої для розв'язання проблем розвитку;

o необхідність виконувати рекомендації радянських радників, які часто не знали і не розуміли специфіки місцевих умов;

o особисті амбіції керівників комуністичних партій тощо.

Нова китайська влада, насамперед, позбавила іноземців власності на своїй території. її націоналізація стала основою створення державного сектору економіки, до якого увійшли великі банки, залізниці, більшість підприємств важкої промисловості, частково і легкої. Потім розпочалося "будівництво соціалізму" за радянським зразком з індустріалізацією, перетвореннями аграрного сектору тощо. Проте дружба з "великим братом" тривала недовго. Можливо, це був тільки привід, але Великий Керманич - Мао Цзедун - почав відходити від тісної співпраці із СРСР після XX з'їзду КПРС, на якому було піддано критиці культ особи Й. Сталіна. Китайський лідер вважав, що М. Хрущов не мав права одноосібно вирішувати це питання, оскільки "батько народів" був керівником не тільки радянських комуністів, а також лідером усього міжнародного комуністичного руху.

Мао Цзедун проголосив себе єдиним законним спадкоємцем Й. Сталіна й узяв курс на перетворення Китаю на провідну країну соціалістичної системи. Оскільки рівень розвитку не відповідав амбітним планам, він оголосив мету: упродовж семи-десяти років наздогнати і випередити не тільки Радянський Союз, а й Сполучені Штати Америки. Для цього в серпні 1958 р. було проголошено курс "великого стрибка". Ставка робилася на виснажливу екстенсивну працю багатомільйонного народу, який мав у величезних розмірах збільшити обсяги виробництва. Так, зростання кількісних показників виробництва металу мало забезпечуватися маленькими кустарними печами, побудованими мало не в усіх селянських подвір'ях, проте якість такого металу була вкрай низькою. У сільському господарстві розгорнувся всезагальний перехід від кооперативів до народних комун, де усуспільнювалося все, навіть домашні побутові предмети. Селян позбавили особистого господарства, натомість - зрівнялівка в розподілі та безкоштовне харчування. Проте незабаром стала відчутною гостра нестача продовольства та предметів широкого вжитку. Проголосивши причиною поганих врожаїв птахів і майже винищивши їх, країну довели до екологічного лиха. Знизився життєвий рівень, запанував голод, зросла смертність. Від голоду загинуло близько 43 млн осіб. До 1960 р. "великий стрибок" поставив країну на межу катастрофи. За таких умов у 1961 р. було прийнято курс на "врегулювання" рівня усього народного господарства. Прагматично мислячі діячі партії запропонували ввести принцип простого соціалістичного господарського розрахунку. Комуни замінили виробничими бригадами. Припинили "грандіозні новобудови". До 1965 р. стан справ вдалося поліпшити. Крайнощі "великого стрибка", здавалося, відійшли в минуле.

Відчуваючи, що "революційний запал" слабне, а особиста популярність меншає, Мао Цзедун 15 травня 1966 р. написав листа до Центрального Комітету комуністичної партії, який знаменував собою початок "культурної революції", яка насправді мала реалізувати ідеї "казарменого комунізму". Його головні ідеї:

o уславлення бідного і зрівняльного соціалізму ("нехай усі люди будуть бідні, але рівні);

o принцип оплати за працею оголошувався "буржуазним" та "несправедливим", натомість запроваджувався зрівняльний розподіл;

o звеличення "жертовного соціалізму" ("не треба боятися нестатків, не треба лякатися смерті, бо в полум'ї наступної світової війни загине більшість людства, проте китайців залишиться більше, і вони побудують світле майбутнє");

o зростання виробництва і поліпшення життя народу підмінялося "революціонізацією свідомості" (було видано сотні мільйонів цитатників Великого Керманича для заучування напам'ять);

o на перше місце висувався не розвиток продуктивних сил, а класова боротьба.

Своїх опонентів, які помірковано і реалістично ставилися до висунутого курсу, Мао Цзедун називав "ревізіоністами" і "ворогами". Під гаслом "Якщо ворог не здається, то його знищують!" діяли загони "червоних вартових" (хунвейбінів), які об'єднували переважно учнів старших класів і студентів молодших курсів, а також "бунтарів" (цзяофанів), що формувалися з молодих, найчастіше некваліфікованих робітників. Вони мали здійснити "культурну революцію" всюди, зламавши опір тих, кому вона не подобалася. Репресії охопили всі верстви і прошарки населення, окрім військових, яких Великий Мао, вочевидь, боявся. За офіційною китайською статистикою, репресували понад 121 млн осіб. Криваві розправи відбувалися по всій країні.

Як свідчить історія, соціалізм в Азії, зокрема в Китаї, набув ще "довершеніших" форм, ніж у Європі. І річ не в чисельності "жертв соціалізму", а в його тотальності. Мао Цзедуну, Кім Ір Сену (Північна Корея), Пол Поту (Кампучія) вдалося досягти в повному розумінні слова абсолютного контролю над суспільством, побудувати соціалізм за моделлю, змальованою в аятиутопії Дж. Оруела "1984". Було створено не тільки тотальний репресивний апарат, але й суспільство тотального соціалізму, яке переслідувало не просто "ворогів народу", але й тих, хто виявляв недостатню комуністичну істерію. Свою роль відіграла цивілізаційна специфіка, зокрема азіатська концепція особистості, а саме: відсутність її суверенітету; інтегрованість особи в державу; безумовний примат усіх структур, що стоять вище, - сім'ї, виробничого осередку, партії, держави. А ідеї соціалізму до цього є дуже близькими.

Як колись Цінь Ші Хуанді, Мао Цзедун дуже не хотів помирати, увесь час шукаючи "засоби вічного життя", проте 9 вересня 1976 р. в Пекіні на 83 році він помер. Зараз ставлення до Великого Мао аж ніяк не зневажливе. Його тіло в кришталевій труні лежить у мавзолеї, розташованому на головному майдані Тяньаньмень, "аби десять тисяч поколінь могли його побачити". Кожного ранку на тлі його портрету піднімається червоний державний прапор, і цей ритуал транслюється на всю країну по каналах центрального телебачення. Офіційно визнано, що в його діяльності лише 30 % було негативного, а 70 % - позитивного. Мільйони жертв списують на його оточення, а в провину самому Мао їх не ставлять. Він вважається "батьком нації". Його особливо шанують за "безкорисливість", хоча йому не потрібні були гори золота, так як у покорі перебувала величезна країна. Багато хто з китайців, особливо старших поколінь, вважає, що за часів Мао Цзедуна панував порядок, люди жили бідно, однак чесно. А китайська молодь, що не знає про черги та продуктові картки, пишається своїм минулим і Мао, який "відновив" велич Китаю, сказавши "ні" ворожому Заходу і тодішньому "пихатому" Радянському Союзу.

Після смерті Мао Цзедуна повернувся з вигнання Ден Сяопін - видатний політичний діяч, який увійшов в історію Китаю як "батько реформ". Саме він був ініціатором нового курсу, прийнятого у 1978 р. на III Пленумі ЦК КПК одинадцятого скликання під назвою "соціалізм із китайською специфікою". Сам Ден Сяопін керувався давньою китайською приказкою: "Не має значення, біла кішка або сіра. Головне, аби вона ловила мишей". Можна припустити, що одним із важелів, які сприяли успішному розвитку країни, від того часу стала відмова від безумовного слідування апріорним ідеологічним догматам. "Батько реформ" поклав край дискусіям партійних теоретиків щодо винятково капіталістичної природи ринку. Було визнано, що ринкова економіка може бути як капіталістичною, так і соціалістичною. Тому судити про ефективність і корисність тих чи інших реформ слід не за тим, наскільки вони відповідають якимось абстрактним ідеалам, а наскільки вони наближають розв'язання конкретних завдань у межах загальної раціональної стратегії. Звідси мірилом наступності перетворень стала їх економічна ефективність, тоді як ідеологічний чинник ставився на друге місце.

У зазначеному гаслі також виявляється цивілізаційний аспект тих реформ, які були започатковані в 1978 р., продовжуються досі і наслідки яких вражають світ. З відсталої аграрної краї ни КНР перетворюється на одного з міжнародних лідерів, маючи найвищі темпи економічного зростання і за обсягами виробництва посідаючи друге місце після США. Головний фактор успіхів полягає в тому, що китайці продемонстрували підхід, який, з одного боку, бере все найкраще, що напрацьовано іншими народами, а з іншого, ураховує власний культурно-історичний досвід, ретельно відбираючи все те, що може принести користь для розвитку держави. Опора на традиції, прив'язка проведення реформ до цивілізаційних основ роблять політику перетворень прийнятнішою для суспільної свідомості, посилюють стабільність у проведенні трансформаційного курсу. Саме це забезпечує успішність модернізації, яка не менш важлива зараз і для України. У Китаї відбувається синтез принципів західної техногенної культури зі східними духовними традиціями за умов збереження національної культурної ідентичності і цивілізаційної самобутності. Давня китайська мудрість учить: "Якщо світ змінюється - змінюйся разом із ним". Китайська цивілізація відрізняється високою мірою самоідентичності і гомогенності в поєднанні зі здатністю до навчання, самооновлення, адаптації до нових умов. Принцип хуасі ("перетравлення") або китаїзації іноземного і зараз є важливим принципом сучасного Китаю. Парадокс полягає в тому, що його давні традиції стали основою теперішнього прориву.

Як свідчить тисячорічна історія, специфіка кожної цивілізації визначається насамперед її духовною основою, у центрі якої

- релігія. Для Китаю величезне значення мали три віри: конфуціанство, даосизм і буддизм. Проте першість, незаперечно, - за конфуціанством. Це - основа усього китайського способу життя, принципи організації китайського суспільства, квінтесенція самої китайської цивілізації. Як у стародавньому, так і в новітньому Китаї конфуціанство виконує роль своєрідного регулятора життя. Конфуцій (Кун-цзи - "учитель Кун", який жив у 561- 479 рр. до н. е.) учив: щоб досягти щастя, добробуту й гармонії у суспільстві, щоб кожна людина могла сподіватися на безсмертне існування її душі на Небі, кожен індивід і все суспільство мають ставитися до життя згідно з їхнім Дао й законами, встановленими Небом. Як дізнатися про ці закони? Конфуцій стверджував, що вони збереглися в традиційній китайській сім'ї. І для загального блага їх слід поширити на все суспільство і на державу: правитель

- це батько в сім'ї і має поводити себе по-батьківськи у ставленні до підданих, а чиновники - то старші сини з відповідними правилами поведінки. Таким чином, і в родині, і в державі має зберігатися сувора ієрархія у стосунках. Людина сприймалася крізь призму виконання нею численних правил. Дотримуватися лі (норми і правила) означало "зберігати обличчя", а відтак і свій статус у суспільстві. Порушення лі було рівноцінним "втраті обличчя" і статусу. Також на перший план висувалися сінь - відданість (підданих - правителю, підлеглих - начальнику, дітей

- батькам) і чжи - знання, що закарбувалося в надзвичайно шанобливому ставленні китайців до освіти. Отже, у конфуціанстві основне місце займають питання етики, моралі і моральності, що визначає особливості менталітету.